Топ-10 сербів в історії чемпіонатів України

Сербські футболісти в чемпіонаті України завжди були на хорошому рахунку. Жорсткість, надійність, а ще техніку і емоції - ось що привнесли ці балканці в наш футбол. За роки нашої Незалежності їх назбиралося в нашому футболі відразу на кілька збірних. Але ми виберемо найкращих із найкращих.

10. Александар Трішовіч

Клуби: «Волинь», «Кривбас», «Металіст», «Чорноморець», «Закарпаття», «Говерла»
Роки кар'єри: 2004 - 2013

Трішовіч став одним з багатьох екс-югославів, які грали в «Волині» під час перебування там тренером Віталія Кварцяного. Однак, на відміну від багатьох своїх колег, які не пройшли «школу молодого бійця» в Луцьку, Трішовіч запам'ятався українському вболівальнику. Атакуючого півзахисника відрізняли хороша стартова швидкість, непоганий дриблінг і відмінний удар. Але головна його ігрова якість - прекрасне бачення поля. Він став одним з лідерів «Волині». У свій час ходили розмови про залучення Александара під прапор збірної України, але далі розмов справа не зайшла. У «Металісті» Маркевича вже не грав такої видної ролі, як у Кварцяного. А ось в Ужгороді свій слід залишив.

9. Желько Любенович

Клуби: «Таврія», «Кривбас», «Олександрія», «Зоря»
Роки кар'єри: 2006-2018

Цього різнобічного півзахисника для українського вболівальника відкрив «Кривбас». Взимку 2006 року Любенович підписав з криворізьким клубом трирічний контракт. Однак порадувати своєю грою тамтешніх уболівальників не встиг. У клубі почалися серйозні фінансові проблеми, і вже влітку цього ж року Желько підписав угоду з «Таврією». У сімферопольській команді Желько провів свої найкращі роки. Серб став лідером команди, виконував майже всі стандарти. Особливо йому вдавалися удари зі штрафних. У свій час велися розмови про зміну сербського паспорта Любеновича на український, але все це так і залишилося на рівні чуток. У «Зорі», куди серб перейшов в 2012-му, знайшов друге дихання. Саме в луганській команді він завершив свою професійну кар'єру.

8. Йован Маркоскі

Один з найкращих зарубіжних футболістів в історії «Ворскли». Якщо взагалі не найкращий. У полтавський клуб перейшов з чемпіонату Сербії влітку 2006 року. Протягом двох сезонів - 2009 і 2010 років - був найкращим бомбардиром команди. Однак забиті м'ячі - не головна його чеснота. Маркоскі розкрився в «Ворсклі» як плеймейкер, майстер останньої передачі. За полтавський колектив виступав дев'ять років, ставши його лідером і талісманом. Головне його досягнення в Полтаві - виграш Кубка України в 2009 році. «Ворсклу» покинув в 35 років, вільним агентом.

7. Володимир Дишленкович

Клуби: «Металург» Д, «Металіст»
Роки кар'єри: 2004-2014

В чемпіонат України Дишленкович прийшов уже відомим футболістом: в статусі неодноразового чемпіона Сербії і володаря Кубка країни. Перший його український клуб - донецький «Металург», куди його запросив тодішній наставник донеччан Славолюб Муслін. Однак відразу заграти в основі «металургів» Дишленковичу не вдалося. Довелося чекати два роки. Освоївшись в команді, Володимир зайняв «пост номер один». Його особливими характеристиками були надійність і спокій. Навесні 2009 року Дишленкович прийняв українське громадянство. У цьому ж році він перейшов в «Металіст», де відіграв шість сезонів.

6. Звонімір Вукіч

Клуб: «Шахтар»
Роки кар'єри 2003-2008

Його кар'єра в «Шахтарі» починалася як не можна краще. Екс-лідер белградського «Партизана» став лідером і «гірників» вже в першому сезоні в Донецьку. В принципі, по-іншому, напевно, і бути не могло, адже за його контракт український клуб заплатив понад п'ять мільйонів доларів. Однак через два роки прудкості та запалу в Вукича поменшало. З новим головним тренером донеччан - Мірчею Луческу - він так і не знайшов взаєморозуміння. Тому пішов по орендах. Спочатку - в англійський «Портсмут», потім в рідний «Партизан». Після закінчення терміну контракту з «гірниками» відбув в чемпіонат Росії.

5. Мілан Обрадович

Клуби: «Металіст», «Арсенал» К
Роки кар'єри: 2006 - 2013

В «Металіст» цей центральний захисник потрапив уже досвідченим і титулованим футболістом. За його плечима - участь в Лізі чемпіонів в якості чемпіона Росії (захищав кольори «Локомотива») і в чемпіонаті Німеччини, де грав за гладбахську «Боруссію». Протягом п'яти сезонів Мілан був незамінним центрбеком команди Мирона Маркевича. Чіпкий, надійний, з хорошим пасом і прекрасним баченням поля: мрія, а не захисник. Але роки брали своє, і в сезоні 2011/2012 Обрадович втратив місце в основі харківської команди. Взимку 2013 року був орендований київським «Арсеналом», однак за столичну команду провів лише одинадцять матчів, після чого відбув на Батьківщину: підписав контракт з «Партизаном».

4. Мілош Нінкович

Клуб: «Динамо»
Роки кар'єри: 2004-2012

У «Динамо» потрапив в двадцятирічному віці, ще досить «сирим». Адаптація до нової команди і нової країни у Нінковича проходила складно і довго. Лише через три роки Мілош став гравцем основного складу «Динамо». Цей універсальний півзахисник міг зіграти практично на будь-якій позиції в центрі поля. Володів хорошим ударом і непоганою швидкістю. У складі «Динамо» став дворазовим чемпіоном країни і триразовим переможцем Кубка України. Взимку 2012-го залишив київський клуб в статусі вільного агента.

3. Ігор Дуляй

Клуби: «Шахтар», «Севастополь»
Роки кар'єри: 2004-2014

Шлях цього півзахисника в «Шахтар» дуже схожий на приїзд в донецьку команду його колишнього одноклубника по белградському «Партизану» Звоніміра Вукіча. За обох гравців одного з кращих клубів Сербії «гірники» заплатили дуже хороші гроші, на обох дуже розраховували. Але якщо Звонімір почав «за здравіє», а закінчив «за упокій», причому дуже швидко, то у Дуляя вийшло практично навпаки. Ігор довго запрягав, але швидко їхав. Його навряд чи можна назвати стовідсотково основним гравцем «гірників», але свій шанс він використав сповна. У складі «Шахтаря» став багаторазовим чемпіоном України, переможцем Кубка УЄФА. Дуже надійний і рухливий опорник, який спеціалізувався на руйнівній грі і персональній опіці. Завершив кар'єру в «Севастополі».

2. Марко Девіч

Клуби: «Волинь», «Металіст», «Шахтар»
Роки кар'єри: 2005-2014

Ще одна знахідка Віталія Кварцяного. Девіч перейшов в «Волинь», коли йому було лише 22 роки. Але серб відразу ж став гравцем основи луцької команди. Він починав півзахисником. Але вже по грі в луцькій команді була помітна його схильність до атаки. У 2006 році головний тренер «Металіста» Мирон Маркевич запросив Девіча до Харкова. Кварцяний не хотів відпускати свого головного таланта, але під напором аргументів, в тому числі і фінансових, поступився. Не дарма наставник «жовто-синіх» так боровся за цього футболіста.

У «Металісті» Девіч на довгі роки став головною бойовою одиницею в атаці. У своєму другому сезоні за «Металіст» Марко забив 19 м'ячів, ставши кращим бомбардиром чемпіонату. Після п'яти успішних років в «Металісті» вирішив спробувати щастя в «Шахтарі», хоча його більш активно сватали в «Динамо». У Донецьку не склалося, і Девіч повернувся в «Металіст», де продовжив забивати, ставши кращим бомбардиром в історії харківської команди. У 2008 році прийняв українське громадянство. За збірну України провів 35 матчів.

1. Горан Гавранчич

Клуб: «Динамо»
Роки кар'єри: 2001-2008

Гравець цікавої долі і унікальних здібностей. У ранньому віці, граючи в «Црвені Звезді», його списали з рахунків як безперспективного. Однак пацан рук не опустив і довів, що в футбол грати може. У «Чукарички» він був одним з кращих. Горан багато забивав, так як спочатку грав на позиції форварда. У київське «Динамо» прийшов на запрошення Валерія Лобановського. Хоча на Гавранчича тоді претендували кілька італійських і німецьких клубів. До нової команди доброзичливий і товариський серб звик дуже швидко. І вже в свій другий сезон в «Динамо» став не тільки основним гравцем команди, але і сполучним гравцем між захистом і центром поля.

Міг зіграти опорника, де найчастіше і використовувався, але іноді грав і в центрі захисту. Володів сильним і точним ударом, виконував штрафні. Прекрасно грав головою. Багаторазовий чемпіон і володар Кубка України. В середині «нульових» був одним з найкращих футболістів чемпіонату України. Мав кілька серйозних пропозицій з-за кордону, але з «Динамо» його не відпустили. У підсумку на серйозному рівні за межами України Гавранчич так і не пограв.

Читайте також:  

Топ-10 хорватів в історії чемпіонатів України
Топ-10 бразильців в історії чемпіонатів України
Топ-10 румунів в історії чемпіонатів України