Футбольна Феміда під судом читача, або Колліна та літературна начина

Блогер Sport.ua Олексій Рижков - про літературні здібності футбольних арбітрів

Футбольна Феміда під судом читача, або Колліна та літературна начина
© Getty Images/Global Images Ukraine

Чимало відомих футбольних арбітрів, ніби стомившись від мовчання під час активної кар’єри, по її закінченні беруться за перо й у такий спосіб виговорюються. Хтось із суддівського керівництва колись наголосив: «В інтерв’ю чинний рефері може розповісти, наприклад, яким красивим було місто, куди він приїхав обслуговувати ту чи іншу гру, однак у жодному разі не теревенити про слушність певного свого рішення на футбольному полі». А подеколи потеревенити ой як кортить! Відтак і виходять із футбольно-суддівських верств непогані літератори. Відкриймо їх творіння!

Колись-заколись, на початку 1980-х у дитячій бібліотеці (пам’ятаю, носила вона тоді ім’я Василя Івановича Чапаєва) рідної Чоколівки (це – район столиці поруч із залізничним вокзалом) взяв на прочитання книжку відомого радянського футбольного арбітра Тофіка Бахрамова «Суддя вказує на центр». Праця судді мене неабияк зацікавила, адже перед цим я вже був знайомий із деякими літературними дослідами гравців-тренерів (зазвичай, їм у цьому допомагали знані спортивні журналісти), а ось подивитися на улюблену гру з іншого ракурсу мені ще не випадало. Цікавезно, я вам скажу, коли «диктатори» (уславлений радянський футбольний журналіст Лев Філатов називав форму правління на футбольному полі «диктатурою арбітрів») тримають балак перед численною, частенько зловорожо налаштованою вболівальницькою авдиторією. Отже, погляньмо, хто з представників футбольної Феміди найплодовитіший і найвправніший книжкоскладальник.

Костянтин Віхров: куратор і популяризатор

Киянин Костянтин Віхров (доктор наук, професор, впродовж більш як 20-ти років судив матчі союзного чемпіонату) дістав широке визнання завдяки розробці методичних посібників із футболу для професійних тренерів та арбітрів. Віхров – куратор перекладу Правил гри у футбол ФІФА російською та українською мовами. Назагал за його авторством видано мало не зо два десятки книжок!

Першу працю – «Упражнения для тренировки внимания судьи» – датовано 1978 р. Серед численного творчого доробку Костянтина Львовича відзначу невеличку працю «Знакомство с футболом», що побачила світ у 1983 р. (відомий український рефері 2000-х рр. одесит Віталій Годулян зізнавався, що зацікавився суддівством саме після знайомства з цією книжкою), а також ґрунтовний 360-сторінковий російськомовний труд «Компаньон футбольного арбитра», виданий 2006 р. У «Компаньйоні…» автор висловлює цікаву думку, яка не втратила актуальності (а то й стала рельєфнішою) навіть після впровадження VAR: «Суб’єктивізм тут (себто у футбольному арбітражі – прим. О. Р.) може виявлятися в куди більшому ступені, ніж в інших ігрових видах спорту».

Марк Рафалов: викривач договорняків

І суддя Всесоюзної категорії Марк Рафалов (відпрацював понад 200 матчів у вищій союзній лізі) написав два десятки книжок про футбол. Проте футболом не обмежився: Марк Михайлович, фронтовик видав до того ж дві збірки віршів про війну. Життя Рафалова було сповнене несподіваних поворотів. Він родом з України – з’явився на світ у Харкові. Син «ворога народу», що провів кілька років у дитинстві в Парижі, в 1930-ті грав у футбол за московські «Крила Рад» (проживав уже в Білокам’яній), брав участь у Другій світовій війні, зокрема у боях на Північно-Західному та 1-му Прибалтійському фронтах, мав два поранення, в повоєнний час працював у Міністерстві важкого машинобудування СРСР, а надалі зацікавився футбольним суддівством й у 1960-ті – першій половині 1970-х сумлінно працював на цій ниві. До літератури прийшов по закінченні активної суддівської кар’єри, й чимало написав про видатних футбольних особистостей, зокрема біографічні праці про Костянтина Бєскова, Миколу Латишева, Григорія Федотова, Гурама Сепіашвілі тощо, збірник байок під назвою «Озорний футбол».

Проте найрезонанснішою книжкою Рафалова є автобіографія-роздум-викриття «Футбол гуртом і вроздріб», видана в 2006 р. Там чимало йдеться про договорнячки, й неабияк критикується в цьому контексті Валерій Лобановський. «Валерій Васильович свій помітний слід у договірному бізнесі залишив», – наголошує правдошукач. Як на мене, Рафалов слабував на типовий для московських викривачів (не гравців!) нечесної гри синдром: забагато уваги приділяти внутрішньоукраїнським футбольним стосункам, водночас ігноруючи підозрілі ігриська московських колективів. Уболівальницьке навіть у колишнього рефері випливає на перший план!

Спартаківець Олександр Бубнов у своїй книзі «Спартак»: 7 років суворого режиму» відверто пише про договірний характер чемпіонського матчу «Спартака» в Ростові-на-Дону в 1979 р. та про неопирання червоно-білих мінчанам в останньому турі сезону-82, коли білоруська команда конкурувала з київським «Динамо» за чемпіонство. Рафалов про це ані слівця, як, приміром, і знаний московський футбольний статистик Аксель Вартанян. Водночас «Спартак» (хоча не стільки клуб, як суддів і тодішнє футбольне чиновництво) Рафалов критикує за силу-силенну неправомірно пробитих пенальті, приміром, у першоліговому сезоні-1977. Проте наставник червоно-білих Костянтин Бесков поза критикою Марка Михайловича (на 80-річний ювілей Костянтина Івановича Рафалов присвятив товаришу такі поетичні рядки: «Вокруг него всегда страстей боренье, Игрок – мечта, а тренер – загляденье! Отважен, честен, смел, Таким он даже судьям нравиться умел!»). Може, тому причиною – особиста симпатія до знаної московської футбольної людини? Менше з тим, «Футбол гуртом і вроздріб» прочитується на одному диханні й справді захоплює. А Марк Рафалов прожив довге й цікаве життя (пішов у засвіти в торішньому листопаді в 96-річному віці) й залишив помітний слід як у футбольному арбітражі, так і в публіцистиці й у літературі на футбольну тему.

Тофік Бахрамов: той, хто заслужив на повагу Маргарет Тетчер

Getty Images/Global Images Ukraine. Тофік Бахрамов (дивиться на годинник)

Крім згаданої уже книжки «Суддя вказує на центр», бакинець Тофік Бахрамов став автором літературної праці під назвою «1001 матч». Азербайджанець став відомим усьому світові через зарахований суперечливий гол англійця Джеффрі Херста в англо-німецькому фіналі чемпіонату світу-1966 (будучи боковим суддею, порадив головному – швейцарцю Готфріду Дінсту – визнати гол легітимним, хоча сам не був переконаний у тому, що м’яч перетнув лінію воріт, у чому згодом і зізнавався). У Великій Британії цього не забули, й у 1992 р. прем’єр-міністр країни «залізна леді» Маргарет Тетчер під час державного візиту до Азербайджану наполягла на зустрічі з Бахрамовим, зазначивши, що без такої програма її перебування у Баку була би неповною.

«Футбол – моя професія. І витягнувши вперед руку, я мовчки вказую на центр» – такими словами закінчує Бахрамов книжку «Суддя вказує…» На батьківщині Тофіка Бахрам огли неабияк шанують, адже тамтешній республіканський стадіон носить ім’я єдиного азербайджанця, що мав стосунок до фіналу футбольного мундіалю.

П’єрлуїджі Колліна: той, що встановлює правила

Найколоритніший арбітр світу також не цурається літературної творчості. Його автобіографічна книжка «Мої правила гри» (багатозначний вислів!) перекладена чималою кількістю мов світу. І в моїй книжковій шафі вона стоїть на видноті. Втім, певно, в цьому я не надто оригінальний. В описанні шляху Колліни до світових суддівських вершин звертає на себе увагу таке визначення: «Арбітр – це людина правил». Цікавим є і опис подвійних відчуттів Колліни на чемпіонаті світу: з одного боку він як італієць зичить успіху співвітчизникам, проте впевнена хода «Скуадри Адзурри» турнірними сходами здатна закрити самому Колліні шлях до фіналу. Відтак перед арбітром-італійцем постає складна дилема: кому бажати слави – країні чи собі?

… А молодому судді Колліна радить «виховувати в собі мужність одразу ухвалювати рішення». Щоправда, цю пораду П’єрлуїджі дав задовго до появи VAR у футболі.

Мікеліс Рубеніс: перекладач Колліни

Уродженець латвійського Даугавпілса відсудив близько 70 матчів союзного чемпіонату, а вершиною його суддівською кар’єри стала робота на «золотому матчі» чемпіонату СРСР-1964 між тбіліським «Динамо» та московськими автозаводцями (грузинська команда переконливо перемогла – 4:1). Свою першу книгу – «Шість сезонів» – Рубеніс написав ще під час активної суддівської кар’єри в 1975 р. На момент її написання його суддівський стаж у радянському елітному дивізіоні вимірювався якраз шістьома роками (активно працював у половині 1960-х і в половині 1970-х, взявши павзу в другій половині 1960-х й на початку 1970-х. Уже після відновлення незалежності Латвії Рубеніс продовжив літературні спромоги: у 1998 р. видав книжку «Паризькі футбольні таємниці» (про чемпіонат світу-98), 2000 р. побачила світ праця «Історія латвійського футболу», у 2004 р. написав книжку «Латвійська футбольна дорога до Португалії» (маленька балтійська країна тоді здобула путівку на Euro-2004, і цей факт просто не міг бути не відзначений у місцевій літературі), в 2006 р. видав працю «Довідник футбольного судді». На 2006 рік припадає й перекладацька робота Рубеніса: латиською мовою було перекладено вже згадувану автобіографію П’єрлуїджі Колліни «Мої правила гри».

Кестутіс Андзюліс: співець спортивних пристрастей

Кестутіс Юргісович Андзюліс (у колишньому СРСР уперто звали балтійців на свій лад, використовуючи по-батькові) відпрацював 16 сезонів у вищій лізі чемпіонатів СРСР у 1960-х – 1970-х рр. У 1965 р. він першим із литовських рефері дістав міжнародну категорію. А за рік до того із-під пера Андзюліса (співавтором рефері став відомий литовський боксер Альгірдас Шоцікас) вийшла книжка «Спортивні правила та спортивні пристрасті». Вже по закінченні суддівської кар’єри – в 1976 р. – Андзюліс написав книжку «Футбольний суддя». А згодом, у перебудовні часи видав літературну працю «Із м’ячем та свистком» (витримала два перевидання). Написання книжок Андзюліс вправно поєднував із журналістською роботою, зокрема працював у газеті «Каунаська правда».

Микола Латишев: той, хто не розумів завдань соціалізму та вилучав Льва Яшина

Микола Гаврилович Латишев – найкращий радянський арбітр, єдиний із представників шостої частини суші володар «Золотого свистка» (ним пошановуються головні судді фіналів чемпіонату світу), рекордсмен за кількістю проведених фіналів Кубку СРСР (на його рахунку їх вісім!), перший радянський арбітр ФІФА (з 1952 р.), до того ж і кандидат технічних наук, доцент, фахівець з автоматизації виробничих процесів у машинобудуванні. Чи багато суддів можуть похизуватися криками вболівальників «Браво!» на свою адресу по закінченні останнього матчу в кар’єрі? А Латишев міг! Подейкують, що після фінального матчу Бразилія – Чехословаччина на мундіалі-1962, який обслуговував Латишев, чехословацькі компартійні боси надіслали до Політбюро ЦК КПРС ноту, де скаржилися, що радянський рефері не призначив пенальті у ворота бразильців, відтак він просто не розуміє завдань, що стоять перед соціалізмом. Справді, не розумів, адже в КПРС не вступав, наголошуючи: «Аби бути порядною людиною, аж ніяк не обов’язково вступати до компартії!» Латишев-арбітр запам’ятався й тим, що одного разу ризикнув вилучити з поля не абикого, а радянську футбольну легенду – Льва Яшина! Підручник «Суддівство змагань із футболу» за авторством Латишева побачив світ у 1955 р. А надалі впродовж десяти років він витримав чотири перевидання! У 1977 р. Латишев опублікував нову працю «Практикум футбольного арбітра». 50-тисячний наклад розійшовся миттєво!

Джон Лангенус: арбітр із краваткою

Уродженець Антверпена Джон Лангенус увійшов у світову футбольну історію як арбітр, який обслуговував фінал першого чемпіонату світу 1930 р. Перемога уругвайців над аргентинцями 4:2 спричинила камінний обстріл аргентинськими вболівальниками вікон готелю, де квартирував Лангенус під час чемпіонату світу. Щоправда, до його номера відчайдухи не докинули жодного камінця. Неповторна манера бельгійського рефері виходити на матчі в піджаку, брюках-гольф і краватці здобула чимало симпатиків по всьому світу. Знаючи п’ять іноземних мов, Лангенус чимало подорожував, працював у пресі та написав кілька книжок. Найвідоміша з них – «Зі свистком навколо світу» (видана 1942 р.), свого часу неабияк популярними в країнах Бенілюксу були й гумористична збірка за авторством Лангенуса «Наші веселі футболісти», й добірка «Футбольні анекдоти», написана Джоном у партнерстві з відомим бельгійським футболістом і тренером Гектором Гутінком.

Сергій Хусаїнов: із мусульман – у православні

В офіційній біографії зазначено, що відомого російського арбітра звуть Сергій Григорович, однак при народженні він був Рашидом Рахматулловичем. Зміна імені була пов’язана з тим, що рефері прийняв православ’я. Роки його активної суддівської роботи – найлихіші 1990-ті. У його суддівському активі – фінал Кубка Росії-93, 9-разове потрапляння до списку найкращих суддів країни. А на зорі нового століття з Хусаїновим трапився прикрий випадок – його було побито бейсбольними бітами. 1990-ті так просто не йшли в небуття!

У 2014 р. написав книжку «Люди в чорному: непридумані історії про суддівство начистоту», в якій розповів чимало цікавих речей про людей футболу та особливості арбітражу в Росії. В авторській передмові зізнавався, що пропозиція написати суддівські спогади надійшла від видавництва й певною мірою застукала його зненацька. Менше з тим, вийшов сповнений неабияких цікавинок літературний твір. Автор слушно виснує: «Слід володіти неабияким характером, аби не зламатися під… пресом, аби не зрадити себе під тиском авторитетів у футбольному світі, удаваних і справжніх».

Говард Вебб: сержант поліції

Getty Images/Global Images Ukraine

Знаний британський рефері Говард Вебб колись був сержантом поліції, але зрештою обрав батьківську стежину в житті – футбольний арбітраж. Добру дюжину років працював він на матчах англійської прем’єр-ліги. Вершиною суддівською кар’єри Вебба стала робота на фіналі чемпіонату світу 2010 р. – битві між Іспанією та Нідерландами. Про такий факт власної біографії він скромно нагадав на обкладинці своєї книжки «Людина в центрі», підписавши: «Автобіографія рефері, що обслуговував фінал чемпіонату світу». А гуру «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюсон свого часу звинувачував Вебба у симпатіях до «Арсеналу». Й про цей факт екс-сержант поліції згадав у своєму автобіографічному творі.

Грем Полл: червоне світло гніву

Getty Images/Global Images Ukraine

За версією Міжнародної федерації футбольної історії і статистики, Грем Полл є найкращим англійським футбольним арбітром усіх часів. Арбітрував більш як 1500 матчів упродовж 26 років. І Полла не оминула жага літературної слави. Його книжка має назву «У гніву» (як варіант перекладу українською «Угнівившись»). Більш точний, але менш художній переклад – «Побачивши червоне світло». Вона зажила неабиякої популярності у британського футбольного люду. Секрет популярності «У гніву» в тому, що герої «кажуть все так, як насправді є». А на відвертість попит завжди ой який величезний! Додам, що в сезоні-1997/98 в матчах прем’єр-ліги Полл показав пересічно 0,42 червоні картки за гру. Справді, угнівившись!

***

Колись-заколись на одному футбольному форумі спровокував дискусію, запитавши: як ви, будучи редактором чи літературним помічником, порадили би назвати автобіографії відомих українських арбітрів? О, сила-силенна фан-фантазії заполонила мережу! Щоправда, більшість дописувачів просто римувала прізвища суддів із сяк-так цензурними, а незрідка й не надто цензурними словами. У будь-якому разі луна роботи того чи іншого рефері подеколи задовга. Й навіть кількадесят років по тому ми пам’ятаємо прізвища арбітрів, які скривдили наших. А ознайомитися з думками самої Феміди, та ще й у літературній формі цікаво й корисно. Однак, коли правдиво, аж ніяк не всі «люди в чорному» мають літературний хист. А шкода…

Підписуйся на наш канал в Telegram і дізнавайся всі найсвіжіші новини раніше за всіх!

Юрій Штембєрг, Sport.ua

(2 голоса)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.

Новини партнерiв
Коментарі
    Владимир Коновалец
      Владимир Коновалец, 16.02.2021 18:33
    0
    Тофіку Бахрамову чомусь не присвоїли лицярське звання в Англії за помилкове рішення, задяки якому збірна Англії стала чемпіонами світу в 1966 році. Через десятки років Тофік зізнався, як йому радили в ЦК КПРС перед поїздкою на ЧС, лояльно відноситись до команд антигітлерівської каоліції і не забувати про те, прити кого СРСР воювала в 2-й світовій війні. У мене до сіх пір зберігається чехословацький журнал Стадион від 1966 року, який повністю присвячений ЧС. І там є кілько фото , зняті протягом секунди, як мяч від поперечини влучає по центру лінії воріт! Тоді весь світ знав що голу не було... Якщо я не помиляюсь, то після цього матчу Бахрамова більше не викликали на міжнародні матчі.... І по темі. Московський Спартак тягли за вуха тоді, так як тягли Динамо у нас в Україні при ГМС, це навіть школярі знають. А те, що Лобаноський систему договорняків вдало переніс з чемпіонатів СРСР в українські змагання - теж не секрет. Погано те, що дійсно ця метастаза накрила вітчизняний футбол на довгі роки, і краю цьому божевіллю не видно.
    Владимир Копяк
    online
      Владимир Копяк, 16.02.2021 18:10
    -1
    Очень многие в Украине не хотят верить в то, что Лобановский систему договорняков поставил на широкую ногу, и как он сам признавался - по другому нельзя было бороться с гегемонией мрсковских клубов. Его система продолжает жить и процветать и без него сейчас, увы...
    RoNIkyo
      RoNIkyo, 16.02.2021 15:12
    +1
    Цікава стаття. Спасибі автору.
    RoNIkyo
    online
      RoNIkyo, 16.02.2021 15:12
    +1
    Цікава стаття. Спасибі автору.
    Владимир Коновалец
      Владимир Коновалец, 16.02.2021 18:33
    0
    Тофіку Бахрамову чомусь не присвоїли лицярське звання в Англії за помилкове рішення, задяки якому збірна Англії стала чемпіонами світу в 1966 році. Через десятки років Тофік зізнався, як йому радили в ЦК КПРС перед поїздкою на ЧС, лояльно відноситись до команд антигітлерівської каоліції і не забувати про те, прити кого СРСР воювала в 2-й світовій війні. У мене до сіх пір зберігається чехословацький журнал Стадион від 1966 року, який повністю присвячений ЧС. І там є кілько фото , зняті протягом секунди, як мяч від поперечини влучає по центру лінії воріт! Тоді весь світ знав що голу не було... Якщо я не помиляюсь, то після цього матчу Бахрамова більше не викликали на міжнародні матчі.... І по темі. Московський Спартак тягли за вуха тоді, так як тягли Динамо у нас в Україні при ГМС, це навіть школярі знають. А те, що Лобаноський систему договорняків вдало переніс з чемпіонатів СРСР в українські змагання - теж не секрет. Погано те, що дійсно ця метастаза накрила вітчизняний футбол на довгі роки, і краю цьому божевіллю не видно.
Ви не авторизовані.
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Якщо ви не маєте облікового запису, ви повинні зареєструватися.
Продовжуючи переглядати SPORT.UA, Ви підтверджуєте, що ознайомилися з Політикою конфіденційності