З елементами детективу: як в 2003-му Блохін очолив збірну України

Олег Блохін досі є найбільш успішним головним тренером в історії збірної України. Після ЧС-2006 Олега Володимировича піднесли в ранг вже не тільки геніальних гравців, а й таких же тренерів. Однак призначення Блохіна на посаду наставника «синьо-жовтих» проходило зовсім в інших тонах. Та й далеко не всі були раді такому призначенню. Давайте зараз пригадаємо подробиці тієї події, що стала вже легендарною.

Прелюдія

10 вересня 2003 року в останньому турі відбіркового турніру на Євро-2004 збірна України на виїзді поступилася збірній Іспанії 1:2 і втратила шанси на поїздку на Євро. За підсумками відбору «синьо-жовті» посіли в групі лише третє місце. А завдання перед тренерським штабом на чолі з Леонідом Буряком ставилося конкретне: здобути путівку на чемпіонат континенту. Завдання вирішити не вдалося, і Буряк після поразки збірної в Ельче оперативно подав у відставку. Цікаво, що за кілька днів до цієї події - 27 серпня - виконком ФФУ прийняв рішення залишити Буряка на посаді наставника головної команди країни. Справа в тому, що гра збірної під керівництвом Леоніда Йосиповича викликала багато критики, причому повсюдної. Та якби тільки гра - адже і результату-то не було. Тоді переважна більшість членів виконкому висловили недовіру Буряку: 27 осіб проголосували проти того, щоб він вивів команду на вирішальну гру проти Іспанії. За Буряка висловилися всього троє. Але і цього вистачило, щоб тренер продовжив свою роботу. Так як до початку голосування члени виконкому домовилися між собою, що Буряк втратить роботу лише в разі повного вотуму недовіри, стало бути, Леонід Йосипович продовжив на кілька днів свої поневіряння.

Леонід Буряк

Але від долі не втечеш - іспанці виявилися сильнішими, і Буряк не став знову спокушати долю і пішов сам, до закінчення терміну контракту (його договір з ФФУ закінчувався в жовтні 2003-го).

Через тиждень після фіаско збірної України в Ельче на екстреному засіданні виконкому ФФУ збірна України отримала нового керманича. Але їм став не іноземець, про що публічно заявляв і запевняв глава Федерації футболу країни Григорій Суркіс, а Олег Блохін. Про саму процедуру «виборів» і голосування - трохи пізніше. Зараз поговоримо про непросту ситуацію в футбольному «господарстві» України після відставки Буряка і перед призначенням Блохіна.

Провал операції «іноземний тренер»

Щоб краще розібратися в питанні, давайте відступимо назад на два роки і перенесемося в 2001-й - в той його відрізок, коли Валерій Лобановський пішов зі збірної. Це рішення іменитий тренер прийняв після приголомшливої ​​поразки від німців в стикових матчах за право грати на ЧС-2002. Уже тоді, в кінці 2001 року, президент ФФУ Суркіс заявляв, що нашій збірній потрібна нова кров. І не тільки на полі, але і на тренерській лаві. І не лише заявляв, але і діяв. В середині грудня в столиці України для переговорів з ФФУ прибув іменитий тренер Мирослав Блажевич. Відразу з аеропорту Борисполя бронзового призера ЧС-1998 відвезли в Конча-Заспу, де він провів чотиригодинні переговори з Григорієм Суркісом. Підсумком цих переговорів стала попередня угода між сторонами про те, що Блажевич очолить збірну України. Футбольна громадськість прийняла це повідомлення за чисту монету. І з неймовірним натхненням. Але не тут-то було. Через кілька днів після зустрічі Мирослава і Григорія, головним тренером збірної України став Леонід. Той, який Буряк. Кандидатури Блажевича на виконкомі, який вибирав Буряка, не було. Як і будь-кого іншого, окрім Леоніда Йосиповича.

Мирослав Блажевич

Такий «кидок» Блажевича від ФФУ сподобався далеко не всім з нашої футбольної тусовки. Більш того, протистояння по вісі ФФУ («Динамо», Київ) - ПФЛ («Шахтар», Донецьк) знову загострилося. Керівники Професійної Ліги відкрито ратували за іноземця на чолі нашої збірної, а тут Буряк.

Після фіаско Леоніда Буряка на посаді керманича «синьо-жовтих», Григорію Суркісу потрібно було рятувати свою репутацію. І президент федерації знову заговорив про запрошення іноземного тренера. Бажано - «зі слов'янським корінням». Знову виникла кандидатура Мирослава Блажевича. Поряд з екс-тренером збірної Хорватії, в якості претендентів на пост наставника нашої збірної називалися француз Трусьє і італієць Дзаккероні. Причому називалися не кимось іншим, як самим главою ФФУ. Але 18 вересня було затверджено не когось іншого, як Олега Блохіна. Причому знову на безальтернативній основі. На тому пам'ятному засіданні виконкому ФФУ, коли призначали Блохіна, були присутні лише 11 його членів (з 30-ти). Решта голосували в телефонному режимі. В результаті 25 осіб висловилися за кандидатуру Блохіна, двоє утрималися, а ще троє з якихось важливих причин не змогли проголосувати.

Вагоме слово «Папи»

Що ж сталося такого за цей тиждень з «хвостиком» - після відставки Буряка і тотальної «артпідготовки» у вигляді «наступний тренер збірної обов'язково буде іноземцем» - що виконком ФФУ так легко «підмахнув» кандидатуру неіноземця? І чому виникла кандидатура саме Блохіна? Сталося наступне.

За даними наших інсайдів, Григорій Суркіс тоді дійсно схилявся до кандидатури «легіонера». Ну, як схилявся: не те щоб горів бажанням, але постійні провали українських тренерів змушували Григорія Михайловича зробити хід конем. З тріо Блажевич - Трусьє - Дзаккероні Суркісу найбільше імпонував екс-наставник Хорватії. Дуже може бути, що Мирославу таки вдалося б з другої спроби очолити нашу національну команду, але в справу втрутилася політика. Велика політика.

ФК Динамо

Олег Блохін ніколи не приховував своїх амбіцій - ні футбольних, ні політичних. Він - справжня знакова фігура для нашої країни, тому для багатьох було невтямки, чому кращий футболіст в історії київського «Динамо» жодним чином не стикається зі своїм клубом в епоху Незалежності. Відповідь на це питання - занадто проста, щоб вважатися таємницею за сімома печатками: до пори до часу Суркіси бачили в Блохіні свого конкурента, а не соратника-прихильника. Пам'ятається, під час виборів до Верховної Ради 1998-го Григорій Суркіс балотувався в парламент країни за списками СДПУ (о). Тоді соціал-демократи щосили експлуатували бренд київського «Динамо». У Блохіна це викликало неприховану печію. В одному з інтерв'ю він не без єхидства зауважив, що Суркіс з однопартійцями більш гідні динамівської футболки, ніж він, динамівська легенда. Тоді, в кінці дев'яностих, майбутній головний тренер збірної України і київського «Динамо» був так само далекий від Суркісів, як декабристи від народу. Блохін тоді був ближче до Павла Лазаренка, з партією якого «Громада» потрапив під купол Ради. Далі у Олега Володимировича була «Батьківщина», потім - компартія, і лише потім - СДПУ (о). Але зараз про вересень 2003-го.

У той час народний депутат України Олег Блохін входив до фракції СДПУ (о), хоча до Верховної Ради потрапив за списками партії Симоненка. Для багатьох став несподіванкою відхід Блохіна в жовтні 2002-го з комуністичної фракції в «об'єднану». Але насправді нічого несподіваного в тому немає. СДПУ(о) - відверто пропрезидентська партія, а з тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою Блохін був знайомий не один рік. У всякому разі, так стверджують наші інформовані джерела. За їхньою інформацією, саме Леонід Данилович сприяв зближенню Григорія Михайловича і Олега Володимировича. І ось в середині вересня 2003 року, після відставки Буряка, саме Блохін, а не Суркіс, вирішив «ходити конем». Начебто як Блохін попросив Кучму замовити за нього слівце перед Суркісом. І Президент «підписався».

Черга ходити конем Суркіса

Суркіс відмовити Гаранту не міг. Але в той же час Григорій Михайлович розумів, що деякі члени виконкому ФФУ можуть «забанити» кандидатуру Блохіна. Зокрема, президент ПФЛ Равіль Сафіуллін та гендиректор Ліги Анатолій Попов. Суркісу дуже не хотілося конфлікту з цього приводу, тому він і попросив «пефеелівців» не голосувати проти, а хоча б утриматися. Мовляв, що я можу зробити, якщо просить сам «Папа».

В результаті голосування за Блохіна пройшло без сучка і задирки. Щоб хоч якось вийти з незручної ситуації з приводу обіцяного тренера-іноземця, Суркіс сказав, що, мовляв, «сподіваюся, вас в своїх очікуваннях не обдурив, так як тренер Блохін - зі слов'янським корінням, і по суті ми можемо його вважати західним тренером, бо він жодного дня не тренував українську команду». Відмазка - не фонтан, звичайно, але нічого іншого тоді глава ФФУ не придумав.

УАФ. Олег Блохін і Андрій Баль

Знайшли вихід і з наступної непростої ситуації. Справа в тому, що народний депутат країни згідно з законом не мав права суміщати свої обов'язки з будь-якою іншою роботою. І Олег Блохін став головним тренером збірної України з футболу на громадських засадах. Тобто, за свою роботу в збірній він не отримував зарплату. У всякому разі, так було записано в його контракті з ФФУ. Чи так це було насправді - інше питання.

На першій же прес-конференції в статусі новоспеченого наставника збірної України Олег Блохін категоричним тоном заявив, що виведе свою команду на ЧС-2006 безпосередньо, минаючи сито плей-оф. Тоді ці слова викликали, в кращому випадку, посмішку. Ця посмішка поступово перетворювалася в злісний оскал, коли «синьо-жовті» під керівництвом Олега Володимировича втрачали своє обличчя в товариських поєдинках (чого варта хоча б сіра нічия зі збірною Лівії). Подейкують, що Григорій Суркіс не раз і не двічі пошкодував, що призначив на таку відповідальну посаду тренера, який не має необхідного досвіду.

Але відбір на Мундіаль 2006 року і виступ нашої національної команди на полях Німеччини завершилися тріумфом Олега Блохіна.

Хоча це вже зовсім інша історія...

Валерій ВАСИЛЕНКО