Світлана ДОРСМАН: «У дитинстві не мріяла стати волейболісткою»

Центральна блокуюча жіночої національної збірної України Світлана Дорсман минулий сезон провела в російському клубі «Ліпецьк», разом з яким стала переможцем вищої ліги А. В цьому інтерв'ю вона поділилася своїми спогадами про основні етапи своєї волейбольної кар'єри.

- Важко переживаєте режим вимушеного простою?
- Спочатку доводилося важко. Коли знаходишся в спортивному режимі, все життя йде за графіком: тренування, їжа, сон. А на початку самоізоляції з'явилося стільки вільного часу, що я не знала, чим себе зайняти. Зараз легше. Індивідуальні тренування на свіжому повітрі розряджають обстановку, що склалася. Недалеко від будинку є стадіончик при школі, де можна побігати в своє задоволення. Правда, в останні дні там гуляють дуже багато мам з дітьми.

- Що ви взагалі думаєте з приводу ситуації, що склалася?
- У мене переважає оптимізм. Начебто незабаром повинні відкрити кордони. Потихеньку люди повернуться до повноцінного життя. В Європейській Конфедерації Волейболу вже складається календар для збірних. При сприятливому збігу обставин наша збірна повинна зіграти в європейському відборі на початку вересня.

- Але формат відбору напевно зміниться?
- Так, хочуть зробити турову систему, коли всі команди грають в одній країні. Але не всі збірні хочуть грати восени, деякі погоджуються відновити діяльність не раніше січня.

- Давайте поговоримо про вашу кар'єру. Ви розпочали займатися волейболом в 13 років. Чому так пізно?
- Якщо чесно, я в дитинстві не мріяла про те, щоб стати волейболісткою, та й взагалі спортсменкою. Але одного разу викладач фізкультури в моїй рідній школі в Маріуполі уважно на мене подивилася і сказала, що з мене може вийти пристойна волейболістка. Почала ходити в секцію і затягнуло. Через півроку занять я перейшла в групу підготовки «Северодончанки» в Сєвєродонецьку. На той момент там була побудована гарна піраміда - головна команда, молодіжна, група підготовки. Потрапила я до тренера Надії Салахутдінової. Вона, до речі, і зараз тренує дітей.

- Швидко дебютували за «основу» «Северодончанки»?
- Не пам'ятаю точно. Років в 16 я вже була гравцем молодіжної команди у вищій лізі і нас брали на ігри Суперліги з основним складом. Випускали, звичайно, на один-два розіграші, щоб ми відчули, як грати на вищому рівні.

- Клуб постійно боровся за медалі чемпіонату України?
- Так, практично до самого закриття. Ми весь час змагались із «Хіміком» з Южного за чемпіонство, але постійно їм програвали. Були й срібні, і бронзові медалі. А наш суперник виграв чемпіонство кілька разів поспіль.

- Чим такий сильний «Хімік?
- По-перше, у них була більш потужна фінансова підтримка. Всі українські топ-гравці переходили в «Хімік». Мої однолітки Надія Кодола та Ірина Трушкіна, гравці збірної, також швидко опинилися в Южному. Це був базовий клуб збірної України. В принципі, він таким і залишився. Легіонерів також вони сильних запрошували. А у нас за весь час, що я грала в «Сєвєродончанці», тільки одна дівчинка з Білорусії приїжджала, ліберо.

- Що стало з чемпіонатом України після подій 2014 року?
- Звичайно, наша Суперліга сильно ослабла. Фінансування клубів урізали, і практично всі провідні гравці виїхали з країни. Грошей не вистачало навіть на проведення зборів. На даний момент на більш-менш високому рівні залишився все той же «Хімік», та нещодавно створена команда «Прометей» з Кам'янського, становить йому конкуренцію.

- А що стало з «Сєвєродончанкою»?
- Клуб закрився після сезону 2016/17. Не залишилося ні молодіжної команди, ні школи. Спонсорування припинилося. Після початку військових дій все дуже швидко закрилося. Сумно ...

- У 2016 році ви покинули «Сєвєродончанку» і перебралися до Азербайджану. Перший рік відіграли за «Азерйол», другий - за «Азеррейл». Як взагалі відрізняти команди з такими назвами?
- Важко (сміється). З «Азерйолом» ми посіли третє місце, а потім з «Азеррейл» виграли чемпіонство. Цей клуб останні роки нікому титул не віддавав. Взагалі я з великою теплотою згадую ці два роки. В Азербайджані мені дуже сподобалося. В командах створювали максимально комфортні умови. Але після сезону-2017/18 фінансування різко скоротилося, і в чемпіонаті, по суті, залишилися лише чотири команди.

- Чемпіонат Азербайджану, фактично, це чемпіонат Баку?
- Дійсно, всі чотири команди в одному місті базуються. До того ж і тренувалися, і грали в одному залі. Це було дуже зручно, нікуди не треба їздити (сміється).

- І як же вболівальницькі симпатії між клубами ділилися?
- Приблизно порівну. Підтримка там у всіх команд була потужна, кричали голосно. Правда, кричали на азербайджанській мові, і ми взагалі не розуміли, за кого зараз вболівають (сміється).

- Азербайджан ви змінили на Польщу ...
- І сильно пошкодувала про це. Починалося все непогано, але перед самим початком сезону змінився президент, і пішла така чехарда ... Я в подібних умовах виявилася вперше в кар'єрі. За сезон змінилося чотири тренери!

- Забагато.
- І міграція гравців відповідна, шість волейболісток пішло по ходу чемпіонату. Це складно було назвати командою. В результаті посіли останнє місце. Підготовка до сезону проходила під керівництвом одного наставника, але його прибрали після зборів. Стали трохи підлаштовуватися під іншого, але потім виявилося, що він не може бути офіційним головним тренером через якийсь бюрократії. Взяли словака, який був першим за документами, але не за фактом. Почався розподіл, тренери змагалися у відкриту. Ми не розуміли, чиї вимоги виконувати. До того ж всі наставники були з різних країн: спочатку білорус, потім вели суперництво поляк і словак, а наприкінці інший поляк.

- Після цих страждань ви опинилися в Липецьку. Як охарактеризуєте минулий сезон?
- Мені тут дуже сподобалося. Керівництво та тренерський штаб створили чудові умови, та й колектив підібрався чудовий. Шкода, що деякі дівчата пішли. Прикро, що нам не дали «добити» до кінця цей чемпіонат.

- По ходу сезону ви отримали неприємну травму. Обійшлося без серйозних наслідків?
- На щастя, так. Це сталося на грі в Тюмені, і в п'ятій партії я невдало приземлилася і травмувала ногу. Добре, що операції не знадобилося, і в іграх з «Северянкою» я вже зуміла повернутися на майданчик.

- Після відкриття кордонів відразу поїдете відвідати рідних?
- Звичайно! До Маріуполя, до батьків. Вони сильно переживають.

- Як проводите вільний час?
- У мене вільного часу останні років шість не було! Клубний сезон закінчувався і відразу починався сезон збірних. Грали чемпіонат Європи і Євролігу. Тому в ті два тижні, що мені вдавалося відпочити, я намагалася максимально нічого не робити (сміється). Зараз ось вчу англійську.

Наша довідка. Світлана ДОРСМАН. Народилася 11 грудня 1993 в Маріуполі (Україна). Волейболом почала займатися з 13 років. Перший тренер - Надія Салахутдінова. Виступала за команди «Сєвєродончанка» (Сєвєродонецьк, Україна), «Азерйол», «Азеррейл» (обидві - Баку, Азербайджан), «Острівець-Свентокжіскі» (Островець, Польща). З 2019 гравець ВК «Липецьк» (Росія). П'ятиразовий призер чемпіонатів України, переможець і бронзовий призер чемпіонатів Азербайджану. У складі збірної України переможець розіграшу Євроліги 2017 року.

За матеріалами сайту volleyball.ua