Чому Аргентина більше не є постачальником зірок?

Анхель Ді Марія так і не повернувся на батьківщину. Літо 2007 року видалося відмінним: йому було 19, і він тільки-но провів вдалий місяць на канадському чемпіонаті світу до 20 років. Він забив три м'ячі, а його команда в черговий раз відсвяткувала чемпіонство. Мало хто здивувався тому, що Аргентина, яка вже брала Кубок в 1995, 1997, 2001 і 2005 роках, знову опинилася на голову сильнішою за своїх суперників.

Анхель був такий хороший, що європейські клуби не хотіли втрачати ані хвилини. «Коли ми приземлилися [в Буенос-Айресі], він ледве встиг пройти паспортний контроль, як його посадили на інший літак - до Європи», - згадував тренер тієї команди Уго Токаллі.

Наступна зупинка - «Бенфіка», за якою підуть мадридський «Реал», «Манчестер Юнайтед» і «ПСЖ». Він не єдиний вчинив подібну подорож - схожого успіху домігся Серхіо Агуеро, а також двоє інших представників тієї команди. Протягом року ще дев'ятеро підопічних Токаллі пішли за ними.

afa.org.ar. Уго Токаллі

«І так - щороку, - продовжує тренер, який взяв участь у всіх п'яти перемогах Аргентини того періоду. - Ми вирушили до Катару і стали чемпіонами. Потім - Малайзія, знову чемпіони. І знову, і знову футболісти йшли в Європу, а потім - до дорослої збірної».

Тут він починає перераховувати імена, одне голосніше за інше. Вальтер Самуель, Естебан Камбьяссо, Пабло Аймар зі складу 1997 року, Ніколас Бурдіссо, Максі Родрігес і Хав'єр Савіола з 2001, Фернандо Гаго, Пабло Сабалета і Ліонель Мессі з 2005. Колодязь талантів Аргентини здавався невичерпним.

Токаллі все ще працює з молодими в «Сан-Лоренсо де Альмагро». Він все ще виглядає нових майбутніх легенд країни і все ще вірить у те, що Аргентина залишається лідером за кількістю юних обдарувань. «Талант - тут. Гравців вистачає».

Може, так і є, але щось все-таки змінилося. Десять років тому в італійській Серії А виступало 47 гравців з Аргентини, а в цьому - всього 24. У 2014 році в АПЛ було 23 аргентинці, зараз же ця цифра впала до 11.

При цьому, як примітив аргентинський журналіст Хуан Пабло Варскі, мало не половина з них - Серхіо Агуеро, Вільфредо Кабальєро, Серхіо Ромеро - незабаром повісять бутси на цвях. А їхніх спадкоємців так і не видно. Якщо раніше Європа ледве встигала підписувати нових геніїв, то тепер їхня кількість стала стрімко зменшуватися.

Кілька років тому двоє скаутів «Копенгагена», провідного клубу Данії, прибули в Авельянеду - місто на південь від Буенос-Айреса. Тут їх зацікавив молодий гравець «Расинга», на якого їм ну дуже хотілося подивитися. Одна біда - вони не могли пройти на стадіон.

В Європі діє негласна угода, згідно з яким скаути отримують безкоштовні квитки на високі місця, з яких, у компанії колег, можна добре бачити кожного гравця на полі. В Аргентині ж робота скаутів складніша, і двом данцям, яким так і не вдалося додзвонитися до клубу, довелося самим купувати квитки і сідати поруч з уболівальниками. Місце їм дісталося не найкраще.

Після цього «Расинг» одумався і став намагатися всіляко полегшити роботу скаутів, хоча клубний координатор Дієго Уерта все ще вважає, що європейським колегам пробратися на матчі місцевого чемпіона не дуже легко. В цьому плані Аргентина разюче відрізняється не тільки від Європи, але і від Бразилії.

Бразилія завжди була головним експортером талантів. У травні CIES Football Observatory підрахувала, що понад півтори тисячі бразильців виступають за межами батьківщини. Аргентині ніколи і не снилися такі цифри, хоча в минулому різниця між двома країнами була не так вже й велика.

Що вже там, в 2014 році Аргентина продала більше футболістів, ніж Бразилія. У той час бразильці, якщо і перевершували своїм числом, то не сильно. Тепер же обсяг футбольного експорту катастрофічно зменшився. За словами CIES, в 2019 році країну покинуло всього 78 гравців. Бразилія знову вирвалася вперед.

Чому так сталося? Причин може бути декілька. Фахівці приписують такі цифри насамперед академіям і школам Бразилії, чий рівень починає наближатися до європейських. Інша причина - відносна простота і прозорість місцевих клубів. «Вас запрошують, проводять тур по академії, пригощають кавою і розписують всіх гравців. Тут процес налагоджений», - розповідає голова селекції одного з найбільших клубів Європи.

І результат не забарився. До 2014 року в Серії А виступало більше аргентинців, ніж бразильців. Так само було і в АПЛ. Тепер навіть в Іспанії, в минулому найпривабливішій для аргентинців країні завдяки відсутності мовного бар'єру, Бразилія виривається вперед. У 2018 році тут виступало 39 аргентинців і 21 бразилець. У цьому сезоні бразильців все ще менше, але на якихось п'ять гравців.

afa.org.ar

Видається логічним припустити, що вся справа в налагоджених міжнародних зв'язках. Бразильці звуть скаутів, все їм роз'яснюють, а аргентинські клуби навіть не завжди відповідають на електронні листи. У нинішніх умовах клуби воліють не купувати кота в мішку, і те, як жахливо все організовано в Аргентині, їх відлякує. Який сенс придивлятися до футболіста, якого навіть вживу не побачиш?

Уерта, втім, не поспішає погоджуватися: «Десять років тому так і було. Зараз все складно, але все складно було і тоді. Угоди все ще укладають».

***

У більшості грандів є свої списки, в яких перераховуються всі сильні сторони кожного чемпіонату. У більшості випадків за першу сходинку борються АПЛ і Ла Ліга, а Німеччина частіше посідає третє місце. У аналітичної фірми 21st Club є свій рейтинг: тут шосте місце займає Серія А... з Бразилії. Аргентинська Суперліга - восьма. «Ми вважаємо головні клуби Аргентини сильнішими за бразильські, але не сильно. Але у бразильців є своя сильна сторона - глибина складів», - розповідає головний начальник селекції Омар Чадурі.

Завдяки цьому з Бразилією простіше працювати. «Ліги, в яких більший розкид талантів, можуть бути менш зрозумілими. Якщо ви дивитеся на гру «Бока Хуніорс» проти слабшого суперника, складно зрозуміти, наскільки хороший кожен футболіст».

Все стало ще гірше в 2015 році, коли Суперліга збільшилася до 30 команд. Зараз їх «всього» 24, але незабаром ця цифра знову зросте через пандемію.

«Рівень просто не може не падати, - вважає Уерта, вказуючи на розмір ліги. - Тут є вісім або десять команд, а решта ну зовсім уже слабкі».

Прийнято вважати, що вина лежить на уряді, проте Уерта вказує на безліч факторів, від економічного спаду до відходу Токаллі і його вчителя Хосе Пекермана з системи молодіжної збірної. Нинішні ж клуби, як він вважає, є недостатньо далекоглядними.

«Проекти є тільки у деяких. Більшість печуться тільки про результат - навіть на молодіжному рівні. Вони живуть сьогоднішнім днем».

Але деградація ринку Аргентини пов'язана не тільки з внутрішніми проблемами. Існування спеціалізованого софту і нові алгоритми теж впливають на те, де європейці шукають майбутніх зірок. Такі клуби, як «Удінезе», «Ліон» і «Порту» вважають Аргентину та Бразилію «преміальними» ринками. Їм набагато вигідніше відшукати когось у Чилі, Колумбії чи Уругваї.

Причому вони давно знають, як: для цього давно існують спеціальні інструменти на зразок Wyscout, що дозволяють переглядати стільки матчів, скільки душа забажає. Технологічний процес повністю поміняв все, і тепер Нігерія експортує більше футболістів, ніж Нідерланди. У Гани більше багатообіцяючих зірок, ніж у Бельгії.

Змінився і процес підготовки молоді в Європі. «У минулому в Німеччині, Англії або Іспанії просто не виростали такі технічні гравці», - підтверджує Уерта.

Європейський футбол раніше потребував Аргентини та Бразилії, де виступали справжні чарівники. Тепер же процес відбору став набагато жорсткіше. Талант? У нас свого вистачає.

Уерта сподівається, що нинішній занепад аргентинського футбольного ринку є тимчасовим. «У нас є багато цікавих гравців, яким 15, 16 і 17 років». Можливо, Токаллі правий: обдарованих футболістів в Аргентині не менше, ніж в Європі. Просто Європа більше не потребує їх так, як раніше.

Текст: The New York Times

Переклад та адаптація Денис КОШЕЛЕВ