Скрипник на шляху до Вердера: відмова Суркісу, обіцянка Штанге

У житті Скрипника-футболіста були і залишаються лише дві команди-мрії: «Дніпро» і «Вердер». Заради них він відмовлявся від вигідніших фінансово пропозицій, від гучніших потенційно досягнень. Сьогодні ми згадаємо, як нинішній тренер «Зорі» переходив із Дніпропетровська в Бремен.

«Металург» (Запоріжжя)

Впізнаваним і шанованим в Україні футболістом Віктор Скрипник став в запорізькому «Металурзі». У Запоріжжі його до сих пір пам'ятають, хоч від того «Металурга» залишилися лише спогади. Та добре ім'я, яке безуспішно намагаються відродити. Нинішній тренер «Зорі», яка розквартирувалася саме в Запоріжжі, із задоволенням згадує своє «металургійне» минуле. Але, тим не менше, рідною для себе командою вважає іншу. «Дніпро» - це частинка моєї душі, яка залишиться зі мною назавжди», - сказав колись Скрипник. І він аж ніяк не лукавив.

У Новомосковську, де народився Віктор Скрипник, повально вболівали за «Дніпро». А як же інакше, адже це передмістя Дніпропетровська, і в Новомосковську довгий час була база «дніпрян». Батько Скрипника Анатолій сам непогано грав у футбол, щоправда, на аматорському рівні. Так що любов до гри мільйонів Віктору передалася на генетичному рівні.

Він ходив у місцеву дитячу футбольну секцію, де вважався одним з найперспективніших. Хто знає, може бути, його захоплення так би і залишилося захопленням, рівня заводської команди, як у батька, якби в сусідньому Дніпропетровську не сталося справжнього футбольного буму. Віктор на все життя запам'ятав, як «Дніпро» вперше виграв чемпіонат СРСР. «От би грати в цій команді», подумав тоді 14-річний хлопчик. І доля дала йому такий шанс. З Новомосковська він, транзитом через Нікополь, потрапив в «Дніпро». Там він планомірно, сходинка за сходинкою, підводився до першої команди. За цей час Віктор встиг пограти на різних позиціях - і в півзахисті, і в захисті. Але в підсумку футболіста з ударною лівою закріпили на лівому краї оборони. А ще він чудово виконував стандарти і пенальті, про що згодом дізнається на власній шкірі і Олівер Кан. А ще з «Дніпра» він призивався до юнацьких збірних Союзу. Грав разом з Кирьяковим, Онопком, Саленком, Беженаром.

У 1986 році тодішній головний тренер «Дніпра» Володимир Ємець особисто сприяв переведенню Скрипника в дубль «Дніпра». Мрія стати гравцем першої команди стала ще ближче. Особливо після того, як Віктор став з «дніпрянами» переможцем союзного чемпіонату серед дублерів. З'явилася впевненість у власних силах, а ще й перші власні зароблені гроші. Спочатку Скрипник в клубі був оформлений на півставки, а потім його перевели і на повну - 120 рублів. «Незабаром я став отримувати більше, ніж батько. Після кожної гри нас запрошував начальник команди Геннадій Жиздик. У нього в суворо визначених місцях лежали двадцятип’яти- і п’ятдесятирубльовки. Видавав він їх чесно, світися добротою, яку не зіграєш», - згадував пізніше Скрипник про свої перші гонорари.

Віктор був на підході до основи першої команди. Як кажуть в подібних випадках, вже наполегливо стукав у двері. Але на цей раз втілити мрію в життя не вийшло. Досягнувши призовного віку, Скрипник пішов в київський СКА відбувати військову повинність. А в цей час «Дніпро» під керівництвом Кучеревського став чемпіоном СРСР...

Але в цей же час старий знайомий Скрипника по «Дніпру» - Геннадій Жиздик, який виявився непотрібним своїй рідній команді, почав облаштовувати сусідську - запорізький «Металург». У числі інших, кого Геннадій Опанасович покликав в колектив, виявився і Скрипник. І нехай та команда була іншого рівня - першої ліги, але була можливість грати і прогресувати. У Скрипника виходило і перше, і друге. Та й у «Металурга» теж - в 1990-му запоріжці отримали право підвищитися в класі. Відігравши один сезон в чемпіонаті Союзу (останньому за ліком), Скрипник на наступний сезон теж вирішив залишитися в команді і спробувати щастя вже в чемпіонаті Незалежної України. Як там велося молодому захиснику? По різному. Втім, йому слово: «Разом зі мною в команду перейшли Шох, Таран, Башкіров, Сорокалет, інші хлопці. Відіграв в Запоріжжі п'ять сезонів, а потім команду взяли під контроль блатні. Почалися суцільні договорняки. За них ми грошей не отримували, домовлялися без нас. Доходило до того, що, коли на базу приїжджали «братки», ми кулею летіли в корпус. І, виглядаючи з вікон, чекали, коли вони попаряться в сауні і поїдуть. Траплялося це зазвичай в сутінках, після чого нас виганяли на тренування»...

«Дніпро»

Грати в «Металурзі» при такій обстановці бажання у Віктора, втім, як і у багатьох його одноклубників, було небагато. На щастя, рубати кінці не довелося: йому надійшла пропозиція від Миколи Павлова. Віктор Скрипник повернувся в рідний «Дніпро».

Однак і там, в рідних пенатах, ситуація в порівнянні з кінцем 90-х змінилася до невпізнання. Фінансові проблеми, склоки, непонятки з керівництвом - таким був футбольний клуб «Дніпро» на зорі становлення чемпіонату України. Хоча команда тоді у «дніпрян» була дійсно прекрасна. Її зібрав колишній капітан «золотого» «Дніпра» Микола Павлов. Але він же став і передвісником її краху, коли з чотирма футболістами (Коноваловим, Похлебаєвим, Максимовим і Беженаром) перебрався до київського «Динамо». Тому по-нормальному попрацювати з Миколою Петровичем у Скрипника не вийшло. Замість Павлова тренерське крісло «Дніпра» зайняв Бернд Штанге. Саме цьому німецькому фахівцеві було призначено зіграти одну з вирішальних ролей у житті Скрипника.

Як пізніше згадував Віктор, Штанге змінив менталітет футболістів «Дніпра». Німець навчив їх (точніше, тих, хто дійсно хотів навчитися чогось нового) професіоналізму. І вбив в голову, що українці можуть змагатися із зарубіжними зірками, якщо виб'ють з себе наліт містечковості.

Тренувальні заняття у гера Штанге були дуже цікавими. І як людина він виявився змістовним і позитивним. Та й з результатами налагоджувалося: під керівництвом німця «Дніпро» двічі поспіль фінішував на третьому місці в чемпіонаті. При Штанге «дніпряни» вперше вирушили на закордонні збори аж до Бразилії. Тільки ось протриматися на чолі «Дніпра» довго йому не вдалося. Чергові, якісь не дуже зрозумілі мутки в клубному керівництві дніпропетровського клубу, і тепер десант «Дніпра», знову-таки, з тренером на чолі, второваною київською дорогою відправився знайомим маршрутом. Правда, не в «Динамо», а в ЦСКА - «Борисфен». Опинився в тій відомій компанії і наш герой (разом з Ковальцем, Євтушком, Полуніним, Мізіним, Нагорняком, Шараном і Паляницею).

Але затія створити в Києві реальну противагу «Динамо», солідний клуб з амбіціями, виявилася пшиком. Штанге зі своїми новими-старими підопічними в новій команді із завзятістю і ентузіазмом готувалися на міжсезонних зборах в Австрії до початку нового сезону, як громом серед ясного неба рвонула новина: клуб ЦСКА - «Борисфен» наказав довго жити. Здавалося, що тренер і футболісти залишилися біля розбитого корита. Але Штанге дав слово своїм підопічним, що вони без роботи не залишаться. І свого слова дотримав. Але про це трохи пізніше.

Бернда після фіаско з київським клубом-примарою знову покликали в «Дніпро», але німець відмовився. А ось деякі його вже колишні підопічні повернулися в Дніпропетровськ. Що стосується конкретно Скрипника, то він повернувся в «Дніпро» за умови, що його відпустять відразу ж, коли прийде серйозна пропозиція з-за кордону.

Пропозиція себе чекати не змусила. Правда, не з-за бугра, а з київського «Динамо». Пропозиція була серйозною і конкретною, але Скрипник відмовив. «У мене була дуже серйозна розмова з керівництвом київського «Динамо». Розмова вийшла душевною, але я ясно дав зрозуміти, що в Україні гратиму тільки за «Дніпро». Адже і в Запоріжжі опинився тільки тому, що біля керма і в складі були дніпряни. Але мої доводи президента київського клубу не дуже переконали», - ось так свого часу описав Скрипник подробиці «переговорного процесу» з «Динамо».

«Доводи» Скрипника не переконали президента «Динамо» Григорія Суркіса, і він при кожному зручному моменті продовжував натискати на «больові точки». Складно сказати, чим би закінчилася вся ця історія, якби не нагадав про себе Бернд Штанге. Німець прозондував ґрунт в «Вердері» і порекомендував «музикантам» Скрипника. Бременці з інтересом сприйняли цю ідею і вийшли на контакт з «Дніпром». З інтересом і піднесенням сприйняв телефонний дзвінок від Штанге і сам Віктор.

Одним з тих, хто особисто займався оформленням трансферу Віктора Скрипника в «Вердер», був один з керівників тодішнього «Дніпра» Сергій Тігіпко. Переговори пройшли швидко, і влітку 1996 року за півтора мільйона німецьких марок Віктор Скрипник перейшов з «Дніпра» в «Вердер».

«Вердер»

З «зелено-білою» командою Віктор підписав трирічну угоду. А потім ще раз трирічну, а потім ще на два роки. За цей час Скрипник став не тільки одним з лідерів одного з найбільш самобутніх футбольних колективів Німеччини, але і його старожилом, пенальтистом, символом.

Два Кубки Німеччини, один чемпіонський титул - ось «врожай» Віктора на футбольних полях Бундесліги. А ще він став своїм і для партнерів, і для уболівальників. Загалом, в Бремені Скрипник знайшов своє тихе, але справжнє щастя. Він був старанним і на футбольному полі, і поза ним. Він став зразком професіоналізму, граючи на такому високому рівні тоді, коли його деякі партнери по юнацькій збірній Союзу давно пішли здавати склотару. Єдине, про що він може шкодувати, так це про травми. Травми напевно істотно зіпсували його враження і спогади про «Вердері». Були моменти, коли він не грав місяцями. Чи не грав, тому що був у лазареті. Але все одно знаходив в собі сили повернутися. І закінчив красиво, на дуже високій ноті: чемпіоном Німеччини і переможцем Кубку.

Про подальшу його кар'єру, вже тренерську, можна і потрібно розмовляти окремо. І як-небудь ми про це обов'язково поговоримо. Зараз же хочеться згадати його слова, сказані майже відразу після закінчення кар'єри футболіста: «Головним тренером не буду точно. Вигнати когось із команди - вище моїх сил. Бачу себе тільки на других ролях - скаутом або навчаючим футболу дітвору».

Другі ролі Скрипник давно переріс. І зараз дуже комфортно почувається на перших.

Чи то ще буде.

Валерій ВАСИЛЕНКО

Читайте також: 

Шлях самурая. Як Олег Лужний переходив в Арсенал
Головна помилка. Як Ребров в Тоттенхем переходив
41 мільярд, серветка Берлусконі, звіт Дзакка. Як Шева переходив в Мілан