Сергій КОНОВАЛОВ: «Сказав Павлову: Петрович, а де наші Мазди?»

Український футболіст 90-х Сергій Коновалов розповів про свою кар'єру в «Дніпрі» і київському «Динамо»:

«Якщо ви пам'ятаєте, тоді в пресі роздули наш перехід (дніпропетровської четвірки: Коновалова, Максимова, Беженара і Похлебаєва) з відтінком скандалу. Нас мало не насильно змусили перейти в «Динамо», та до того ж посеред чемпіонату. Це не так. Ще з літа, коли Павлов був біля керма команди, на нас безпосередньо вийшли представники «Динамо», які були зацікавлені в нашому переході. Ми відповіли, що потрібно дограти чемпіонат, і тоді можна буде повернутися до цієї розмови. Так воно і вийшло. У той час у фінансовому плані «Дніпро» сильно штормило. Обіцяли виплатити преміальні після закінчення сезону. Обіцянку не виконали, а сума накопичилася чимала. Миколі Петровичу весь час доводилося шукати якихось спонсорів, донорів, щоб якось протримати на плаву команду. Зрештою, йому це набридло, і він вирішив піти з команди, тим більше, надійшла пропозиція очолити «Динамо». Після закінчення чемпіонату він зібрав нас, сказавши, що я йду в «Динамо» і кожен з вас має право шукати собі самостійно команду, або, як варіант, залишитися в «Дніпрі».

Крім «Динамо» нашій четвірці надійшли запрошення з Росії. Мене і Похлебаєва знову наполегливо кликало московське «Торпедо». Максимова хотіло бачити московське «Динамо», і він навіть поїхав в Москву, підписавши попередній контракт. Але все-таки Київ не відмовився від планів, щоб наша четвірка була в «Динамо». Після закінчення чемпіонату ми поїхали в Київ на переговори. Якраз потрапили на останній матч Ліги чемпіонів, де «Динамо» програло «Баварії» 1:4, і Шева забив свій перший м'яч у єврокубках. Подивилися футбол, повернулися в Дніпропетровськ, і прийняли спільне рішення залишитися в Дніпрі.

Але, мабуть, з таким рішенням були не згодні кияни. Знову пішли наполегливі пропозиції, плюс слово Павлова, якого ми дуже поважали, що і вирішило наші коливання. Тим більше, ми добре знали всіх хлопців з «Динамо», з якими були знайомі ще з юнацького футболу. От і все. А ЗМІ просто роздули перехід як скандальний. А буквально через місяць, як тільки ми пішли, в «Дніпрі» відразу заворушилися, почали вишукувати фінанси і Ігор Бакай (народний депутат), призначений на той час як головний рятівник команди, зустрічався з нами з приводу нашого повернення. Але було вже пізно. Як компроміс, вирішили зробити такий собі бартер – ми в «Динамо», а з «Динамо» в «Дніпро» перейшли Шаран, Ковалець, і трохи пізніше Мізін.

Ми дуже поважали і цінували Миколу Петровича Павлова. Було працювати з ним легко. Він часто організовував виїзди з сім'ями на пікнік, вирішував наші всілякі побутові проблеми. Людина слова і діла. Пригадується випадок. Це було в листопаді 1992 року. Грали на кубок за «Дніпро» з тернопільською «Нивою». Перший матч на виїзді програли 0:3. А раніше ще перед кубком нам пообіцяли на команду нові машини «Мазда». Чекаємо і чекаємо, а їх немає.

Перед поєдинком у відповідь зібралися командою на базі в кінотеатрі, обговорити, чому не вирішується питання з машинами. Вирішили покликати на розбирання Петровича. Він, думаючи, що команда налаштовується на бій, хоче разом обговорити, як забити тернополянам три м'ячі, прийшов. Сів і чекає. Піднімається Дірявка на правах капітана, і не знає, як почати розмову. Бачачи його нерішучість, встаю і кажу: «Петрович, а де наші «Мазди»?» Він сидить мовчки, жилки повільно здуваються на лобі, а потім встав і пішов. Ми зрозуміли свою помилку, що наші меркантильні інтереси в той момент були вище футбольних. На наступний день ми вийшли, здорово зіграли, але забили лише два м'ячі. А потрібно було три. А «Мазди» ми дійсно отримали, з невеликим запізненням в квітні, упереміж з «Жигулями» шостої моделі (сміється) в кількості 15 штук. Старожилам і хлопцям постарше іномарки, новачкам дісталися «Жигулі».

Але, незважаючи ні на що, ми з «Дніпром» в тому сезоні 1992/93 зіграли дуже гідно, посівши друге місце, поступилися киянам першістю тільки за різницею м'ячів. За два тури в очному поєдинку ми обіграли «Динамо» 1:0 при повному стадіоні, і чекали, щоб вони десь спіткнулися. Пам'ятаю, за перемогу нам видали по мільйону купонів, які в той час дорівнювали 200 доларам. Павлов створив чудовий колектив, де панувала сімейна обстановка, ми від футболу отримували величезне задоволення. І в цьому була його чимала заслуга».