Андрій МІХНОВ: «Канада була кроком на перспективу»

Лідер національної збірної України і київського «Сокола» став першим героєм проекту «Я в хокеї».Українська хокейна ліга спільно з Youtube-каналом Провокатор і Parimatch підготували новий проект «Я в хокеї».

Першим героєм проекту став Андрій Міхнов - лідер національної збірної України і київського «Сокола», чемпіон України, Польщі та Білорусі, володар Континентального Кубка, а також всіх комплектів медалей на чемпіонатах світу.

Андрій розповів про те, як потрапив у хокейне життя, про свій перший професійний контракт, виступи за кордоном і виклик до збірної України.

- З чого все починалося? Як ти потрапив у хокей?
- Справа в тому, що ми з братом дуже хворіли в дитинстві. І лікар порадив батькам записати нас на якийсь зимовий вид спорту, щоб трохи загартуватися. Мама знайшла фігурне катання. Ми півроку походили туди. Потім батько знайшов нам школу хокею, в яку ми перейшли.

- Чи було у тебе з дитинства внутрішнє суперництво з братом в хокеї?
- Ні, пам'ятаю, що ми отримували від батьків за погані тренування.

- Ти є вихованцем київського «Сокола». Але свою професійну кар'єру починав у третій лізі Росії. Чому так склалося?
- Тоді в «Соколі» не було перспектив. Ми реально розуміли, що якщо хочемо заграти на якомусь певному рівні, то потрібно було шукати інші варіанти.

«Сокіл» тоді був у підшатаному стані. Молодому гравцеві було бажано виїхати. Якщо були пропозиції - в Росію, де можна було заграти на хорошому рівні. Багато, хто виїхав з мого року - заграли, а хто залишився - не грали на такому рівні.

- І як склалася вся ця ситуація?
- Ще за рік до мене, мій брат Олексій поїхав до ярославського «Торпедо». Там був Вадим Анатолійович Сибіряков, який вів брата ще з дитячої школи. Вадима Анатолійовича тоді покликали в Ярославль і він забрав з собою чотирьох перспективних хлопців. Я поїхав туди. Там був і брат, і київські хлопці. Були ще й інші українці.

- Тобто, ґрунт тобі підігріли?
- Так, я вже не їхав, зовсім нікого не знаючи. Та й тренера добре знав. Він був для мене другим батьком. За нами наглядав.

- Батьки не хвилювалися?
- Звичайно, хвилювалися. Особливо для мами було важко. Коли діти в 14 років далеко їдуть. Ми були надані самі по собі. Але там були створені відмінні умови: тренерський зал, харчування, багато тренувального льоду і номери, як в готелі.

- Ти пам'ятаєш свій перший професійний контракт. І на яку суму він підписувався?
- Да пам'ятаю. Була хокейна команда «Москва». Це була друга за силою ліга в Росії, і тренером був Віктор Васильович Тихонов. Мені не можна було підписувати контракт, тому що був ще неповнолітній. Довелося батькам прилітати. Папа був задоволеним, що сфотографувався з легендарним тренером.

Контракт підписав на 500 доларів США. Мені тоді було 16 років.

- У той час, можна сказати, що ти повністю був занурений в хокей, як і твій брат?
- Похитало трохи. Голова закрутилася. Здавалося, що легко все дається. Жив у Москві, одні спокуси. Гроші були.

УХЛ

- Хто тебе тоді поставив на місце?
- Та всі. І батьки, і Вадим Анатолійович. І потім, коли я усвідомив, що можу з цим закінчити всі і «злити в трубу», то перебудувався і пішло-поїхало.

- У сезоні 2001-2002 і 2002-2003 ти грав в канадській OHL. В одному з кращих юніорських чемпіонатів Канади. Як ти туди потрапив у свої 18 років?
- Був драфт на носі і, поговоривши з агентом, я вирішив перебратися туди, тому що там на кожному матчі присутні дуже багато скаутів НХЛ.

Поговорив з батьками. Вони були не проти. Який - то новий досвід. Я поїхав. Мене задрафтували і потрапив до команди «Садбері Вулвс».

- Які були твої відчуття?
- Я летів у невідомість і не знав, що на мене чекає. Це був мій перший довгий переліт. В результаті виявилося все супер.

- Чи були у тебе проблеми з мовою, з менталітетом, зі спілкуванням?
- Звісно. Англійською я володів на мінімальному рівні. Але все одно я був на зв'язку з агентом. У нього був перекладач, який постійно зі мною контактував, пояснював, як і що.

- Мову відразу вивчив або поступово?
- За півроку почав уже розуміти все, що від мене хочуть. З батьками розмовляв по телефону раз на два місяці.

- На той час, чи багато наших молодих хлопців було за океаном?
- Так вийшло, що з мого року з «Сокола» в цій же лізі грав Олександр Караульщук. Він в підсумку став чемпіоном ліги. Був ще Олександр Скороход.

- Там молоді гравці грають уже на зарплатах. Про які суми там йдеться?
- Я отримував 50 канадських доларів на тиждень. Це десь 37 доларів США на тиждень. Ліга була кроком на перспективу, задрафтуватися. Пожертвувати малим, але потім мати більше.

- Тоді ти був одним з найрезультативніших гравців в тих командах, в яких ти грав. Як ти думаєш, за рахунок чого гравець з України зміг бути на голову вище від місцевих канадців?
- Напевно, талановитий. Правда, коли я приїхав до Канади, то перебудувався. У Росії я хлопцем грав проти мужиків, досвідчених хокеїстів. А в Канаді я знову повернувся грати проти юніорів. Ясно, що у мене був якийсь запас.

- Потім ти повернувся, і наступні 8 сезонів провів у Росії. А причини виїзду з Канади?
- Це був третій рік і мені агент говорив, мовляв, давай пограємо ще в юніорці. Але мої однолітки добре заробляли в Росії, тому я погнався за грошима.

- Коли ти приїхав, надходили пропозиції від українських клубів?
- Я поїхав у настільки ранньому віці, що про мене ніхто не знав, крім якихось обраних людей.

Мені перший раз прийшло запрошення до збірної в 23 роки. Пам'ятаю, в Києві був турнір, де грали збірні Данії, України, моя команда «Лада». Цей турнір ми виграли. До мене підійшов Василь Митрофанович. Він був генеральним менеджером в збірній і сказав, що я сподобався Сеуканду і вони хотіли, щоб я приїхав на збори перед чемпіонатом світу.

- Чи пам'ятаєш ти свій дебютний матч у збірній, і чим він закінчився?
- Я пам'ятаю, що ми їздили до Білорусі, грати товариські ігри проти білоруської збірної. Це був мій перший дебют. Я грав у трійці з Шафаренком і Матерухіним.

- Тоді ти грав з Олегом Шафаренком в збірній. А зараз у «Соколі», де ти граєш, він головний тренер. Які відносини з ним взагалі?
- Як гравець і тренер. Дружні, це коли ми наодинці, а коли ми на льоду, в роздягальні - це повна субординація. Він тренер, я гравець. Отримую, як будь-який молодий, коли я зроблю щось не так.