Валерій КОЧАНОВ: «Кожен новий трофей доставляє величезну радість»

Минулий сезон для українського регбі вийшов дуже складним. Через карантин, пов'язаний з епідемією коронавірусу, команди розпочали його тільки в середині липня. Плюс до всього були внесені корективи в регламент Всеукраїнських турнірів і в календарі проведення матчів. Втім, незмінним залишилося одне - чемпіоном країни серед чоловіків і володарем Кубку як в регбі-15, так і в регбі-7 в черговий раз став харківський «Олімп». Тепер у цього клубу за всю його історію 44 різних титули, виграних за 15 років, і за цим показником він значно випереджає всі інші вітчизняні команди.

Цікаво, що практично до всіх перемог «Олімпу» виявився причетним нинішній головний тренер харків'ян Валерій Кочанов. Спочатку він виступав в команді як гравець, а потім став її наставником. Саме з цього унікального досягнення і почалася наша з ним розмова.

- Валерію Володимировичу, чесно кажучи, важко знайти аналог таких спортивних успіхів, які Ви досягли разом зі своїм клубом. Скажіть, чи можна порівняти відчуття Вашого першого чемпіонства у складі «Олімпу» з новим, яке Ви завоювали разом зі своїми підопічними нещодавно в жовтні нинішнього року?
- Перемоги в будь-якому турнірі, чемпіонаті або Кубку, завжди відрізняються одна від одної. Адже ми не просто прийшли і обіграли суперників в якомусь окремо взятому матчі, хоча і це теж приємно. Виграш золотих медалей і трофею в турнірі - це нагорода за величезну працю всіх без винятку гравців і тренерів, за завзятість і наполегливість на тренуваннях, за ті садна, забиті місця і навіть серйозні травми, без яких, на жаль, спортсмени не обходяться. Це ще й подяка всім нашим уболівальникам і тим, хто підтримує команду, хто вірить в неї. Так що радість від такої перемоги завжди величезна і непідробна.

- Давайте ще раз повернемося в історію. Коріння нинішнього «Олімпу»  починаються з команди «ХТЗ» та однойменного стадіону в Харкові? Вірно?
- Так, все вірно. У далекому вже 1982 році тут була створена регбійна команда, яка брала участь в чемпіонаті колишнього Союзу. Але тоді до числа призерів потрапити не вдалося. А вже в роки незалежної України харків'яни, починаючи з кінця дев'яностих років, стали постійно входити в трійку призерів, поки в 2005 році не виграли свої перші золоті медалі. Ось з тих пір ми рідко кому поступалися першістю і намагаємося утримувати свої лідируючі позиції в українському регбі-15 та регбі-7. До речі, і сьогодні наша основна база знаходиться на стадіоні «ХТЗ», де ми постійно тренуємося.

- Будучи гравцем, на якій позиції Ви виступали?
- Я грав у третій лінії нападаючим. Функції цього гравця досить великі, він, можна сказати, бере участь у всіх аспектах гри - у сутичках, в атаках, у захисті, тобто виконує найрізноманітніші дії по всьому полю і бере участь практично у всіх комбінаціях.

- Наскільки змінилося регбі у порівнянні з тим періодом, коли Ви починали грати і зараз?
- Дуже змінилося. Я не маю на увазі поле, ворота, розмітку або м'яч. Це все залишилося, як раніше. Але сама гра, її динаміка, тактика та інші аспекти дуже змінилися. Плюс до всього постійно вносяться зміни в правила ведення гри, щодо сутичок, захоплень, так званих «коридорів», передач м'яча, введення м'яча з ауту, правила «поза грою» та іншого. Від цього залежить, наприклад, підготовка гравців, тренування, використовуються інші вправи і різні комбінації. Я згадую, як років тридцять тому у складах команд можна було побачити регбістів вагою близько 150 кг, завдання яких полягало в тому, щоб стояти стіною і нікого не пропускати. Зараз же хлопці повинні більше рухатися, бути більш мобільними, тому з такою вагою дуже рідко можна зустріти гравця.

- Минулий регбійний сезон був незвичайним у зв'язку з коронавірусом. Що особливо залишилося в пам'яті і як команда змогла повторити свій чемпіонський успіх?
- Дійсно, сезон вийшов дуже непростим, я б навіть сказав зім'ятим. Ми майже всю зиму готувалися до нього і вже у березні багато хлопців набрали непогану форму. Але з введенням карантину, тренування довелося відкласти майже на три місяці. Так що в червні починали практично все з нуля. Причому, якщо зазвичай ми спершу граємо в регбі-15, потім в регбі-7, а після цього завершуємо знову в регбі-15, то тут ми відразу ж почали готуватися до «олімпійської» версії регбі. Ці ігри хоча візуально схожі для вболівальників, насправді абсолютно різні за змістом. У регбі-7, наприклад, упор більше робиться на швидкісні якості гравців, гра більш динамічна, а в «класиці» на перший план виходять сила і витривалість. Звідси і абсолютно різні підходи, різна тактика, та й склади сильно відрізняються.
Крім того, замість трьох турів з регбі-7 нам довелося проводити тільки один. Тут вже права на помилку у нас не було, бо елемент випадковості дуже зростав. Адже суперники, особливо команди з Хмельницького та Одеси, теж постійно додають і намагаються скласти нам гідну конкуренцію. Тому влітку ми продовжували багато працювати, тренувалися і я вдячний хлопцям, всій команді за те, що ми змогли все витримати і своєю грою довели, що ми, як і раніше, є кращими в Україні.

- В цьому році було кілька несподіваних результатів і в регбі-15. Я маю на увазі те, що одеський «Кредо-63» у себе вдома програв київському «Антаресу», а потім непогано почав гру з «Олімпом» у Харкові, повівши в рахунку 6:0. Ви теж це пов'язуєте з наслідками карантину?
- Так, звісно. Це якраз те, про що ми говорили з Вами трохи раніше. З іншого боку, регбі така гра, де не можна розслаблятися ні на хвилину, особливо якщо є елементарна недооцінка суперників. А коли ті ще ловлять кураж і у них все виходить, то надолужити згаяне буває дуже складно. Ще зустрічаються несподіванки після того, як командам доводиться переключатися з регбі-7 на регбі-15 і навпаки. Ми про це теж вже говорили. У всіх цих випадках дуже важлива робота всього тренерського штабу, щоб побачити хто на даний момент краще готовий до гри, хто більше втомлюється і кому потрібна заміна.

- Якщо говорити про Ваш чемпіонський склад, то хто був лідером в команді, кого б Ви могли виділити?
- Спочатку я хочу сказати про те, що кожен з гравців «Олімпу» вніс свій внесок в нашу спільну перемогу. Всі хлопці старалися і віддавали всі сили як в матчах, так і на тренуваннях. Що стосується лідерів, то назву наших найдосвідченіших гравців, вже ветеранів, які багато років виступають в клубі і радують шанувальнгиків регбі своєю грою. Це, перш за все, Микола Кірсанов, Іван Залізняк, Сергій Сухих, Сергій Гарькавий, Сергій Церковний, В'ячеслав Пономаренко, Олег Литвиненко, Максим Кравченко. Окремо хочу сказати про нашого капітана Олега Косарєва. На початку нинішнього року він отримав важку травму коліна і довго відновлювався, але до вирішальних ігор зумів набрати форму. І навіть при тому, що його функції на полі трохи змінилися через наслідки тієї травми, Олег провів матчі на хорошому рівні і був справжнім капітаном. Зазначу також Владислава Адажиніка, який якраз досить вдало замінив Олега Косарєва при реалізації спроб. Не хочу перехвалювати Влада, але скажу, що при належній роботі він може стати одним з кращих регбістів України. Підростає і набирається майстерності наша перспективна молодь. Так, останнім часом в команді з'явилися брати Євген і Ярослав Давидови, Максим Бородай, Матвій Бочаров. Одним словом, зараз є на кого рівнятися, є кому рости далі і набиратися досвіду.

- Ви відзначили молодих гравців. Чи можна сказати, що у Харкові продуктивно працюють дитячо-юнацькі спортивні школи з регбі?
- Безумовно. Вже багато років на дитячому рівні проводяться міські та обласні турніри з регбі-5, де наші досвідчені майстри, вони ж тренери дитячих команд (ті ж Сергій Гарькавий, Олег Литвиненко, а також Сергій Куценко та інші) переглядають перспективних хлопців. Наші юнацькі команди виступають в чемпіонаті України за своїми віковими групами. Є у нас ще одна харківська студентська команда «ТЕХ-А-С», яку тренує Микола Кірсанов і де набираються досвіду молоді хлопці. Так що продовжуємо працювати в цьому напрямку і сподіваємося, що позитивний результат не змусить себе чекати. 

- Вже багато років президентом «Олімпу» є людина, яку добре знають не тільки у Харкові, а й далеко за його межами. Йдеться про Олександра Ярославського. Що Ви можете сказати про його безпосередню участь в житті клубу? Часто він відвідує регбійні матчі?
- Олександр Ярославський з нашим клубом вже на протязі 16 років, тож всі наші основні нагороди і титули були завойовані безпосередньо за його участі. Я багато чув, що в деяких клубах (я маю на увазі, в цілому, командні види спорту) президенти рідко зустрічаються з тренерами і гравцями, а то і взагалі не знають один одного. Не уявляю, які там можуть бути спортивні досягнення і результати. Стосовно Олександра Владиленовича, то він, незважаючи на за його завантаженость, постійно з нами на зв'язку, допомагає всім чим може і підтримує клуб. А якщо ми проводимо матч вдома у Харкові, то він намагається спланувати свій день таким чином, щоб приїхати на нашу гру. Так що заслуга нашого президента у всіх титулах клубу величезна і незаперечна. Крім того, Олександр Ярославський, підтримуючи нашу команду, ще й підтримує і національну збірну України, яка в останні роки створена на базі харківського клубу.
 

- Якщо ми заговорили про збірну України, де Ви також є головним тренером, то як цей сезон склався для нашої головної регбійної команди країни?
- На жаль, але для збірної сезон виявився практично втраченим. Восени ми повинні були зіграти два матчі чемпіонату Європи з регбі-15 дивізіону «Трофі» зі збірними Польщі та Литви. Команда готувалася у Харкові, але потім нам повідомили про скасування цих ігор. В результаті було прийнято рішення розподілити команди по місцях, виходячи з результатів матчів, що відбулися в 2019 році. У підсумку ми посіли третє місце в цьому дивізіоні. Проте, Федерація регбі України прийняла рішення все ж провести навчально-тренувальний збір для головної команди країни і наприкінці цього тижня збірна вилетить до Туреччини. Там ми хочемо більше уваги приділити молодим і перспективним гравцям, дебютантам збірної. Щодо регбі-7, то і тут всі матчі збірних команд були перенесені з цього року на наступний.

- Валерію Володимировичу, спасибі Вам за це інтерв'ю. А на завершенні хотів би запитати у спортсмена і тренера, за плечима якого 44 виграних трофеї. Про круглу цифру в 50 мрієте?
- (Посміхається). Не будемо поки так далеко загадувати. Як я вже сказав, після відпустки почнемо готуватися до нового сезону. Дуже хотілося б, щоб він був повноцінним і пройшов без карантину. Ще хочу побажати всім гравцям і тренерам міцного здоров'я. А що стосується цифри 50 виграних титулів, то прагнути до цього обов'язково будемо. І не тільки до неї, а й ще далі. Адже від перемог втомитися неможливо.

Розмовляв Ігор ЗАРЖИЦЬКИЙ