ШЕВЧЕНКО: «VAR не завадив би, коли не зарахували гол Косовського Хорватії»

Головний тренер збірної України Андрій Шевченко згадав період виступів команди у відбірковому турнірі ЧС-1998: 

«Пам'ятними були матчі з Німеччиною. В гостях у нас, звичайно, виявилося не так багато шансів, і ми поступилися в Бремені з рахунком 0:2. Але в Києві був хороший поєдинок – і по грі, і по моментах. Для нас це було схоже на тест на міцність. Після цього поєдинку все зрозуміли, що збірна України може грати проти таких суперників. Ми це тоді самі відчули. Так, у нас було багато контратак, на це робилася ставка. Але коли ти дієш в два нападаючих, така тактика дуже ефективна. Мені вона дозволяла використовувати свої сильні якості – на швидкості розкривати простір на чужій половині поля, брати гру на себе.

Прикрою була осічка в домашньому матчі з Вірменією. Ми повели в рахунку, продовжували створювати моменти, у суперника добре грав воротар. Все йшло до перемоги, але в кінці матчу противник покарав нас за помилку – 1:1. Пам'ятаю, і тоді, і на виїзді я забив вірменам з ближньої штанги. Не скажу, що саме такою була вимога тренера, просто динаміка гри диктувала такі умови. Плюс у нас було два нападники. До гри на випередження ми були завжди готові і цим вміло користувалися – перший форвард постійно йшов на ближню штангу. Втім, не втрата очок і не забиті голи стали для мене найголовнішими спогадами в протистоянні зі збірною Вірменії в 1997 році. Справа в тому, що в Єревані я отримав жовту картку, яка не дозволила мені зіграти в першому матчі плей-оф з хорватами. Мабуть, це був самий образливий гірчичник в моїй кар'єрі! Взагалі незначний фол. За рахунку 2:0 на нашу користь. Хвилин за 10 до фінального свистка. Арбітр міг би і не давати ту картку.

У суперники по плей-оф жереб визначив хорватів. Мені було дуже прикро, тому що я розумів, що в Загребі ця збірна точно буде атакувати, у нас з'являться зони, і ми зможемо створювати моменти. Так, по суті, і вийшло. Дивився трансляцію матчу по телевізору, хлопці грали добре, просто не вистачило виїзного гола (0:2). Тоді динамівці Києва були, що називається, на ходу – гра в Хорватії проходила якраз між пам'ятними матчами з Барселоною в Лізі чемпіонів. Втім, в матчі-відповіді ми довели, що можемо обігравати хорватів. Звичайно, ця гра в першу чергу згадується грубою помилкою арбітрів, які помилково скасували взяття воріт гостей за рахунку 1:0.

Я добре пам'ятаю, як ми почали цей поєдинок. У перші 30 хвилин ми затисли Хорватію біля воріт, повністю переграли! Уже в самому дебюті я пробив головою, потім вдало зіграв на добиванні після пострілу Юрія Калитвинцева, потім пробив сам, а першим на м'ячі опинився Віталій Косовський. Але цей гол суддя не зарахував – ось де VAR точно не завадив би (посміхається). Здається, все це відбулося за якихось сім хвилин. Ми пристойно нагнітали обстановку біля воріт збірної Хорватії. Через роки мій партнер по Мілану Звонімір Бобан зізнався, що вони були просто в шоці. Знали, що у нас хороша команда, але все одно не очікували такого футболу. Шкода, що цей скасований гол трохи збив динаміку нашої гри, а потім, перед перервою, Ален Бокшіч, не без допомоги рикошету, по суті, зняв всі питання щодо результату нашого протистояння.

Можна довго сперечатися про те, як би пішла гра, якби рахунок став 2:0. Як і про те, чого б добилася ця збірна в 1998 році на чемпіонаті світу у Франції. Так, нам було дуже прикро, у нас була хороша команда, але ми намагалися реально дивитися на ситуацію. Сприймали життя таким, яким воно є, ставили нові цілі і, багато працюючи, поступово до них йшли. У тому відбірковому циклі збірна України випередила Португалію, гідно виглядала на тлі Німеччини, перегравала Хорватію. Ми відчули смак великого футболу».