Велич сімдесятих: час, коли Боруссія була на футбольному троні Європи

Менхенгладбахська «Боруссія», заснована в 1900 році, виконала неймовірно довгий і непростий шлях до визнання в німецькому футболі. Команда нешвидко, але, здавалося б, впевнено піднімалася вгору, діставшись в 1912 році до фіналу західнонімецького чемпіонату, а через два роки придбавши земельну ділянку під довгоочікуване будівництво власного стадіону «Бекельбергштадіон». Однак будівництво арени було заморожено через початок Першої світової війни, а до кінця Другої світової стадіон й зовсім використовувався як місце для ремонту танків.

Свій перший серйозний трофей «Боруссія» зуміла виграти лише через 60 років після заснування. Це був Кубок Німеччини, у фінальній битві за який «жеребці» в Дюссельдорфі з рахунком 3:2 переграли «Карлсруе». А через три роки в німецькому футболі відбулася революційна зміна - заснування турніру, який нині прекрасно знайомий далеко за межами Німеччини і носить назву Бундесліга.

В першому розіграші Бундесліги взяли участь 16 команд, а при виборі складу команд враховувалося чимало факторів, як, наприклад, результати за останні 10 років, фінансове становище, наявність належної інфраструктури і т.п. Крім того, було узгоджено, що жодне місто не отримає початкове представництво в Бундеслізі більш ніж однією командою.

«Боруссія» Менхенгладбах, як клуб, що не хапає з неба зірок, спочатку опинилася в одній з регіональних ліг. «Жеребцям» нічого не залишалося, крім як зробити ставку на команду, зібрану з числа місцевих вихованців, а також талановитої молоді з навколишніх населених пунктів. У 1964 році керівництво «Боруссії» прийняло одне з найуспішніших кадрових рішень в історії клубу, коли головним тренером команди був призначений Хеннес Вайсвайлер.

Незважаючи на те, що цей фахівець, як характеризували його численні історики німецького футболу, часто справляв враження суворого вчителя фізкультури, Вайсвайлеру вдалося налагодити прекрасну атмосферу всередині колективу, що призвело до виходу команди в Бундеслігу в сезоні-1965/66 разом з «Баварією». Однак, на відміну від мюнхенців, «Боруссія» Вайсвайлера не робила ставку на прагматичний і в деякій мірі навіть цинічний футбол. «Жеребці», навпаки, віддавали данину торжеству атаки, забивши 92 м'ячі в першому сезоні під керівництвом нового тренера, що багато в чому і дозволило «Боруссії» підвищитися до рівня елітарного дивізіону. 

Хеннес Вайсвайлер

Саме Вайсвайлер став тією постаттю, яка зуміла перетворити «Боруссію» Менхенгладбах з провінційної команди, що не претендує на щось серйозне, в колектив однодумців, які прагнуть домагатися виконання максимально можливих завдань. Наставник вмів працювати з молодими футболістами, і забезпечувати їхній прогрес. У першому сезоні «Гладбаха» в Бундеслізі середній вік команди складав менше 22 років. Серед них, зокрема, виділявся 20-річний син овочівника Гюнтер Нетцер, якого Вайсвайлер використовував у якості плеймейкера. Його фантастичне бачення поля та здатність самостійно завершити атаку точним ударом багато в чому допомогли якісному ривку «Боруссії», і початку нової ери в історії клубу.

Нетцера в ті часи в Німеччині дуже часто протиставляли головній молодій зірці «Баварії» Францу Беккенбауеру. Мюнхенці та гладбахці до кінця 60-х якраз набрали сили в Бундеслізі, й почали боротьбу за найвищі нагороди, і за підсумками сезону-1968/69 «Баварія» вперше в своїй історії стала чемпіоном Німеччини в рамках розіграшу Бундесліги. Беккенбауер виглядав оплотом раціональності на футбольному полі - надійний, упевнений, спокійний і, немов всезнаючий, Франц виглядав повною протилежністю для неспокійного, якщо не сказати бунтівного, Нетцера, який до того ж ще й симпатизував ідеям соціалізму. Недивно, що у обох молодих зірок німецького футболу швидко знайшлися як свої палкі шанувальники, так і не менш завзяті критики.

Вже в сезоні-1969/70 «Боруссія» Менхенгладбах випередила «Баварію» на фініші турніру на чотири очки, вперше в своїй історії ставши чемпіоном Німеччини. Мюнхенцям не допомогли навіть 88 забитих м'ячів в 34 поєдинках, і абсолютно фантастичні 38 голів, які одноосібно забив їхній блискучий бомбардир Герд Мюллер. Через рік «Гладбах» довів свою перевагу, знову обійшовши «Баварію» на фініші і ставши першою командою в історії Бундесліги, якій вдалося відстояти чемпіонський титул.

У 1971 році «Боруссія» у другому раунді Кубка європейських чемпіонів після того, як пройшла катком по ірландському «Корк Хіберніанс» (7:1 - за сумою двох матчів), завдала нищівної поразки в домашньому матчі міланському «Інтеру» - 7:1. На жаль, згодом цей результат був скасований через те, що вболівальники кинули в гравця італійської команди Роберто Бонінсенью банку кока-коли, а в матчі-відповіді, який став єдиним, що визначав долю переможця дуелі, гору взяв «Інтер» - 4:2. «Нерадзуррі» дісталися до фіналу того турніру, де поступилися «Аяксу» (0:2), а творець легендарного «Манчестер Юнайтед» тих часів Метт Басбі залишився в захваті від «темпу, могутності та новаторства, що демонструються німецькою командою».

У 1973 році керівництво «Боруссії» продало головну зірку команди Гюнтера Нетцера до мадридського «Реалу», а Хеннесу Вайсвайлеру довелося перебудовувати гру команди і вигадувати нову тактичну систему. Вайсвайлер вирішив запозичити у нідерландців «тотальний футбол», який давав успіх в ті часи, організувавши потужний атакуючий тризуб з Юппа Хайнкеса, а також датчан Хеннінга Єнсена та Аллана Сімонсена. Останньому далеко не відразу вдалося заграти в Німеччині. Перші два сезони в Бундеслізі видалися для Сімонсена невдалими - він зіграв всього 17 матчів і забив лише 2 голи... Однак потім Аллан показав неймовірний прогрес, ставши найважливішою ланкою в успішних виступах «Боруссії». Згодом, в 1977 році, Сімонсен був названий найкращим футболістом Європи, отримавши «Золотий м'яч» і ставши першим данцем, який був удостоєний такого визнання.

У першому сезоні після відходу Нетцера і формування нового атакуючого тріо, «Баварія» лише на одне очко випередила «Боруссію» в боротьбі за чемпіонство. Не допомогли «жеребцям» і феноменальні 30 забитих Юппом Хайнкесом м'ячів, адже Герд Мюллер відзначився рівно такою ж кількістю голів. А ось сезон-1974/75 команда Вайсвайлера завершила тріумфально. Крім перемоги в чемпіонаті (на фініші «Боруссія» аж на шість очок обійшла «Герту», ​​причому в ті часи, нагадаємо, за перемогу давали 2 пункти, а за нічию - 1), «Гладбах» вперше в своїй історії виграв ще й Кубок УЄФА, здолавши у фіналі «Твенте» за сумою двох матчів. На своєму полі «Боруссія» зіграла з нідерландцями внічию 0:0, а на виїзді покуражилася над суперником, розбивши того в пух і прах - 5:1 з дублем Сімонсена та хет-триком Хайнкеса.

Втім, фанатам «Боруссії» не довелося довго радіти. Незабаром стало відомо про відхід з команди головного творця тих успіхів Хеннеса Вайсвайлера, якого покликала «Барселона». Каталонці дали тренеру солідну на ті часи зарплату, а ще надали будинок на узбережжі Середземного моря, але Вайсвайлер, коментуючи бажання покинути «Боруссію», заявив, що не це для нього було головним. Хеннес після 11 років в «Гладбасі» порахував, що зробив все можливе для цієї команди, і просто захотів нового виклику в кар'єрі.

Було б неправдою стверджувати, що відхід Вайсвайлера не залишив якоїсь порожнечі в «Боруссії», проте керівництву вдалося домовитися з екс-коучем «Баварії» Удо Латтеком, який фантастично замінив колишнього наставника. У перших двох сезонах під керівництвом Латтека, «Гладбах» взяв два чемпіонські титули. Що правда, «жеребці» почали значно менше забивати: у першому сезоні за Латтека вони відзначилися 66 голами, що відразу на 20 менше, ніж в останньому чемпіонаті за Вайсвайлера. А в сезоні-1976/77 «Боруссії» для чемпіонства вистачило й зовсім лише 58 забитих м'ячів у 34 турах, хоча, наприклад, у «Шальке», що фінішував другим, було 77 голів. З іншого боку, «жеребці» почали й менше пропускати - 34 м'ячі в сезоні-1976/77 проти 40 і 52 в останніх двох чемпіонатах за Вайсвайлера.

Неважко здогадатися, що Латтек змінював ігровий стиль «Боруссії». Від футболістів більше не вимагалося носитися й пресингувати суперників на будь-якому клаптику поля. Це віталося тільки в ситуаціях, коли є реальний шанс заволодіти м'ячем і мінімізувати помилки та розриви між лініями. Дивно, але зміна підходу дала результат в континентальних баталіях, де «Боруссія» виявилася реально конкурентоспроможною в Кубку європейських чемпіонів.

У сезоні-1975/76 «Боруссія» зупинилася в КЄЧ на стадії чвертьфіналу, двічі зігравши внічию з «Реалом» (2:2 вдома та 1:1 на виїзді). Ті ігри ознаменувалися неоднозначними суддівськими рішеннями. Зокрема, у «Боруссії» були скасовані два забиті м'ячі. Напевно Латтеку було не дуже приємно дивитися, як у фіналі того турніру його колишній клуб «Баварія» обіграла «Сент-Етьєн» з рахунком 1:0, в черговий раз підтвердивши стереотип, який існує навколо німецького футболу - про його безжальну ефективність та всіляку відсутність «душі».

Якщо раніше «Боруссія» була антиподом «Баварії», то бажання бути конкурентоспроможною не тільки в рідному чемпіонаті, але й на європейській арені призвело до того, що Латтек почав міняти стратегію в бік ще більшого прагматизму. І це принесло успіх в наступному розіграші Кубка європейських чемпіонів. У КЄЧ-1976/77 «Гладбах» стартував з поразки у Відні від «Аустрії» (0:1), але в матчі-відповіді на рідному «Бекельбергштадіон» впевнено взяв реванш (3:0), і пройшов далі. Потім був непростий виїзд до «Торіно» (2:1) і домашня нічия з італійцями (0:0), що вивела «жеребців» до чвертьфіналу на «Брюгге». З бельгійцями дуель вийшла не менш напруженою - після домашніх 2:2 «Боруссія» на виїзді зіграла дуже прагматично, і вивезла мінімальну перемогу (1:0).

А ось у півфіналі на шляху «Боруссії» стала чудова команда Валерія Лобановського - київське «Динамо». У першому матчі, який пройшов в столиці України, перемогу здобули «біло-сині». Єдиний м'яч Володимира Онищенка дозволив «Динамо» сподіватися на перший у своїй історії вихід у фінал найпрестижнішого клубного єврокубка. Поєдинок у відповідь давався «Боруссії» непросто, але на 31-й хвилині вона все ж змогла вийти вперед - Райнер Бонхоф впевнено реалізував пенальті, призначений за гру рукою. Матч начебто котився до додаткового часу, але в кінцівці німці немов відчули запах крові. За вісім хвилин до кінця Бонхоф розіграв штрафний, а потім футболісти «Боруссії» почали подавати сигнал про гру рукою, яку люто заперечували «динамівці». Арбітр ніяк не відреагував, а Ханс-Юрген Вітткамп краще за інших зорієнтувався в ситуації, і продовжуючи грати до кінця, відправив таки м'яч у сітку гостей. 2:0 - «Боруссія» вийшла у фінал, де в Римі їй належало зіграти проти «Ліверпуля».

У вирішальному поєдинку за 57 тисяч глядачів на трибунах і неймовірній спеці «Ліверпуль» вийшов вперед вже на 28-й хвилині, але на 52-й Сімонсен рахунок зрівняв. Коли Томмі Сміт на 64-й забив другий гол за «червоних», у німців вже просто не було сил, щоб відповісти. За вісім хвилин до фінального свистка Філ Ніл реалізував пенальті, принісши «Ліверпулю» перемогу з рахунком 3:1, а разом з нею і перемогу в Кубку європейських чемпіонів. «Боруссія» завершила турнір зі «сріблом» в руках, що до цього дня залишається найвищим досягненням «Гладбаха» в найпрестижнішому клубному змаганні континенту.

На жаль, але після цього «Боруссія» поступово покотилася вниз. У Бундеслізі-1977/78 команда фінішувала другою слідом за «Кельном», і хоча зуміла виграти Кубок УЄФА в 1979-му, здолавши за сумою двох матчів у фіналі югославську «Црвену Звезду» (1:1, 1:0) з вирішальним голом Сімонсена з пенальті, але цей тріумф став останнім у тій по-справжньому видатній главі в історії клубу...

Цікаво, що Бундеслігу-1977/78 «Боруссія» програла «Кельну» тільки за кращою різницею забитих і пропущених м'ячів. Перед вирішальним туром у виграшному становищі були «козли». Щоб їх обійти, «Боруссії» потрібно було забивати в останньому турі більше десяти голів у ворота дортмундської «Боруссії», оскільки надії на те, що аутсайдер «Санкт-Паулі» обіграє «Кельн», практично не було. У підсумку матч гладбахців та дортмундців завершився з рахунком 12:0, але тієї перемоги не вистачило «жеребцям» для титулу, тому що «Кельн» виграв 5:0, і став чемпіоном.

До сих пір не вщухають суперечки, що той матч двох «Боруссій» носив договірний характер. Німецький футбольний союз навіть відкривав з цієї нагоди справу, але вона так і не привела до покарання, бо належні докази не були знайдені. Незважаючи на друге місце в чемпіонаті і перемогу в Кубку УЄФА, Латтек піддався критиці, як раніше було з ним в «Баварії». Йому ставили в провину те, що колись одна з найбільш новаторських команд Європи перетворилася на колектив, який грає в нудний футбол. «Боруссія» дуже швидко перестала бути однією з головних сил в Бундеслізі, а потім і на континенті. Формула, яка давала їй успіх раніше, більше не працювала...

Завершив кар'єру Латтека в Менхенгладбаху остаточно розіграш Бундесліги-1978/79, в якому «Боруссія» фінішувала лише десятою - в 17 балах від «Гамбурга», який став чемпіоном Німеччини. Удо пішов у дортмундську «Боруссію», а через пару років, як і його попередник в «Гладбаху» Вайсвайлер, очолив «Барселону», з якою в 1982 році виграв Кубок володарів кубків.

Змінив Латтека в «Боруссії» колишній улюбленець фанатів «жеребців» Юпп Хайнкес, який роком раніше завершив кар'єру футболіста. Попрацювавши помічником Латтека, Хайнкес в 34 роки став головним тренером команди, яка мала намір кинути виклик «Гамбургу» Кевіна Кігана. Але цього не сталося: «Боруссія» фінішувала лише сьомою, а «динозаври» до останнього билися з «Баварією» за титул, поступившись мюнхенцям на фініші всього двома очками.

Хайнкес затримався в тренерах рідної «Боруссії» до 1987 року, а найближче підвів «жеребців» до титулу чемпіона в сезоні-1983/84. Тоді на фініш сезону «Штутгарт», «Гамбург» та «Боруссія» прийшли з 48 очками в активі, але розташувалися в таблиці саме в зазначеній послідовності за додатковим критерієм у вигляді кращої різниці м'ячів. Нажаль, Юппу-тренеру так і не вдалося здобути для «Боруссії» титул чемпіона Німеччини, а тому «золото» 1977 року, що стало для команди п'ятим в історії, поки так і залишається останнім, незважаючи на те, що сам Хайнкес в ролі тренера згодом чотири рази вигравав «Срібну салатницю» разом з «Баварією»...