Дар’я СТЕПАНІВСЬКА: «Мікроклімат в команді - важливий фактор наших перемог»

Капітан южненського «Хіміка» згадала про минулий сезон і поділилася планами на майбутнє

Дар’я СТЕПАНІВСЬКА: «Мікроклімат в команді - важливий фактор наших перемог»
© Дар'я Степанівська (на фото зліва) ВК Хімік

У жіночому волейбольному клубі «Хімік» (Южний) є така традиція - брати інтерв'ю у капітана команди за підсумками минулого сезону. Початок цієї традиції було покладено ще у 2010 році, і її постійно тут дотримувалися, за винятком лише трьох сезонів, коли Дар’я Степанівська з поважних причин не виступала за команду. У 2020 році, навіть через відсутність фінальної фази чемпіонату України, поговорити було про що, аж надто насиченим вийшов сезон, та й вклад в успіхи команди самої Дар’ї, особливо в першій частині сезону, був вагомим.

- Дар’я, минулий сезон вийшов несхожим не на жоден з попередніх в історії «Хіміка». По-перше, він не був завершений, а, по-друге, знову ж таки в перший раз, команда брала участь в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Яким цей сезон вийшов особисто для вас?
- В першу чергу, для мене, як і для всієї команди, напевно, сезон вийшов дуже насиченим. Мабуть, перший такий в моїй кар'єрі. З жовтня по лютий графік був дуже щільним - ігри чемпіонату і Кубку України, а також Ліги чемпіонів, і скрізь необхідно було вирішувати турнірні завдання. Було відчуття постійної напруги.

- У міжсезоння команда суттєво оновилася, адже колектив покинули чотири гравці основного складу. Які були очікування від нового сезону?
- Розуміла, що на налагодження зв'язків потрібно чимало часу. Не все відразу вийшло, що показав турнір в Білорусі, де ми програли в трьох партіях «Северянці». Але, як кажуть, за одного битого двох небитих дають. Команду поповнила нова зв’язуюча Ольга Скрипак, якій був необхідний час, щоб відчути кожного нападника. Плюс манера гри Олі відрізнялася, скажімо, від манери Олени Напалкової, яка виступала у нас в попередньому сезоні, вона дуже швидко пасує. Тому і малюнок гри у нас змінився, хоча і раніше від зв’язуючих вимагали грати швидко. Згодом у нас непогано стало виходити: ми знайшли підхід один до одного, відчули один одного, деколи показуючи дуже непогану гру і на національній арені, і в Лізі чемпіонів. Навіть в матчах групового турніру, де ми раніше, як ви знаєте, не виступали. Єдине, мало що зуміли протиставити італійській «Новарі». А так, в цілому, виглядали гідно в Лізі чемпіонів. Адже нам зовсім трохи не вистачало для перемоги, не було досвіду участі в таких турнірах, на відміну, скажімо, від наших суперників.

- Який настрій був на сезон особисто у вас, які цілі ставили?
- За останні роки я звикла до того, що частіше виходжу на заміну, хоча в кінцівці минулого сезону вдалося себе проявити і в основному складі, в тому числі і в нападі. Тому ставлюся з розумінням до будь-якого рішення тренера, хоча, звичайно, в тренувальному процесі викладаюся максимально, розраховуючи грати в основі. Розумію, що і молодим волейболісткам треба давати грати, так як це завтрашній день «Хіміка». Звичайно, хочеться частіше грати в стартовому складі, так як це зовсім інші відчуття, ніж, коли виходиш з «лавки».

- Наскільки несподіваним був для вас вихід в діагоналі по ходу першого матчу з хорватською «Младост» у другому раунді Ліги чемпіонів?
- Вихід на цій позиції не став несподіванкою, так як в цій ролі я закінчувала попередній до цього сезон. Плюс в тренувальному процесі я награвалась як в «двійці», так і в «четвірці». Головний тренер пробує всілякі варіації. У тренерського штабу «Хіміка» є план А, план В і, навіть, план С. Що і вийшло в матчі з хорватською командою. Спочатку в діагоналі вийшла Оксана Яковчук, потім Женя Хобер. Я з'явилася аж у третій партії. Той сет вийшов у нас найбільш успішним в матчі. В підсумку, зробивши аналіз першої гри, тренерський штаб прийшов до висновку, що я повинна грати у стартовому складі в матчі-відповіді.

- Коли виходила в третій партії матчу в Загребі, сильно хвилювалася, все-таки вперше грала в Лізі чемпіонів?
- Хвилювання, викид адреналіну - це нормальний стан будь-якого спортсмена. Вони, в тій, чи іншій мірі завжди присутні. Тоді виходила на майданчик з холодною головою, просто намагалася робити те, що вміла.

- Що не вийшло у Загребі, як вважаєте?
- У нас тоді змазався прийом, відчого поплив і весь малюнок гри - ми не могли організувати нормальну атаку. Але треба віддати належне супернику, який вдома дуже здорово подавав. Вже потім, аналізуючи з дівчатами гри Ліги чемпіонів, прийшли до висновку, що саме «Младость» в своїй домашній грі, дала найбільш високий рівень подачі серед наших суперників - дуже сильний планер. Разом з тим, ми розуміли, що з цією командою можна грати і суперник цілком нам під силу. Просто в Загребі у нас мало що вийшло. Хорватські волейболістки змусили нас помилятися. В підсумку ми показали в Южному відмінну гру. Просто на одному диханні. Вийшли, відбомбилися і пішли. Таке ось враження залишив матч-відповідь з «Младістю».

- Запитання до вас як до капітана. Як вдається досягти такого супернастрою, суперконцентрації, адже ви теж граєте в цьому процесі певну роль?
- Ну, в цьому питанні велика роль і капітана, і досвідчених гравців, таких як Таня Козлова, Оля Скрипак, Катя Фролова. Перш за все, ми не посипали голову попелом після поразки в першому матчі, так як розуміли, що суперник нам під силу. Так в будь-якій грі настроюєшся показати максимум, навіть з грандами. Ми підтримували один одного, в роздягальні постійно говорили про це. Плюс неймовірної мотивації додавали наші вболівальники. Те, в якій атмосфері проходили єврокубкові матчі в минулому сезоні, просто феноменально. Грати в переповненому «Олімпі» .... Це словами не передати. Мурашки по всьому тілу від того, що весь зал просто гримить, не змовкаючи ні на секунду. Зайвий раз мотивувати в такій атмосфері не треба. Адже ми, перш за все, для людей граємо. Від таких ігор отримуєш просто колосальне задоволення. У такій атмосфері просто не маєш права грати погано. Наші домашні матчі з чемпіонами Хорватії і Чехії вийшли просто божевільними, так як інтрига зберігалася до останнього. Впевнена, вболівальники отримали масу задоволення. Особливо від результату, досягнутого в цій неймовірній боротьбі.

- Поговоримо про вболівальників. А точніше, про вашого головного вболівальника - сина Артема, який в минулому сезоні не пропустив, якщо не помиляюся, жодного домашнього матчу. Наскільки важлива для вас його підтримка?
- Це дуже важливий момент для мене. Я відчуваю його підтримку, а сам Артем дуже серйозно ставиться до цього, у нього є навіть футболка з моїм прізвищем і номером. Коли я йду на ігри, він завжди говорить: «Мам, тільки не програй». Він дуже переживає і дуже гостро реагує на поразки, плаче, коли ми програємо. Намагаюся пояснити, що суперник був сильніший - це стосується єврокубкових матчів. Ми в минулому сезоні поступилися вдома тричі - «ЛКС», «Штутгарту» і «Новарі». Після таких ігор в очах Артема були сльози. Звичайно, я відчуваю його підтримку, це додаткова мотивація для мене.

- Одну з найяскравіших перемог сезону на власні очі бачив і ваш син, і дві тисячі уболівальників, які заповнили «Олімп». Маю на увазі матч-відповідь третього раунду Ліги чемпіонів з чеським «Оломоуцем», який тривав шість сетів. Як вдалося прийти в себе після трьох поспіль програних сетів і вирвати перемогу в «золотому сеті»?
- Матч вийшов дуже і дуже важким. Язик не повернеться сказати, що ми розслабилися. Просто в якийсь момент перестало щось виходити. Ну, і, напевно, суперник щось змінив у своїй грі. Ми перестали добивати, з'явилися помилки. Довгий час ми боролися самі з собою, шукали свою гру, яка була у нас в перших двох партіях, але яку ми розгубили. У підсумку на морально-вольових, на жилах, на характері ми здобули важку перемогу.
Доводилося чути думку, що «ви були зобов'язані перемагати «Оломоуц» в трьох партіях». Але в спорті немає такого поняття «повинні». Тим більше, що на тому боці майстерна команда, яка також була серйозно мотивована виходом до групового турніру і прикладала до цього максимум зусиль.

-  5:5 за підсумками двох матчів і 15:13 на «золотому сеті». Адже тут навіть не помацаєш, в чому ви перевершили суперника. Вірно?
- Абсолютно. Дві рівні команди. На характері, по-іншому і не скажеш. З останніх сил. Пам'ятаю нереальну втому після того матчу. Навіть усвідомлення перемоги не відразу прийшло. Видихнули, а сил порадіти, навіть просто йти, немає. І це не дивно, адже ми провели на майданчику шість сетів, програвши при цьому п'ятий. Адже крім фізичних сил, такі матчі вичавлюють тебе і емоційно. Ти просто спустошений. Почуття, що ти переміг, хоч якось тебе тримає. А коли програєш, ти просто розчавлений.
А тут ти не просто виграв, а вийшов до групового турніру Ліги чемпіонів, де ми ніколи ще не грали. Це просто щастя. Щастя як воно є. Група Ліги чемпіонів - це, все-таки, трохи інший рівень, серед суперників представлені команди з ім'ям, з регаліями, зокрема переможець Ліги чемпіонів в особі «Новари».

- Скільки днів приходили в себе після тієї гри з «Оломоуцем»?
- Фізично дня два, емоційно - набагато більше. Хоча у переможців, повторюся, відновлення проходить набагато швидше.

- Якраз до гри Суперкубку і відновилися?
- Так, приблизно. Вийшли своїм бойовим складом і здобули впевнену перемогу. Звичайна робоча перемога, яка також подарувала позитивні емоції. Звичайно, в якійсь мірі тримали в голові і груповий турнір Ліги чемпіонів. У нас завжди так: через ігри на всеукраїнській арені готуємося до єврокубків, моделюючи якісь ігрові моменти, а потім, завдяки досвіду, отриманому на міжнародній арені, досягаємо успіхів за підсумками сезону.

- Повернемося до Ліги чемпіонів. Після програшу у стартовій грі групового етапу в Італії, «Хімік» досить впевнено почав наступну гру з чемпіоном Польщі «ЛКС», повівши 2:0. Але ...
- Дуже важким для нас вийшов дебютний матч в групі Ліги чемпіонів, в якому ми, можна сказати, здавали іспит такому гранду, як «Новара». Ми дуже хвилювалися, але боязні не було, адже ще ніхто ніколи не був убитий волейбольним м'ячем (сміється). Так, суперник нас перевершував у зростових даних, однак ніхто не забороняє боротися. Це спорт і, поки не пролунав фінальний свисток, треба битися.
Ми завжди налаштовуємося на перемогу навіть з сильним суперником і серйозно готуємося до таких ігор, розбираємо відео. Хоча іноді відео оманливе. Буває створюється враження, що суперник просто непереможний, а виходиш на майданчик і виявляється з ним можна боротися. Буває і навпаки. Але, в будь-якому випадку, як би не був хороший суперник, ми теж навчені, ми теж готуємося, і ми теж хочемо перемогти. І, можливо, в цьому матчі польська команда спочатку не очікувала від нас такого напору.
Ключовим моментом гри став вихід досвідченої діагональної Ізабелли Ковалинської, з якою ми абсолютно не впоралися, на відміну, скажімо від основної діагональної, яку ми прикрили, так як реалізація атаки у неї була нижче, ніж зазвичай. А ось Ковалинська забила практично все, що їй дали. Не впоралися з нею ні на блоці, ні в захисті.

- Після двох поразок у Лізі чемпіонів руки не опустилися?
- Ні в якому разі. Дуже хотілося проявити себе на новому рівні, а головне, здобути першу перемогу. І треба сказати, що могли. І з польською командою, і зі «Штутгартом» вдома, коли були дуже близькі до того, щоб зіграти тай-брейк, але не добили свої м'ячі за рахунку 24:20. На жаль, у волейболі таке буває. Московське «Динамо», наприклад, в такій же ситуації поступилося «Каннам». І це не поодинокий випадок. Як не згадати, що «Вакіфбанк» програв свій півфінал «Конельяно» на клубному чемпіонаті світу, виграючи в п'ятому сеті 14:10.
Ми дуже хотіли подарувати нашим вболівальникам цю першу, історичну перемогу. Були близькі, але не вийшло. Сподіваюся, що в наступному сезоні, це вдасться зробити.
Звичайно, для того, щоб досягати успіху в єврокубках, прославляти нашу країну на міжнародній арені, необхідно, щоб і внутрішній календар цьому сприяв. У Європі, наприклад, грають по одному матчу за тур, а у нас, вже довгий час, по два, і тут же, за кілька днів, у нас єврокубковий матч. Добре, якщо домашній, а якщо переліт. А ще за три-чотири дні знову спарений тур, або, того гірше, етап Кубку України, як це було в листопаді. Взагалі, вважаю, що «Хіміку» немає сенсу грати на ранніх етапах Кубку.
Ясна річ, що важко підлаштувати календар під одну команду, та й не треба цього робити. Але продумати календар з урахуванням єврокубкових матчів не завадило б. Волейболістки ж не роботи. Доводилося чути, мовляв, «Хімік» якось мляво грає на національній арені. Хочеться відповісти: «А ви пограйте в такому графіку». Це добре, що на прохання клубу нам зробили переноси в листопаді-грудні, а так графік був просто божевільний.

- Прихід Анни Лісєєнкової похитнув ваші позиції в основному складі, і ви стали частіше виходити на заміну. Як до цього поставилися?
- Нормально. Зрозуміло, що нам десь не вистачало висоти на блоці, так і атакуючий потенціал Ані набагато вище, ніж у мене. Це посилення було необхідно команді. І для отримання результату, і для пов'язаної з цим ротації. Так що це рішення тренерського штабу було абсолютно зрозумілим і логічним.
Взагалі, вважаю, що ротація в нашій команді в минулому сезоні була дуже грамотною, що підтверджує і перемога в Кубку України. «Хімік», по суті, єдина команда української Суперліги, яка практично в рівній мірі задіє всіх гравців. Для досягнення результату в матчах чемпіонату та Кубку України, не враховуючи «Фінал чотирьох», могла бути використана абсолютна будь-яка варіація складу. Таким чином, навантаження, повторюся розподіляється між усіма гравцями, а основні волейболістки підходять до вирішальних матчів в оптимальному стані. При тому календарі, що у нас був в минулому сезоні, по-іншому і не можна було діяти. Якщо грають одні і ті ж волейболістки, починаються стресові травми - саме через перевантаження, через зайвої втоми. А так тренерський штаб поберіг, наприклад, Таню Козлову, щоб вона могла зіграти у вирішальних матчах «Фіналу чотирьох» Кубку України. Результат ви знаєте.

- У фінальних іграх Кубку України ви виходили лише на заміну. Як для вас пройшов цей турнір?
- Було дуже хвилююче, так як ми вже у півфіналі зустрічалися зі своїм головним конкурентом «Прометеєм», який, до того ж, грав вдома. Матч, як ви бачили, вийшов нервовим, шальки терезів схилялися то в один, то в інший бік. Лише на тай-брейку ми дотиснули суперника, хоча могли це зробити і в чотирьох партіях. Доводилося чути, що нам, мовляв, пощастило, але для таких випадків є дуже вірне вираз, що перемагає найсильніший.
Матч, дійсно, вийшов дуже крутий, як для вболівальників, так і команд. Таких ігор давно не було в Україні. З боку, звичайно, набагато важче спостерігати за такими іграми. Коли знаходишся на майданчику, включаєшся в роботу, то хвилювання уходить.

- Підсумкова перевага в матчі з «Прометеєм» обчислювалося всього двома очками. За рахунок чого все ж таки «Хімік» виграв?
- За рахунок згуртованості, за рахунок характеру. Характер, в першу чергу, я думаю. Хоча доданків у такої перемоги чимало. В четвертій партії ми не використали матчбол, але не опустили руки. Одним з ключових моментів, зайвий раз підтверджує сказане мною про характер, стався на тай-брейку, в самій кінцівці. В одному з епізодів Таня Козлова дістала неймовірний м'яч, який відлітав за межі майданчика, ми його з труднощами перекинули. Тут же атака і Катя Фролова блокує свою тезку Дудник. А потім була подача Олі Скрипак. І купа-мала ...
Ми завжди боремося до кінця, не опускаємо руки, коли щось йде не так, і в ключових матчах це приносить нам перемогу. Так сталося і у грі з «Прометеєм». Ми вірили в свою перемогу. Ну і, звичайно, дякуємо вболівальникам - без них було б набагато складніше.

- Як, взагалі, гралося в Кам'янському?
- Дуже добре гралося. Вболівальники обох команд створили по-справжньому спортивну атмосферу. Божевільна підтримка з боку наших вболівальників, місцеві фани, в свою чергу, підтримували свою команду. Гра була на високому рівні в плані культури вболівання. Але на нагородження цієї культури якраз не вистачало. Переможців прийнято вітати оплесками, а не освистувати. Це нормальна традиція в усьому світі. Було неприємно, коли під час нагородження був гул несхвалення.
Зовсім інша картина була, наприклад, в Польщі, коли ми грали з «ЛКС». А в Польщі волейбол, як відомо, спорт номер один. Цікаво, що у «ЛКС» фан-сектор на футболі і на волейболі один і той же. Під час нашого матчу вони, уявіть, не присіли ні на секунду. Постійний гуркіт, шум. Грати в такій атмосфері одне задоволення. Вболівальники доброзичливі, привітні. Після матчу дякували за гру, як в Польщі, так і у Німеччині. За кордоном вболівають в тому числі за красиву гру, хоча, ясна річ, в першу чергу, за свою команду. У Штутгарті ми після гри проходили через хол, де у них кафе, вболівальники нам аплодували - це було дуже приємно.

- MVP «Фіналу чотирьох» була визнана волейболістка з «Прометея», який посів третє місце, Катерина Дудник. Кому б ви віддали цей приз?
- Мені складно говорити за весь турнір, так як фінал ми проводили на втомі. І ця гра яскравою не вийшла. А ось в матчі з «Прометеєм» я б такий приз віддала нашій зв’язуючій Ользі Скрипак. Вона провела зустріч дуже грамотно. Все було зіграно, як по нотах. Але є така традиція у світовому волейболі - давати такий приз найкращим снайперам.
У фіналі, повторюся, дівчатам було дуже важко, адже дуже багато сил забрав півфінал. Тому у мене саме матч з «Прометеєм» сприймається як фінальний, не в образу «Галичанці» буде сказано, хоча тернопільська команда дуже додала в минулому сезоні.

- Вам як капітану дається почесне право першою підняти трофей над головою. Це особливе почуття?
- Звичайно. Кожен трофей - це щось особливе, кожен трофей дорог по-своєму. І цього разу теж, адже перемога в Кубку України дісталася нам важче, ніж коли б то не було. Відповідно і емоцій, радості набагато більше, ніж зазвичай.

- Прикро було не дограти чемпіонат України?
- Звичайно. Адже це чемпіонство могло стати десятим для нас. Ми готувалися, ми налаштовувалися на битву в фінальному турнірі. У нас вся підготовка після фіналу Кубку, як ви знаєте, була побудована з прицілом на другий етап чемпіонату України. Якби нам вдалося завоювати чемпіонський титул, це був би один з найпродуктивніших сезонів в історії «Хіміка». Виграти три трофеї і вийти до групового турніру Ліги чемпіонів - такого ще не було. Не вистачило красивого завершення.
Гравці, які поповнили команду по ходу сезону, і Аня Лісєєнкова, і Кез Браун відмінно вписалися в команду - і в ігровому плані, і в людському, що показав «Фінал чотирьох» Кубку України. Ми були готові до того, щоб поставити знак оклику в цьому сезоні ... Але переміг в цьому сезоні коронавірус. Здоров'я людей, безумовно, важливіше.

- Дар’я, ви провели свій 16-й сезон за «Хімік», восьмий в Суперлізі. Чим команда зразка сезону 2019-2020 років відрізняється від команд інших сезонів?
- Складно сказати, чим відрізнялася. Я згадую наш перший чемпіонський склад і можу сказати, що це було ідеальне поєднання досвіду і молодості. У цьому сезоні також вийшло таке поєднання, тільки я перейшла вже в статус досвідчених. Крім мене, Таня Козлова, Катя Фролова, Ольга Скрипак, незважаючи на молодість, вже досить досвідчена, Юлія Бойко, яка в останні два роки є лідером нападу команди.
А хороший мікроклімат завжди був відмінною рисою «Хіміка» - це спільна риса южненської команди в усі часи. На мій погляд, це один з важливих факторів успіху. У будь-якій важкій ситуації якийсь непростий відрізок сезону, або поразка, ми завжди збиралися разом, обговорювали цю ситуацію. Та й просто періодично спілкуємося поза залою. Наприклад, ми разом відзначали Масляну, причому разом з нашим легіонером Кез Браун, для якої, ясна річ, це свято було в дивину. Долучали, так би мовити, її до наших традицій. Ніколи не було такого, щоб ми когось не взяли на такі посиденьки - завжди всі разом. Бувало, що збираємося досвідченими гравцями в роздягальні і по гарячих слідах обговорюємо, що пішло не так.
Вважаю, що дружний колектив - це те, що допомагає нам в боротьбі за титули. Взаємна підтримка завжди присутня в «Хіміку». З боку досвідчених гравців завжди є підказки, хоча, буває, що потрібний і струс. Щоб не розслаблялися. Молодий гравець також, як і досвідчений, повинен викладатися по максимуму і, звичайно, прогресувати.

- Які настанови ви можете дати молоді «Хіміка»?
- Головне, не розкисати, коли щось не виходить, адже це теж певний досвід. Треба вміти виходити з важких ситуацій. Ти повинен постійно сам собі мотивувати, прагнути до кращих зразків, а це, значить, максимально викладатися не тільки в іграх, але і на тренуваннях. Гра - це показник того, як ти попрацював в період підготовки. І обов'язково треба додати спортивної злості. Тоді ми отримаємо гравця високого рівня. Ну і, звичайно, без характеру нікуди. Є більш емоційні гравці, є менш, такий вже темперамент, але характер повинен бути обов'язково.

- Ну, і останнє запитання нашої бесіди. Ваші очікування від наступного сезону?
- Наші очікування, як і завдання, традиційні для «Хіміка», завоювати всі національні трофеї. А в Лізі чемпіонів будемо прагнути здобути свої перші перемоги. Перший сезон можна назвати розвідкою боєм, тепер уже треба перемагати. Дуже хочеться якомога більше грати на цьому рівні. Крім того, що це незабутнє свято, саме в матчах на такому рівні і гравець, і команда прогресують набагато швидше.

За матеріалами офіційного сайту ВК «Хімік»

Підписуйся на наш канал в Telegram і дізнавайся всі найсвіжіші новини раніше за всіх!

Джерело — Sport.ua

(1 голос)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.

Новини партнерiв
Коментарі
    rugby1970
    online
      rugby1970, 28.05.2020 22:04
    +1
    Вот ведь можете! Хотя бы перезаливать что-то действительно о спорте, а не писать о том, чем торговала какая-то, никому не нужная, Седан и тому подобную ерунду...
    rugby1970
    online
      rugby1970, 28.05.2020 22:04
    +1
    Вот ведь можете! Хотя бы перезаливать что-то действительно о спорте, а не писать о том, чем торговала какая-то, никому не нужная, Седан и тому подобную ерунду...
Ви не авторизовані.
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Якщо ви не маєте облікового запису, ви повинні зареєструватися.
Продовжуючи переглядати SPORT.UA, Ви підтверджуєте, що ознайомилися з Політикою конфіденційності