Мішель Ідальго: людина, яка зробила збірну Франції великою

Ніякий коронавірус, ніякий карантин не може затьмарити скорботу, що піднялася у Франції у зв'язку зі смертю Мішеля Ідальго. Футбольна Франція втратила одного зі своїх колосів, стовпів-засновників – величину не меншу, ніж, наприклад, для історії США означає будь-який з висічених на горі Рашмор.

Ось що сказав з цього приводу Мішель Платіні: «Я запам'ятав Ідальго розумним педагогом і щирим гуманістом. Він був прикладом того, як людина поєднувала доброзичливість педагога і любов батька. Він відстоював мене, допомагав розкриватися на поле і був одним з тих, хто зробив з мене футболіста.

У 1984 році, коли я забив дев'ять голів на Євро, Мішель підняв французьку команду на вершину, створивши мікс гарної гри з рішучістю і дозволивши кожному з нас проявити всі якості та індивідуальні таланти. Мішель Ідальго залишив французькій команді величезну спадщину».

А ось слова президента Федерації футболу Франції Ноеля Ле Грае: «Мішель Ідальго – одне з найбільших імен у французькому футболі. Своїм стилем гри, яскравою особистістю і пристрастю він вплинув на міжнародний футбол і підвищив популярність футболу всередині країни, йому вдавалося надихати нас неймовірними емоціями, які залишаться з нами назавжди».

В обох випадках ми маємо, ймовірно, найщиріші публічні виступи персонажів за багато років. Люди, шановні і улюблені всіма так само, як Мішель Ідальго, в сучасному футболі, можливо, й є, але їх точно дуже небагато.

Ідальго родом з простої французької сім'ї: народився в родині металурга, в юному віці разом з родиною багато мігрував. Одночасно з ним народився і брат-близнюк Серж, що став першим партнером і суперником Мішеля в щоденних футбольних баталіях. Пізніше сам Мішель визнавав, що саме це суперництво допомогло йому виробити дриблінг і футбольний інтелект.

А виробляти було що. Кар'єра гравця Ідальго, може бути, і поступається тренерськiй, але мало хто може похвалитися тим, що забивав у фіналі Кубка Чемпіонів. Стартувавши в такому яскравому з точки зору розкриття талантiв «Гаврі» (Погба, Марез, Бенжамен і Ферлан Менді, Пайєт – всі вони звідти), Мішель провів більше чотирьохсот матчів за гранди Ліги 1.

З «Реймсом» півзахисник виграв одне чемпіонство, з «Монако», за який грав дев'ять років – два. Але «Реймс» був успішнішим у єврокубках, які тоді тільки-тільки з’являлися: сезон-56/57 був першим в історії Кубка Чемпіонів, і французи до останніх секунд останнього матчу зберігали шанси на титул. Великий «Реал» ді Стефано, Муньоса, тренера Вільялонга і президента Бернабеу ще не був великим: так, виграв два чемпіонства після двадцятирічної перерви і приїхав до Парижа боротися за європейську першість.

На десятій хвилині «Реал» горів 0:2. Ді Стефано відіграв один м'яч, на перерву команди пішли за рівного рахунку, але після години ігрового часу Ідальго знову вивів команду вперед. Потягнути інтригу не вийде: якщо ви відкрили цей матеріал і дочитали до цього місця, то знаєте, що «Реал» виграв перші п'ять розіграшів КЕЧ. Ті 4:3 і зараз входять в топ найкращих фіналів європейського футболу.

Так чи інакше, але Ідальго зробив велику кар'єру футболіста – і почав тренерську, ледь-ледь його бутси виявилися на цвяху. Деякий час він працював в «Монако» асистентом тренера першої і головним тренером другої команд, в 35-річному віці навіть сезон побалуватися граючим тренером в провінційному «Ментонi» – а потім поступово став асистентом Штефана Ковача в збірній.

Ковач – можливо, найяскравіший приклад тренера, який навчався у гравця, а не навпаки. У 1971-73 рр.. Штефан тренував «Аякс», привів його до двох перемог в Кубку Чемпіонів – але ніхто з причетних до тієї великої команді не заперечує, що головним персонажем тієї команди був Йохан Кройф. За ті перемоги Ковач був запрошений до збірної Франції, нічого доброго з цього не вийшло – у відбірковій групі ЧС з СРСР й Ірландією «ле бле» посіла останнє місце - але Ковач намагався поставити своїм підопічним «кройфiвський» комбінаційний футбол.

На момент призначення Ідальго головним тренером збірної Франція була периферією в світовому футболі. Після яскравого сплеску на ЧС-1958, коли ведена Жюстом Фонтеном команда дісталася до півфіналу, команда довго не могла продемонструвати нічого серйозного. Четверте місце на Євро-1960 – фікція: то був домашній турнір з чотирьох учасників, на якому «ле бле» стала останньою. А після нього у французів була серія з чотирьох ЧС, на три з яких вони просто не вийшли, а на четвертому набрали всього одне очко. На чемпіонати Європи «ле бле» не проходили до моменту призначення Ідальго вже три рази поспіль…

Ідальго отримав команду без досвіду перемог і класу – це був мінус. Ідальго отримав багато часу – і це був його великий плюс. У нього була можливість пестити і розкривати талант свого тезки: великого Платіні, який потроху обростав м'ясом і ставав все більш значущою величиною у великій грі. Можливість створити для майбутнього президента УЄФА ідеальні умови була ще й тому, що Мішель любив комбінаційний футбол, обличчям якого був би атакуючий півзахисник.

Першим великим турніром як для Мішеля, так і для абсолютно всіх його підопічних (вдумайтеся в це: Франція жила 12 років без великих турнірів!) став ЧС-1978, затьмарений місцем проведення. Аргентина стогнала під натиском хунти, яка стала не першим і не останнім режимом, які вирішили використовувати футбольний турнір для самопіару. Але Ідальго постраждав від цього не тільки в Аргентині, а й на рідній землі.

«Це було 23 травня 1978 року. Залишалося 24 години до збору гравців збірної. Я їхав… до Парижу, коли якась машина заблокувала мені дорогу. З неї вийшли двоє людей і змусили мене слідувати за третім, на якого вказали мені револьвером. Вони не говорили французькою, тільки іспанською. І я насилу їх розумів.

Вони сказали, що повинен допомогти їм звільнити політичних в'язнів в Аргентині. Але як я міг допомогти їм звільнити аргентинських ув'язнених, якщо через 24 години мені було необхідно відправлятися на чемпіонат світу? Вони відвели мене на якусь ту стежку, що йде в бік лісу і оточену деревами. В цей час один з них сидів у моїй машині поруч з моєю дружиною, а той, хто був з пістолетом попросив мене пройти 50 метрів і ткнув стволом в спину.

Хлопець зі зброєю продовжував розмовляти зі мною, а моя дружина була на межі серцевого нападу. Я все ще не розумів, що він мені каже. Мені здавалося, що я розумів, що, якщо б я не погодився співпрацювати, вони б взяли мене в заручники і в обмін на мене попросили б звільнити 100 їх аргентинських товаришів.

Я не знав, що робити, але мені здавалося, що вони нервували ще більше, ніж я. Через 20 метрів я повернувся і схопив револьвер за ствол. Зброя випала з рук, але я встиг схопити її першим. Я стояв там, на стежці, почуваючи себе ідіотом з револьвером, який я не наважився б використовувати, в руці.

Загалом, я легко відбувся. Переляканий викрадач побіг до машини своїх супутників, і вони дали по газах. Я залишився там, не вірячи в те, що тільки що відбулося. І коли, ми звернулися в жандармерію і розповіли, що сталося, вони мені не повірили!

Ні я, ні поліція так ніколи не дізналися, хто готував це викрадення».

Перед чемпіонатом світу Ідальго зустрічався з представниками аргентинської хунти з проханням звільнити ув'язнених з французьким громадянством. Деяких звільнили, і це стало головним успіхом Мішеля на аргентинській землі. «Ле Бле» не пощастило потрапити в групу до господарів, яких всіма правдами і неправдами тягнули і в підсумку притягли до чемпіонського титулу. У матчі з аргентинцями вирішальним став пенальті, який спочатку проігнорував навіть головний арбітр: тільки після того, як Жан Дюбах проконсультувався з лайснсменом, він дав Пассареллi відкрити рахунок…

«Якби чемпіонат світу проводився щороку в період з 1982-го по 1986-й, зараз збірна Франції була б триразовим або чотириразовим чемпіоном планети», - сказав Мішель Платіні.

Контракт у тренера був укладений до 1982-го року, на Євро-1980 його збірна не пройшла, і він розумів, що вже на іспанських полях результат від нього будуть вимагати. Благо на той час підібралася і команда: спеціально до ЧС-1982 тренер зумів зібрати в півзахисті «Магічний трикутник» Тігана - Жиресс - Платіні, який через два роки перетвориться в магічний квадрат Тігана - Жиресс - Фернандес - Платіні.

Сходження збірної Франції до небес почалося ще у відборі на чемпіонат світу. Це зараз великiй збірнiй стає все важче і важче не пройти відбір, а кваліфікація ЧС-1982 зіштовхнула лобами, наприклад, команди, які не соромно бачити і на п'єдесталі: Бельгію, Голландію та Францію. Дві острівні збірні, Кіпр з Ірландією, здавалися на цьому тлі масовкою, але «ле бле» тільки за додатковим показником обійшли суперників з Зеленого острова.

Третіми зайвими виявилися голландці – ера «тотального футболу» остаточно підійшла до кінця. Вирішальний матч за місце на ЧС відбувся в Парижі: переможний гол команді, від якої з усього складу ЧС-1974 залишилися тільки Нескенс, Крол і Реп, зі штрафного провів Платіні.

Ідальго завжди був гранично чемним до суперника. На ЧС він був щедрим на компліменти збірної Австрії, називав Чехословаччину командою без слабких місць, а про Англію, з якою французам належало починати турнір просто висловився в дусі: «Поразка від них ще не означатиме виліт». Поразка й сталася, причому перший гол «ле бле» пропустили вже на першій хвилині – але далі команда Ідальго набирала і набирала.

Якщо Чехословаччина на першому груповому етапі була обійдена тільки за рахунок кращої різниці м'ячів, то Австрія і Північна Ірландія в другому були переможені без шансів. «Ле Бле» виявилася як ніколи міцна в обороні, вона також не залежала від одного гравця (перемога над Австрією була здобута без Платіні), і в півфінал команда вийшла абсолютно по дiлу, як один iз найсильніших учасників турніру. Англія, до слова, туди не потрапила: вона програла збірній ФРН, з якої французам і належало розіграти місце в фіналі.

Зустріч Франції та Німеччини досі предметно претендує на те, щоб вважатися найкращим матчем в історії чемпіонатів світу. У ній було все: і результативність (3:3), і камбек (французи по ходу овертайму повели в два м'ячі і не втримали перевагу), і тонкі тренерські ходи, і видатний виступ гравців, і грандіозний скандал.

Ідальго випустив Жана Баттістона на початку другого тайму. Вже через десять хвилин Жан отримав пас від Платіні, на ривку пішов від Магата, вийшов сам на сам і… ледь не загинув. Харальд Шумахер зіграв на виході так, що вибив супернику кілька зубів, зламав щелепу і шийний хребець, завдав струсу мозку.

При всій жорсткості тих звичаїв, при всьому «інакомисленнi» арбітрів того часу – звичайно ж, Шумахер повинен був бути вилучений за цей фол. А так – Юпп Дерваль отримав можливість використовувати заміну на вихід Карла-Хайнца Румменігге, який заб'є другий гол німців; Шумахер залишиться на полi, щоб відбити два післяматчевих пенальті (та які - четвертий і п'ятий!); ФРН вилізе в черговий фінал, щоб програти його Італії… Шок від такої поразки був настільки неймовірним, що на матч за третє місце Ідальго виставить напіврезервний склад – і подарує «бронзу» полякам.

Про виступ Франції Ідальго на Євро-1984 так багато не розкажеш: до того моменту Франція стала найкращою командою Європи, яка в рідних стінах просто підтвердила свій клас. Понервувати довелося: зустріч «ле бле» з португальцями претендує на звання кращої вже в історії чемпіонатів Європи. В овертаймі команда Ідальго програвала 1:2, але два голи Платіні не залишили супернику надії навіть на серію пенальті… І тим не менше - Франція на тому турнірі була просто кращою за всіх. Вона виграла всі п'ять матчів, забила в них 14 голів, а її «магічний квадрат» змушував кожного з суперників з початку грати другим номером.

Французькі тренери люблять йти на піку: Еме Жаке закінчив з тренерством після перемоги на чемпіонаті світу, Ідальго - після перемоги на чемпіонаті Європи. Йому був всього 51 рік – багато тренерів навіть на пік виходять пізніше… Втім, так, напевно, дійсно краще, ніж закінчувати на заробітках в Туреччині або на Близькому Сході, як властиво сучасним фахівцям.

У 1986-му році мільярдер Бернар Тапі купив «Марсель» і призначив Ідальго в керівництво, директором футболу. На новій посаді Мішель пропрацював п'ять років і став причетним до трьох чемпіонств. Пішов до того, як «Марсель» став брати участь в скандалах – таких, як участь в договірних матчах… Свій вік Ідальго вважав за краще доживати на півдні, де і зустрів смерть через чотири дні після свого 87-річчя. Кажуть, він дуже переживав після смерті Раймона Копа, з яким разом грав за «Реймс»…

Він завжди був романтиком. У своїх інтерв'ю Ідальго говорив: «Краса і ефективність повинні доповнювати одне одного, йти рука об руку, в моєму всесвітi це не суперечливі поняття. Можете вважати мене дурним, але такі мої щирі переконання… Моє головне правило – ніколи не говорити з гравцями про результат. Ніколи! Так, я переконував їх сконцентруватися на матчі, на собі, на суперницi, але щоб на табло – ніколи! Я був глядачем, гравцем і тренером і завжди вважав, що результат приходить тільки з правильним настроєм і хорошою грою. Та по-іншому він мені й не був потрібен».

Футбол дав йому все. Він футболу – навіть трохи більше.