ЛЕГЕНДІ – 55. Шлях самурая. Як Олег Лужний переходив в Арсенал

5 серпня 2023 року легендарний захисник київського Динамо та збірної України святкує ювілей. Йому виповнюється 55 років. Згадаймо одну з головних подій у його кар'єрі - перехід у лондонський Арсенал.

Великому кораблю - велике плавання. Навіть за мірками «великого» «Динамо» кінця дев'яностих років минулого століття, команди, що має як мінімум два серця і кілька пар легень, Олег Лужний виділявся своєю значимістю і габаритами. Такий собі Дядько Чорномор, Атлант, який тримає на своїх могутніх плечах не тільки небо, але і весь захист. Напевно, точніше, однозначно, він не міг похвалитися унікальною технікою - вже так вийшло. Але ось з точки зору фізики, працездатності і впливу на роздягальню Лужному в тодішньому чемпіонаті країни не було рівних. Та й в Лізі чемпіонів лютий постать динамівського капітана наводила на суперників благоговійний страх і повагу. Ця людина була створена для справжньої чоловічої роботи, для футболу в істинному його розумінні, зараз - в олдскульному розумінні. Він був немов скроєний для тодішньої англійської Прем'єр-ліги. У підсумку він там і опинився. Хоча шлях до АПЛ у Лужного вийшов довгим.

***

У 1997 році практично половина гравців основного складу київського «Динамо» користувалися популярністю і попитом у зарубіжних клубів. Серед них - і віце-капітан команди Олег Лужний (капітаном «біло-синіх» в той час був Юрій Калитвинцев). У той рік динамівці славно пошуміли в груповому етапі Ліги чемпіонів, опинившись вище за ПСВ, «Ньюкасл» і «Барселону». Чемпіонів Іспанії взагалі принизили - 7:0 за сумою двох поєдинків. Олег в тій кампанії як завжди потужно і самовіддано грав на своєму правому фланзі, встигаючи і захищатися, і атакувати. Без вишуканості, без понтів, але дуже надійно. Як книжка пише.

В кінці осені 1997-го в послугах Олега Лужного були зацікавлені відразу кілька англійських клубів - старий знайомий по групі ЛЧ «Ньюкасл», а також «Міддлсбро», «Вест Хем» і «Шеффілд». Олег завжди мав схильність до англійського футболу. До того ж, в розмовах з колишнім одноклубником по «Динамо» Сергієм Балтачею Олег дізнався багато цікавого і приємного про тамтешній футбол. Але конкретики в цих пропозиціях все-таки було замало. До того ж, після виграшу киянами своєї групи в Лізі чемпіонів, перед ними відкривалися привабливі єврокубкові перспективи.

Практично всі гравці динамівської основи вирішили залишитися, щоб навесні знову спробувати на смак матчі за Кубок чемпіонів. Лужний теж залишився. Не в останню чергу і тому, що його попросив Лобановський. Відмовити Валерію Васильовичу Олег просто не міг, оскільки вважав його головним наставником у своїй кар'єрі. Саме Лобановський був ініціатором запрошення 21-річного захисника львівських «Карпат» в головний клуб України. Валерій Васильович потихеньку почав підпускати молодого Лужного до матчів не тільки за першу команду «Динамо», а й до поєдинків за збірну СРСР. У передостанньому чемпіонаті Союзу Олег у складі «біло-синіх» став чемпіоном, був кандидатом на поїздку на італійський Мундіаль.

Але через травму коліна мрія зіграти на чемпіонаті світу тоді не здійснилася. Як пізніше виявилося, іншого шансу зіграти на світовому форумі у нього вже не буде.

Так чи інакше, але Лужний залишився в «Динамо». Чи пожалів згодом про своє рішення? З одного боку, жаліти начебто і нема про що, так як трохи пізніше з «Динамо» він вийшов до півфіналу Ліги чемпіонів, але з іншого боку, за кордон він поїхав грати в 31 рік. Занадто пізно для гравця рівня його амбіцій, головною чеснотою якого є бійцівські якості.

***

Наступна лігочемпіонська кампанія для «Динамо» виявилася ще більш успішною. «Динамо» дуже натужно стартувало в групі, де були «Панатінаїкос», «Ланс» і «Арсенал». Але перед цим киянам ще було потрібно пройти в кваліфікації празьку «Спарту». Суперник виявився небоязкого десятка - в Києві перемогли чехи 1:0, а в Празі динамівці вирвали перемогу з таким же рахунком за пару хвилин до закінчення основного часу. Лужний в Празі більшу частину гри провів, граючи з травмою. Причому такою травмою, що грати було просто не можна. Але замін уже не було, і Олег залишився. Перемагаючи біль, він вніс свою посильну лепту в перемогу своєї команди.

Але головні його матчі в тому році на євроарені - звичайно ж, проти «Арсенала». У Лондоні, в третьому турі групового етапу, динамівцям не можна було програвати, оскільки поразка позбавляла їх будь-яких шансів на вихід з групи. Гості грали краще, гостріше і набагато змістовніше, ніж «каноніри». І забили чистий гол, який суддя чомусь скасував. Але в одній з рідкісних атак, за 17 хвилин до фінального свистка, «Арсеналу» вдалося відкрити рахунок. Цей гол Бергкампа був як удар під дих. Гості дуже засмутилися, знітилися. А ось господарі навпаки - ожили. І в одній з атак могли забити і другий гол у ворота Шовковського, але м'яч з порожніх воріт в падінні головою виніс Лужний. Саме Олег своїм характером і настроєм зміг вселити надію в партнерів. Саме Лужний на останніх секундах матчу заробив штрафний, після розіграшу якого м'яч відскочив до Белькевича, і Валік зробив вивірену передачу на Реброва, який і зрівняв рахунок.

Повторна гра в Києві теж була дуже складна. І знову на перших ролях в цьому поєдинку був динамівський капітан. З передачі Лужного Головко забив другий м'яч у ворота Сімена, і цей гол виявився вирішальним.

***

І в тому груповому турнірі ЛЧ «Динамо» посіло перше місце. І знову одним з найбільш затребуваних футболістів «Динамо» на трансферному ринку був Лужний. І знову в списку бажаючих його придбати англійські середняки. Але в цьому ряду несподівано, невідомо як опинилася «Бенфіка». Пропозиція «лісабонських орлів» була конкретною. Почалися переговори. Лужний хотів піти, тому вчепився в наданий шанс. Переговорний процес був недовгим, і сторони вдарили по руках. «Динамо» погодилося відпустити свого капітана за півтора мільйона доларів, його річний оклад начебто був на рівні 700 тисяч річних. Олег полетів в Лісабон залагоджувати останні нюанси договору, і тут раптом все застопорилося. Як розповість трохи пізніше президент «Динамо» Григорій Суркіс, він так і не дочекався обіцяного траншу за Лужного від свого колеги з «Бенфіки». Тому оперативно попередив, щоб той не ставив свій підпис під контрактом. Олег не поставив, і повернувся до Києва. А через кілька днів президент «Бенфіки» потрапив до в'язниці. За фінансові махінації.

Напевно, це як раз той випадок, коли кажуть, що все, що не робиться, на краще. Може, Олег би не загубився і в чемпіонаті Португалії, але все-таки то був не його рівень. Він міг претендувати на більше. «Більше» наспіло майже відразу по його прильоту до Києва. Активізувався «Ліверпуль». І що показово, пропозиція мерсисайдців була конкретною. Але Лужний був дуже роздратований невдачею в Лісабоні, тому був не дуже «комунікабельним», та й Лобановський знову попросив залишитися. І Олег знову залишився.

Знову-таки, можна гадати на кавовій гущі, з'ясовуючи, чи правильно вчинив динамівський капітан. Може, і правильно, якщо врахувати, що через рік він виявиться в одному з кращих на той час англійських клубів, тоді як «Лівер» в той час до грандів не відносився. Але завжди у медалі знайдеться інша сторона, яка буде «волати» про те, що, можливо, на «Енфілді» кар'єра Лужного могла бути більш тривалою, ніж на «Хайбері».

А ось у чому точно Олег не прогадав, так це в тому, що з «Динамо» зумів пробитися в півфінал чемпіонської Ліги. Фінал був настільки близьким, динамівці були настільки сильніші за «Баварію» в першій грі, що навіть складно уявити собі, що відчував зокрема Лужний після того, як переможний, узагалі-то, матч завершився внічию.

Якщо в сухому залишку, то це було спустошення. Пам'ятається, на одному з фасадів старого «Республіканського», з боку бессарабських воріт, було написано білою фарбою: «побачити «Динамо» у фіналі Кубка чемпіонів - і померти». Фінал був настільки близько, що хотілося жити. Але на жаль…

У цьому ж році, після завершення сезону, Лужний остаточно для себе вирішив, що настав час прощатися з «Динамо». Київській команді він віддав кращі десять років своєї кар'єри, пора і честь знати. Тобто, спробувати «повітря свободи».

***

І знову постукав старий знайомий - «Ньюкасл». На цей раз Лужний не став перебирати харчами - він всерйоз націлився перейти в цю команду. Олег пройшов медобстеження, клуби перебували на «просунутій» стадії переговорів, але знову невдача. Щось таке, що було рік тому з «Бенфікою». Але на цей раз негаразди відчув сам Олег - в умовах особистої угоди. Щось там йому не сподобалося, щось викликало підозру.

І він знову зібрав речі з наміром повернутися додому, в Київ. І ось тут-то, з енної спроби, доля віддячила динамівському капітану за терпіння. А може, за віру, хто його знає. Якраз надійшла пропозицію від «Арсенала», який, виявляється, з моменту пам'ятного київської поразки (1:3) пильно спостерігав за Олегом. Далі, щоб не повторювати відому історію, звернемося до першоджерела. Ось як описав агент Лужного Шандор Варга інтерес Арсена Венгера до його клієнта: «на мене виходить Арсен Венгер, цікавиться Олегом Лужним. Каже: «Що він за футболіст, мені і так ясно, він в цих двох матчах Овермарса просто знищив. А ось що він за людина? Кажуть, він п'є, горілку любить? Довідайся, будь ласка».

Довідався. Поговорив. Картина маслом: «хороші чоботи, можна брати».

Контракт підписали швидко: і клуби, і клуб з футболістом. Фінансово виграли всі - і «Динамо», і Лужний. Київський клуб за трансфер свого провідного захисника отримав три з половиною мільйони доларів (1,8 млн фунтів), особистий оклад Лужного - близько мільйона доларів на рік. Історія явно зі щасливим кінцем, хоча дуже запам'яталися, точніше, різонули душу слова Лобановського на відхід Олега: «можливо, ми зможемо знайти собі хорошого правого захисника, але такого капітана ми ніколи не знайдемо».

Слова Метра виявилися пророчими. Не в образу буде сказано послідовникам Лужного, але такого харизматичного ватажка в динамівській зграї вже більше не буде. І це, до речі, напевно одна з причин подальшого динамівського пробуксовування.

А ось Лужний на заході кар'єри отримав дійсно те, що хотів, про що мріяв. І що заслужив. Так, він довго звикав до гри в лінію, яка для нього, звиклого грати з ліберо, була в дивину. Він довго ніяковів при вигляді арсенальських зірок.

Його слова іноді перебріхували лондонські газетярі, і він, хто й так рідко спілкується з пресою, брав тривалі тайм-аути на спілкування зі ЗМІ. І так, основним в «Арсеналі», на відміну від «Динамо», Лужний так і не став. Він був зовсім поруч, на підхваті, на заміні. Але, так чи інакше, більше сотні матчів за «канонірів» награв.

А ще став чемпіоном Англії, володарем Кубка. Він своєю працездатністю, характером і прагненням домігся того, що в його адресу в околицях Лондона навряд чи хтось може сказати хоча б одне криве слово. «Все, що можу сказати про Лужного - це тільки те, що Олега тут всі дуже поважають. Тому що він - суперпрофесіонал». Це слова Арсена Венгера. І вони звучать не як епітафія. А скоріше, як вітальна листівка.

Шкода тільки, що «туди» Лужний потрапив так пізно. Ось хоча б на два роки раніше, і Олег б став справжньою легендою «Арсенала». Яку не тільки б поважали, але й боготворили.

Валерій ВАСИЛЕНКО

Читайте також:

Головна помилка. Як Ребров в Тоттенхем переходив

З елементами детективу: як в 2003-му Блохін очолив збірну України