Фани і Динамо: може, час закопати сокиру війни

Коли в товаришах згоди немає, з їхньої справи виходить тільки мука. Якщо ця справа на півкопійки, то не біда, а якщо мова йде про улюблену команду?

Притерлося, але все одно око муляє: «Призначення Луческу - плювок в очі всіх уболівальників« Динамо», «Вболівати за таке «Динамо» ніхто не буде», «Суркіси - ганьба «Динамо». І ось з останнього: напередодні матчу шостого туру УПЛ «Рух» - «Динамо» з'явилася інформація, що фани «біло-синіх» планують зірвати поєдинок. У підсумку на поле ніхто не вибігав, але за межами стадіону динамівські вболівальники все одно вивісили свої звичні банери - проти Луческу і Суркісів. І нібито найбільш радикально налаштовані прихильники столичної команди пообіцяли вдатися до спроб зірвати матч першого туру Ліги чемпіонів «Динамо» - «Ювентус».

Позицію цього крила київських любителів футболу, які протестують проти приходу на тренерський місток їхньої гаряче улюбленої команди колишнього багаторічного наставника «Шахтаря», який, до того ж, раніше не дуже схвально відгукувався і про київську команду, і про її найкращого в історії тренера, зрозуміти можна. У будь-якому випадку, це позиція, яка заслуговує на повагу. Правильна вона чи ні, це вже інше питання. Питання смаку, сприйняття і навіть виховання.

Ігор Суркіс, президент «Динамо», кажучи про те, що «якщо вболівальник справжній, він повинен прийняти Луческу», теж висловлює власну думку, власну позицію. З нею, цією позицією, можна довго сперечатися. І приймати її чи затаврувати - справа кожного. Але на неї він теж має право.

Мірча Луческу, головний тренер «Динамо», коментуючи ставлення уболівальників своєї команди до власної персони, в серцях заявляв, що «я не можу прийняти те, що фанати діють проти інтересів свого клубу». І це теж позиція людини, яка все життя у футболі. Знову-таки, приймати її за чисту монету чи ні - добровільна справа кожного.

Отже, на перший погляд ми маємо три сторони процесу, переплетені настільки, що не завжди зрозумієш, де закінчуються інтереси вболівальників і починаються інтереси клубні. Однак зараз ці три сторони діють, як в тій байці - кожен намагається тягти віз на свій розсуд. І миритися, наскільки мені відомо, вони не збираються.

Що ж, і такий стан речей прийняти можна. І навіть зрозуміти. Серйозні і поважаючі себе чоловіки, коли сваряться, потім, як правило, важко йдуть на задній хід і ще складніше знаходять статус-кво. Але якщо вони розумні і далекоглядні, вони повинні розуміти, що помиритися треба. Хоча б на словах. Хоча б тимчасово, оголосивши про перемир'я. На благо вищих цілей. І себе в тому числі.

Ні, це не пишномовні слова, не цитати з бізнес-тренінгів. Всі три сторони (у всякому разі - дві точно) «непереговорного процесу» саме себе вважають істинним, еталонним уособленням «Динамо». Якщо це так, то було б логічно заради цього самого «Динамо» зробити зусилля над собою. Я б сказав, навіть жертву. Любов же, по своїй суті, жертовна. А якщо ні - це вже і не любов зовсім, а, наприклад, «Барселона», гра якої в недалекому минулому подобалася навіть затятим шанувальникам «Мадрида».

Так ось, я вважаю, що заради «Динамо» перший крок повинні зробити вболівальники. Луческу ж хто - шахрай, ой, вибачте, тренер, тренерів багато, а «Динамо» одне. На румунові світ клином не зійшовся. Я точно знаю, що кандидатом номер один для Суркіса після відставки Михайличенка був Ребров. Але Сергій відмовив в силу якихось своїх причин. І Ігор Михайлович впав у чергову крайність. Особисто я не сприйняв призначення Мірчі Михайловича в «Динамо», і ніколи цього не зроблю. Тільки тут питання в доцільності: ну добре, «Баба Яга проти», але ж і на результати потрібно дивитися, і на гру, врешті решт. За десять матчів на чолі «Динамо» Луческу зміг зробити стільки, скільки не зробили два його попередники за роки. Даруйте, адже ви підтримували «Динамо» часів Хацкевича і Михайличенка, коли команда не заслуговувала своєю грою на підтримку. Так, потрібно бути з улюбленими і в горі, і в радості, це все про ту ж горезвісну жертовність. Але в нашому випадку виходить, що підтримувати можемо тільки в горі. Вибачте, але це вже не любов, а мазохізм.

Ще раз: Луческу був і буде чужорідним тілом в «Динамо». Але свою роль він уже виконав: і щодо залучення в першу команду молоді, і про мінімізацію відставання від «Шахтаря», та й Лігу чемпіонів привіз до Києва вперше за останніх чотири роки саме він. Але головне навіть не це. А те, що на команду приємно дивитися. Не соромно, не боляче, і навіть не шкода, просто приємно. І ця команда заслуговує на оплески, феєрверки і перфоманси. Вона напевно скучила за вболівальницькою підтримкою. Тому заради команди можна було б зробити крок вперед. І зарити сокиру війни, і почати знову її підтримувати. Добре, хто не може через себе переступити, можна просто займати нейтральну позицію. І хоча б не шкодити.

До речі, такий крок фанів сто пудів зацінили б і Суркіси, і Луческу. Я розумію, що вболівальникам «столичних» триста років не потрібна подібна «оцінка», але ж якщо ти хочеш молитися Богу саме в церкві, потрібно хоча б формально приймати її статут.

Луческу піде рано чи пізно, і навряд чи безпосередньо під впливом вболівальницького гніву. Швидше навіть навпаки, адже у Суркісів спрацював зворотній рефлекс: чим більше фани протестують, тим більше вони люблять свого нинішнього тренера. Але ж ніхто не забороняє фанам таврувати ганьбою тренера. Просто роблячи це, вони ніяк не реагують на успіхи команди. Це не правильно. Особливо напередодні Ліги чемпіонів. Команда  грає для нас, уболівальників. І ми, вболівальники, повинні грати для команди, а не проти неї. Тому, якщо можна, якщо виходить, потрібно йти на стадіон і підтримувати. Так, як вмієте тільки ви. А ви правда вмієте.

Якщо дійсно любиш - люби. Всім смертям на зло. На зло тренерам і президентам. Тільки так твоя любов буде взаємною.