Травма на все життя. Як Едуардо да Сілва ледь не розпрощався з футболом

16 лютого 2009 року Едуардо да Сілва нарешті повернувся на стадіон, заявивши на весь світ, що кошмар був позаду. Що за кошмар пам'ятають, напевно, всі. Але давайте згадаємо, як нападник ледь не позбувся кар'єри і ноги.

«Я взагалі не бачив цього підкату, - зізнається Едуардо. - Не було дуже боляче, ніби я просто підвернув щиколотку. Але я впав на землю, а навколо всі раптом забігали. Все раптово стали мене обговорювати, і я чув, як хтось поставив під сумнів те, що я взагалі не втрачу ногу».

Але ж як все починалося! Едуардо да Сілва тоді всерйоз сподівався продовжити видатну форму і допомогти «Арсеналу» наблизитися до заповітної мети - чемпіонства в АПЛ.

Хорват із бразильським корінням перейшов на «Емірейтс» із загребського «Динамо» влітку 2007 року. Він відразу добре заграв у кубках, забивши в них вісім м'ячів за 16 ігор. А ось у лізі катастрофічно не щастило - тільки в грудні він забив свій дебютний гол.

Зірки зійшлися, коли він ступив на галявину «Гудісон Парк», відзначившись дублем у розгромі «Евертона» з рахунком 4:1. За цим послідували шість матчів поспіль, коли він забивав. Складалося враження, що він стане лідером атаки «канонірів», але холодний лютневий вечір футболу поклав цим надіям кінець.

Охоплений страхом

До того матчу проти «Бірмінгема» підопічні Арсена Венгера підійшли в статусі лідера чемпіонату. Залишалося 12 матчів, але в потилицю дихали «Манчестер Юнайтед» і «Челсі» - вічні фаворити. Але лондонці були спокійними - їхня форма не викликала нарікань, тим більше, що програний був усього один матч.

Не встигли пройти і три хвилини, як змінилося все - і життя Едуардо да Сілви, і чемпіонські амбіції «Арсеналу».

Відійшовши вглиб для того, щоб прийняти пас Гаеля Кліши, нападник різко повернувся і рвонув у напрямку до штрафного. Мартін Тейлор кинувся в його напрямку і з усією силою пройшовся шипами по лівій нозі суперника. Один дотик, і гравець втратив малогомілкову і великогомілкову кістки. Цей підкат роздробив кістки ноги, і осколки вп'ялися в тканину. Момент був такий моторошний, що телевізійники відмовилися показувати повтор, в той час, як футболісти, що побачили інцидент, перебували в стані шоку. Сеск Фабрегас, весь блідий, ледве стояв на ногах. Олександр Глєб схопився за голову.

«Мені повідомляють, що травма настільки страшна, що нам не можна показувати фотографії, - говорив коментатор BBC Джонатан Пірс. - Я не часто бачив, щоб всі гравці так реагували».

«Поки я лежав на траві, я навіть не намагався поворухнути пальцями. Я забув про біль, забув про все. Я не знав, що чекати від майбутнього. Мене охопив страх. Лікарі вкололи мені стільки морфіну, що у мене закрутилася голова. Я тільки що є сили тримався за руку нашого лікаря».

Понад сім хвилин хорвата укладали на ноші, після чого його відвезли в лікарню «Селлі Оук», де пройшла успішна операція. Але це був тільки початок.

Рятівник

Лікар «Арсеналу» Гарі Льюїн був серед перших, хто добіг до гравця. І в першу чергу його реакція була такою ж, як і у інших - шок. Але якби не він, все було б набагато гірше.

«Перше, що треба визначити, це чи є травма загрозою для життя або загрозою для кінцівки. У випадку з Едуардо стало зрозуміло, що був другий варіант. Потім потрібно стабілізувати і знерухомити травму, придумати, як винести гравця з поля так, щоб не завдати йому занадто багато болю».

Як згодом зізнавався Льюїн, той момент він запам'ятав назавжди. «Я не пам'ятаю, коли у нас були фінали, але я завжди скажу, коли Едуардо отримав травму».

Згодом гравець висловив подяку фахівцеві: «Травма була настільки серйозною, що я міг залишитися без ноги. Я назавжди вдячний Гарі за те, що він дозволив зменшити ризик».

Злість

Тейлор заявив, що не зі зла влетів у суперника, але не всі були з цим згодні.

Венгер, ледве встигнувши заспокоїти підопічних, був у гніві на гравця противника. «Цьому типу в футбол більше грати не варто. Що він взагалі забув на футбольному полі?»

Француз зажадав довічно дискваліфікувати Тейлора, і, хоч він згодом і зізнався, що погарячкував, його можна було зрозуміти - як і всі інші, Венгер був вражений тим, що трапилося.

Наслідки

Поки Едуардо прямував до лікарні, в «Арсеналі» все перевернулося догори дригом.

Матч закінчиться з рахунком 2:2 - «Бірмінгем» зумів у самому кінці забити з одинадцятиметрового. Через це Вільям Галлас остаточно втратив голову, спочатку накинувшись на рекламний бортик, а потім вилаявши уболівальників суперника. У роздягальні сцена продовжилася: Жільберту Сілва тоді звинуватив товариша у показусі. Це привезло до бійки. Взагалі, бразилець дуже сильно допоміг із лікуванням - в «Арсеналі» він єдиний знав португальську та англійську, і він виконував роль перекладача Едуардо.

Це був початок кінця чемпіонських надій «Арсеналу». «Каноніри» виграли тільки один з наступних восьми матчів, програвши і «Челсі», і «Манчестер Юнайтед». Скориставшись слабким місцем суперника, «червоні дияволи» вирвалися вперед.

Останні чотири матчі вдалося виграти, але «каноніри» вже не могли сподіватися на диво. Вони опустилися на третє місце і спостерігали за тим, як сер Алекс Фергюсон піднімає над головою кубок чемпіонів. На думку Венгера, звинувачувати потрібно було саме той матч.

«Той день у Бірмінгемі був страшним. Через нього команда засумнівалася в своїх силах і не змогла повернутися до колишньої форми». З ним згоден і Санья: «Ми змінилися, і стали висловлювати почуття по-іншому. Ми всі люди. Більшість з нас наживо такої травми не бачили».

Повернення

Для Едуардо все тільки розпочиналося.

Після операції він переїхав до Ріо-де-Жанейро, де проживала його родина. На батьківщині він провів чотири місяці. Кожен день він займався реабілітацією - це був болючий і важкий процес, який займав від шести до семи годин.

Чим сильніше він ставав, тим частіше думав про повернення на газон. Але Венгер не поспішав - його бентежили наслідки операції, в рамках якої в ногу нападника вживили металеві імпланти. Він підозрював, що це позначиться на швидкості і рухливості гравця - по суті, його найкращих якостях.

Едуардо думав тільки про одне: як би довести босові, що той даремно хвилювався.

Доля

У грудні хорват повернувся в футбол, взявши участь в іграх резервів проти «Портсмута». Але його мучили рецидиви, через які він зміг повернутися в основу лише 16 лютого 2009 року.

Це було четверте коло Кубка Англії, і суперником «канонірів» був «Кардіфф Сіті». В очах Едуардо можна було бачити все - і злість на пропущений рік, і страх, що сумніви Венгера обґрунтовані. Він був готовий піти на все, щоб довести, що француз даремно хвилювався.

Йому потрібна була 21 хвилина. Відгукнувшись на крос Карлоса Вели в штрафний суперника, він пробив головою по воротах. «Це доля» - резюмував коментатор Клайв Тайлдеслі. Трибуни, на яких шаленіли щасливі фанати, були солідарні.

Це було ще не все: коли «Арсенал» заробив пенальті, виконав його саме Едуардо.

Щасливі були всі - і хорват, який заткнув скептиків, і Венгер, який повірив, що не варто списувати підопічного з рахунків. «Це був найкращий день мого життя - я довів, що ще можу грати. У мене сльози в очах».

Сам не свій

У наступному раунді, коли на «Емірейтс» заглянули «Бернлі», Едуардо знову нагадав про себе голом. І яким голом - навіть коментатори ледь утримувалися, щоб не величати Едуардо новим футбольним богом. Як можна так грати після такої травми?

І дійсно, в деякі моменти Едуардо було не зупинити. Але найчастіше сумна правда була очевидною: на полі був хороший футболіст, але зовсім не той, якого купував «Арсенал». Він перестав вважатися майбутнім лідером і задовольнявся кубковими поєдинками і малозначущими матчами Ліги чемпіонів. Він був радий грати, але розумів, що якісь речі було не повернути.

Останній шанс

Коли донецький «Шахтар» запропонував за нього шість млн фунтів у 2010 році, Венгер не міг відмовити. Прийшов час визнати, що майбутнього у Едуардо в Англії не було. Правда, залишався ще шанс попрощатися по-королівськи: через три місяці після свого переїзду в Україну новобранець «гірників» отримав шанс зіткнутися зі своєю колишньою командою в рамках групового етапу ЛЧ.

19 жовтня «Шахтар» приїхав на «Емірейтс», але зустріч ця ні до чого не призвела - вже через годину українці та їхні бразильські колеги поступалися з рахунком 3:0. А потім на поле вийшов Едуардо, якого трибуни зустріли оплесками. Всі глядачі встали на ноги і дали зрозуміти, як багато він для них означав. Матч виграти не вдалося, але на п'ять голів «канонірів» все-таки вдалося відповісти одним своїм. Хто його забив, ви і самі здогадуєтеся.

«Всередині я відчував, що не варто мені йти, і мене переповнювали емоції. Коли я повернувся, я мало не плакав, тим більше, що мене так зустріли фанати. Незабутній день».

Едуардо пішов з футболу в 2018 році, погравши в Бразилії, знову повернувшись у «Шахтар» і навіть заскочивши до варшавської «Легії».

Після тієї травми він не зміг повернутися, але в його кар'єрі було чимало моментів щастя. Він робив те, що любив найбільше - що може бути важливішим?

Текст: onlinegooner.com
Переклад: Денис КОШЕЛЕВ