Президенти, тренери, експерти. Що зараз з володарями Золотого м'яча 90-х

Колись вони забивали вирішальні голи, видавали приголомшливі матчі, допомагали своїм командам здобувати найважливіші на планеті титули, за що в підсумку й були винагороджені найпрестижнішою індивідуальною нагородою в футболі - «Золотим м'ячем». Сьогодні всі вони вже на «футбольній пенсії», а тому їхнє життя абсолютно інше, ніж тоді, в 90-ті роки минулого століття, коли вони були королями на полі, кумирами натовпу й улюбленцями спонсорів...

Втім, великі футболісти є такими тільки до того часу, поки про них пам'ятають. Скориставшись паузою в активному футбольному житті, звернемося до спогадів і ми. Сьогодні у фокусі - володарі «Золотого м'яча» 90-х...

Лотар МАТТЕУС, «Золотий м'яч-1990»

Громадянство: Німеччина
Вік: 58 років

Чудовий у минулому футболіст «Баварії», «Інтера» і збірної Німеччини Лотар Маттеус в 1990 році в стані «Бундестім» виграв чемпіонат світу в Італії, будучи капітаном своєї команди. Його відмінний виступ було відзначено експертами, а тому «Золотий м'яч» в тому ж році отримав саме Маттеус, який грав на той момент в рядах «Інтера». У 1992 році Маттеус повернувся до Німеччини в ряди «Баварії», де виступав до 2000 року, в тому числі взявши участь і в пам'ятних півфінальних дуелях Ліги чемпіонів-1998/99 проти «Динамо». Кінцівку кар'єри Лотар провів в США, відігравши в двох десятках матчів МЛС за «Нью-Йорк МетроСтарз» (нині - «Нью-Йорк Ред Буллз»).

У 2001 році Маттеус завершив кар'єру футболіста, відразу ж прийнявши рішення піти в тренери. Однак великих успіхів на цьому шляху не добився, вигравши лише два трофея - в 2003-му чемпіонат Сербії з «Партизаном», а в 2007-му - першість Австрії з «Ред Буллом». Останнім місцем роботи Маттеуса була збірна Болгарії, звідки німець був звільнений у вересні 2011 року. З тих пір у футболі Лотар працює виключно в якості коментатора і експерта, співпрацюючи в різні часи з такими відомими мовниками і компаніями, як Sky Deutschland, Al Jazeera, ZDF, Sport Bild, The Sun та іншими.

Жан-П'єр ПАПЕН, «Золотий м'яч-1991»

Громадянство: Франція
Вік: 56 років

У 1991 році не було ні чемпіонату світу, ні чемпіонату Європи, а Лігу чемпіонів, яка на той момент мала ще колишню назву - Кубок європейських чемпіонів, - сенсаційно виграла югославська «Црвена Звезда». У фіналі балканці в серії пенальті здолали «Марсель», і саме форварда французької команди Жан-П'єра Папена визнали найкращим на континенті, нагородивши «Золотим м'ячем». У тому розіграші найпрестижнішого клубного турніру Європи Папен забив 6 м'ячів, ставши кращим голеадором, але подібне для нього в принципі не було в дивину, так як з 1988 по 1992 рік Жан-П'єр п'ять сезонів поспіль ставав кращим бомбардиром чемпіонату Франції.

Папен важко прощався з футболом. По суті, з великої гри Жан-П'єр вийшов ще в 1998 році, але потім ще довгих десять років періодично погоджувався допомогти аматорським командам, погравши за маловідомі «Сен-Пьерруаз», «Кап Ферре», «Бассен д'Аркашон» і «Фактюр Бігано». У «Бассен д'Аркашон» Папен почав тренерську кар'єру, після чого отримав шанс проявити себе в більш статусних «Страсбурі» та «Лансі», але великих успіхів не досяг. У 2010 році Жан-П'єр був звільнений з «Шатору», після чого чотири роки залишався фактично «на узбіччі», поки йому знову не надав притулок «Бассен д'Аркашон», що правда, тільки на один сезон. Максимальним досягненням Папена в тренерській роботі є вихід з «Лансом» у фінал Кубка французької ліги в 2008 році, де команда Жан-П'єра поступилася «Парі Сен-Жермен» (1:2). Залишившись без тренерської роботи, Папен активно почав співпрацювати з різними ЗМІ, працюючи експертом на TF1, BeIn Sports, RTL, Canal + та інших. З 2013 року є амбассадором Міжнародної федерації футгольфу, що представляє вид спорту, який є похідним від гольфу та футболу. Також спонсорує гонки з шосейного велоспорту, що проходять в околицях Аркашона - міста, де нині і живе сам Жан-П'єр Папен.

Марко ВАН БАСТЕН, «Золотий м'яч-1992»

Громадянство: Нідерланди
Вік: 55 років

«Утрехтський лебідь», як прозвали Марко ван Бастена за часів активної кар'єри футболіста, в 1992 році виграв свій третій і, як виявилося, останній «Золотий м'яч» в кар'єрі. Щоразу після завоювання цього престижного трофея, нідерландський футболіст підкреслював, що були люди, які заслуговували його отримати, ймовірно, більше, ніж він сам. Втім, якби ван Бастен знав, що в 1995 році йому через хронічні проблеми зі здоров'ям доведеться завершити кар'єру в 30-річному віці, він, можливо, розумів би, що доля заздалегідь дала йому в борг за майбутні випробування.

Після завершення кар'єри футболіста ван Бастен оголосив, що ніколи не буде працювати тренером, але через 8 років передумав. Його першим досвідом в 2003 році стала посада наставника молодіжної команди «Аякса», а вже через рік Марко запросили працювати з національною збірною Нідерландів - очевидно, спрацювало ім'я і авторитет ван Бастена. З «помаранчевими» Марко відпрацював 4 роки, вийшовши в 1/8 фіналу ЧС-2006 і 1/4 фіналу Євро-2008. Після поразки від Росії в чвертьфіналі європейської першості ван Бастена відправили у відставку. Згодом він попрацював в «Аяксі», «Херенвені» та АЗ, але ніяких трофеїв з цими колективами не взяв. З осені 2016 по осінь 2018 року працював у ФІФА на посаді технічного директора, після чого виступав експертом на телебаченні. Однак наприкінці минулого року контракт з ван Бастеном був розірваний через скандал з нацистським гаслом, яке потрапило у прямий ефір телеканалу.

Роберто БАДЖО, «Золотий м'яч-1993»

Громадянство: Італія
Вік: 53 роки

Свій єдиний в кар'єрі «Золотий м'яч» Роберто Баджо отримав в 1993 році, коли був гравцем «Ювентуса». У стані туринців в сезоні-1992/93 Баджо виграв Кубок УЄФА, у фіналі якого туринці за сумою двох матчів буквально знищили дортмундську «Боруссію» - 6:1 (3:1, 3:0), а сам Роберто став автором двох голів у першому поєдинку, який відбувся в Німеччині. З «Ювентуса» Баджо пішов в 1995 році, після чого встиг пограти за «Мілан», «Болонью», «Інтер» і «Брешію».

Кар'єру футболіста завершив у 37 років, в 2004-му. Після цього на кілька років зник з поля зору, поки в 2010 році не отримав посаду технічного директора Федерації футболу Італії, на якій пропрацював два з половиною роки. Влітку 2011 року завершив навчання на тренерських курсах, отримавши право працювати з молодіжними командами, а через рік став володарем тренерської ліцензії UEFA Pro. Втім, з тих пір «Божественний хвостик» так і не очолив жодної команди, а тому є обґрунтовані сумніви, що він взагалі колись буде тренером.

Христо СТОЇЧКОВ, «Золотий м'яч-1994»

Громадянство: Болгарія
Вік: 54 роки

У 1994 році Христо Стоїчков зі збірною Болгарії виблиснув на чемпіонаті світу в США, де став найкращим бомбардиром турніру разом з Олегом Саленком (обидва забили по 6 м'ячів), а його команда дісталася до півфіналу, програвши потім в матчі за третє місце шведам. Це, а також виграш з «Барселоною» в сезоні-1993/94 чемпіонського титулу в Іспанії, посприяли перемозі Стоїчкова в боротьбі за «Золотий м'яч». Втім, через рік «блаугранас» вигідно продали болгарина в «Парму», щоб через рік викупити уп'ятеро дешевше, але потім відпустити вже назовсім - в болгарський ЦСКА. Догравав Стоїчков в США, де в 2003 році в рядах «Ді Сі Юнайтед» і завершив кар'єру гравця.

З 2004 року почав працювати тренером, відразу ж ставши біля керма національної збірної Болгарії. У 2007-му недовго попрацював коучем «Сельти», після чого два роки був без роботи, перш ніж його занесло в ПАР в «Мамелоді Сандаунз». Не зумівши проявити себе в тренерській роботі і не маючи пропозицій з Європи, Стоїчков повернувся в Болгарію, де з 2012 до 2013 року попрацював з «Літексом» і софійським ЦСКА. Нетривалий час був президентом «армійців», але з 2013 року Стоїчков, по суті, віддалився від футболу. В останні роки зірковий болгарин активно роз'їжджає по світу, беручи участь в різних акціях і відвідуючи безліч матчів. Зокрема, в 2018 році Стоїчков на запрошення «Десни» відвідував і Україну.

Джордж ВЕА, «Золотий м'яч-1995»

Громадянство: Ліберія
Вік: 53 роки

У 1995 році Джордж Веа став першим гравцем, який не будучи представником європейської країни, отримав «Золотий м'яч». Це стало можливим завдяки змінам, внесеним виданням France Football, в регламент визначення володаря нагороди. Влітку того року ліберієць перебрався з «Парі Сен-Жермен» в «Мілан», і відразу ж допоміг «россонері» взяти титул чемпіона Італії. Після «Мілана» пограв за «Челсі», «Манчестер Сіті» і «Марсель», а кар'єру футболіста в 2003 році завершив в «Аль-Джазірі» з ОАЕ.

Після завершення кар'єри гравця, Веа зайнявся політикою, а також брав активну участь в гуманітарній діяльності. У 2005 році Джордж балотувався на пост президента Ліберії, але вигравши в першому турі, у другому поступився Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою в історії Африки жінкою-президентом. Через 12 років Веа повернувся до свого наміру, і на цей раз домігся бажаного, ставши в грудні 2017 року 25-м президентом Ліберії, на посаді якого перебуває й донині. Цікаво, що молодший син Джорджа Веа Тімоті, якому нині тільки 20 років, з 2018-го заграний за національну збірну США, оскільки народився в цій країні і має її громадянство.

Маттіас ЗАММЕР, «Золотий м'яч-1996»

Громадянство: Німеччина
Вік: 52 роки

У 1996 році збірна Німеччини, ведена Маттіасом Заммером та Юргеном Клінсманом, виграла чемпіонат Європи, а «Рудоволосого метеора» визнали найкращим гравцем того турніру. Згодом Заммер також виграв і «Золотий м'яч», але ці успіхи стали одними з останніх в ігровій кар'єрі Маттіаса. У 1998 році у віці 31 року він через серйозну травму коліна був змушений повісити бутси на цвях.

У квітні 2000 року Маттіас Заммер став одним з асистентів головного тренера дортмундської «Боруссії» в штабі Удо Латтека. Тоді «джмелі» боролися за виживання, а після порятунку Латтек покинув свій пост, і посаду головного тренера успадкував Заммер. При ньому «Боруссія» в перший сезон фінішувала третьою, а в 2002 році стала чемпіоном Німеччини. Українські вболівальники можуть пам'ятати ту дортмундську команду по протистояннях в кваліфікації Ліги чемпіонів-2001/02 з «Шахтарем», які стали невдалими для «гірників» (0:2, 1:3). У 2004 році Заммер пішов з «Боруссії», попрацювавши сезон зі «Штутгартом», а після цього перейшов на адміністративну роботу. 6 років Маттіас відпрацював спортивним директором збірної Німеччини, потім 4 роки в тій же посаді допомагав «Баварії», а в 2018-му повернувся в дортмундську «Боруссію», де і понині працює консультантом керівного персоналу.

РОНАЛДО, «Золотий м'яч-1997»

Громадянство: Бразилія
Вік: 43 роки

Чудовий «Зубастик» у 1997 році отримав свій перший «Золотий м'яч» (другий і останній для себе він завоює через 5 років). Влітку того року він перейшов з «Барселони», з якою виграв Кубок володарів кубків, в «Інтер», де відразу ж зміг здобути Кубок УЄФА. У 2002 році Роналдо повернувся до Іспанії, але в ряди найлютішого опонента «Барселони» - «Реала», а через 5 років, очевидно, вирішив перевірити нерви вже шанувальників «Інтера», підписавши угоду з їх головним ворогом - «Міланом». Ігрову кар'єру Роналдо завершив у 2011 році в «Корінтіансі», набравши неабиякої ваги та розгубивши спортивну форму.

На відміну від багатьох своїх колег, Роналдо з самого початку навіть не намагався ставати тренером. В кінці 2014 року він став співвласником американського клубу «Форт-Лодердейл Страйкерс», але його історія тривала недовго, і через два роки він припинив існування. Втім, плани по роботі в керівному складі футбольного клубу у бразильця залишилися. Восени 2018 року він став власником контрольного пакету акцій іспанського «Вальядоліда», а потім отримав в клубі і посаду президента, на якій працює і до цього дня.

Зінедін ЗІДАН, «Золотий м'яч-1998»

Громадянство: Франція
Вік: 47 років

1998-й став роком Зінедіна Зідана. Чудовий французький хавбек спершу в стані «Ювентуса» став чемпіоном Італії, а через пару місяців на домашньому для «триколірних» мундіалі допоміг команді вперше в історії виграти титул чемпіона світу, буквально розібравши на запчастини в фіналі чинного на той момент чемпіона планети збірну Бразилії (3:0). У 2001 році Зідан за рекордні на той момент гроші (75 мільйонів євро) перейшов в «Реал», де провів п'ять років, після чого прийняв рішення про завершення кар'єри.

Тренерську кар'єру Зідан почав в «Реалі» U-17, а в 2013 році був запрошений до тренерського штабу Карло Анчелотті в першій команді «вершкових». Через рік француз очолив другу команду мадридського клубу - «Кастілью», а в 2016-му отримав посаду головного тренера першої команди «бланкос». З тих пір в ній і працює з перервою в сезоні-2018/19. При Зідані «Реал» чудово проявив себе на міжнародній арені, вигравши три Ліги чемпіонів поспіль, а ось чемпіонат Іспанії за весь цей час «бланкос» брали лише одного разу і близькі до того, щоб втратити титул і в цьому сезоні, якщо він, звичайно, буде продовжений...

РІВАЛДО, «Золотий м'яч-1999»

Громадянство: Бразилія
Вік: 47 років

У 1999 році Рівалдо виступав за «Барселону», з якою виграв чемпіонат Іспанії-1998/99. Він був одним з найсильніших футболістів світового футболу того часу, відрізняючись приголомшливою технікою, швидкістю мислення на полі та вмінням завершувати атаки, як точними ударами, так і прорахованими до міліметра передачами на партнерів. У 2002 році бразилець покинув «Барселону», перейшовши до «Мілана», але вже через сезон пішов і з табору «россонері». Після цього в кар'єрі Рівалдо почалася ціла карусель з клубів, а завершив він її в 2015 році в рядах скромного бразильського «Можі-Міріна».

Як і його співвітчизник Роналдо, Рівалдо довгий час, здавалося, не виявляв інтересу до тренерської роботи. Ще в 2008 році він став президентом клубу «Можі-Мірін», а після закінчення ігрової кар'єри (Рівалдо поєднував діяльність на посаді керівника клубу з грою в футбол) став радником керівництва клубу. Навесні 2018 року Рівалдо пішов з «Можі-Міріна», після чого довгий час про нього мало що було відомо. Однак влітку 2019 року Рівалдо все-таки зважився стати тренером, очоливши команду з третього дивізіону чемпіонату Марокко «Шабаб Мохаммедія», в якій працює і до цього дня, причому досить успішно - колектив, ведений Рівалдо, до призупинення сезону йшов на другому місці в лізі, маючи порівну очок з лідируючою командою МАС з міста Фес.

Олексій СЛИВЧЕНКО