Тренер Судуви: «Вивчаючи Ференцварош, дивилися гру Сергія Реброва»

У кожному сезоні єврокубків українські вболівальники стежать не лише за виступами своїх команд, але і за успіхами наших футболістів і тренерів в іноземних клубах. Окремий інтерес цього разу викликала гра «Ференцвароша», який цього року разом із Сергієм Ребровим завоював ювілейне, 30-е, звання чемпіона Угорщини.

 

На жаль, далі групового етапу вивести команду українському тренеру не вдалося. Більше того, сам шлях в Лізі Європи видався непростим. У раунді плей-оф «Ференцварош» зіткнувся з чемпіоном Литви «Судувою». Суперник, який з приходом Володимира Чебуріна три рази поспіль узяв золоті медалі і тепер обживається в єврокубках.

 

Ще напередодні протистояння «Судуви» і «Ференцвароша» ми спробували зв'язатися з наставником литовського клубу, але роздобути його контакти вдалося лише зараз. Було вирішено не відмовлятися від можливості поспілкуватися з тренером і розпитати про його досвід гри проти команди Сергія Реброва. Дзвінок застав фахівця вдома в Казахстані.

 

- У вас вийшли дуже непрості ігри з «Ференцварошем», особливо, у відповідь в Угорщині. Чимось запам'яталася та зустріч?

- Матчі, в яких вирішується доля виходу в груповий етап єврокубків, завжди особливі. Ми три роки до цього прагнемо і все ніяк не виходить зробити цей крок. Раніше не вдалося пройти «Селтік» і «Лудогорець». Це серйозні клуби, з традиціями, бюджетами, хорошим підбором гравців. Як і «Ференцварош».

 

В Угорщині гра вийшла дійсно захоплюючою для глядачів, а їх зібрався повний стадіон. Ми їхали максимально зарядженими і повели в рахунку, все йшло, як то кажуть, за планом. Далі отримали пенальті внаслідок контратаки. А потім - прикрий гол у роздягальню. У перерві зробили корективи, впевнено почали другий тайм, але, на жаль, бажаного результату добитися не вдалося. Останній гол - взагалі окрема тема. Там не було і порушення, та й епізод стався поза штрафним. Але суддя оцінив обстановку по-своєму. Поразка 2:4 (вдома матч закінчився з рахунком 0:0) по нас ударила, ми дуже хотіли нарешті зробити цей крок в груповий етап Ліги Європи.

 

«Ференцварош» же сподобався як в ігровому, так і в тактичному плані. Швидка і технічна команда. Сергій Ребров там відмінно попрацював.

 

- Яке враження він справив на вас?

- Я бачив його роботу на полі ще як футболіста. Він був дійсно гравцем топ-рівня. І як тренер він теж себе проявляє. Взяти хоч би його роботу в київському «Динамо». Аналізуючи «Ференцварош», ми дивилися і гру Реброва. Все ж тренери трохи задіюють ту формулу успіху, яка була у них під час перебування гравцем. Цей зв'язок завжди спостерігається. Ми вивчали, як він перебудовує, як веде гру. На що робить більший акцент, упор, як володіє ситуацією.

З Сергієм Ребровим ми встигли трохи поспілкуватися. Чисто по-тренерськи. Він залишив приємне враження. Говорить просто, вільно, дуже вдячний йому за людське відношення.

 

- Часто перетинаєтеся з тренерами з пострадянського простору?

- Іноді буває. Білоруський фахівець Альберт Рибак, наприклад. Альберт працює з воротарями, але, коли йшли головні тренери, то він ставав рульовим «Рітеряй». Зустрічалися фахівці і з України в чемпіонаті Литви. Так що є спілкування, є обмін думками. Цікаво зустрічатися, черпати для себе щось цікаве.

 

- Чи є у таких фахівців щось спільне в роботі?

- Мабуть, немає ніякого спільного почерку. У кожного своє бачення футболу, кожен орієнтується на своїх виконавців, вибираючи ту або іншу тактичну схему, виходячи також і з можливостей суперника. Якщо якісь межі і були, то вони розмилися. Навіть у тренерів з однієї країни можуть бути абсолютно різні підходи до роботи.

 

І це добре. Наприклад, на тренувальних зборах ми зустрічалися з командами, які демонстрували абсолютно різні стилі. Це дає цінний досвід, і він потім допомагає якраз в єврокубкових матчах.

 

- Уболівальники і керівництво клубів сильно звертають увагу на національність тренера?

- Гадаю, що для усіх важливий результат. Якщо тренер здатний дати його, збудувати команду, надати їй певну філософію, то ніхто не думатиме про національність. Це і радує, що у футболі немає якихось меж і обмежень.

 

Хіба що має значення знання іноземних мов. Щоб тренер міг детально пояснити своє бачення. Що ж до мови футболу - то вона одна. І якщо тренер і футболісти хочуть чогось досягати, то вони зможуть один одного зрозуміти. Тренерам необхідно постійно знаходитися в процесі навчання, щоб досягати результату.

 

- Іноді здається, що тренерам з України, Білорусі, Казахстану легше знайти роботу в Європі, ніж футболістам.

- Скажу так, іноді зона комфорту не дає гравцеві розвиватися. Якщо у людини все виходить у його чемпіонаті, йому не дуже хочеться рухатися вперед. У Литві, наприклад, поглядають у бік сильніших чемпіонатів, це нормальне явище. І це тільки вітається.

Тренерам необхідно постійно знаходитися в процесі навчання, щоб досягати результату. Як висловився один з провідних фахівців, ми завжди вчимося у гравців, тим самим даючи їм можливість вчитися у нас.

 

- Ви зібрали в Литві усі трофеї, в чому секрет швидкого успіху?

- Не сказав би, що це так швидко сталося. Для створення хорошої команди потрібен час. До цього я вже працював з «Крутоя», в 2004 році. Це команда з невеликого містечка, на п'ять тисяч жителів. У нас вийшло здорово виступити, хоча і був складний період у фінансовому плані. Але ми добилися гарного результату, завоювали срібні медалі. Після цього я ненадовго повернувся до Казахстану, але вдома все вийшло вже не так гладко і в 2016 році вже виник варіант з «Судувою». Спочатку ми взяли бронзові медалі, а вже з 2017 року тричі ставали чемпіонами. Коли другий раз завойовували золото, було, звичайно, вже легше. Філософія розвитку команди краще сприймалася футболістами.

 

Та і в єврокубках з часом ми стали себе почувати впевненіше. Тут можна порівняти, як ми проходили в Лізі Європи (сезон 17/18) «Шахтар» Солігорськ, (2:1 і 0:0) і «Сьон» (3:0 і 1:1), і як потім (сезон 18/19) грали з АПОЕЛом (3:1 і 0:1) вже в Лізі чемпіонів. Приємно було пройти команду, яка постійно бере участь у групових етапах. На жаль, не змогли потім обіграти «Црвену Звєзду» (0:2 і 0:3). У сербів простежувався клас виступу на рівні Ліги чемпіонів. Після цього вже в Лізі Європи пройшли «Спартак» Юрмала (0:1 і 1:0), але поступилися «Селтіку» (1:1 і 0:3). Після нічиєї вдома в Глазго було дуже важко.

 

Цього року наша команда виглядала вже зовсім інакше. Філософія розвинулася і зміцнилася. Команда продовжувала розкриватися. Знову попалася в Лізі чемпіонів «Црвена Звєзда», і, на жаль, знову поступилися, але вже не так (0:0 і 1:2). Не вистачило трішки футбольного фарту. Так вийшло.

 

Зате з «Тре Пенне» (Сан-Маріно) ми вже були явними фаворитами (5:0 і 5:0). Складніше було з «Маккабі» (Тель-Авів), все ж чемпіон країни. А в Ізраїлі футбол знаходиться на досить високому рівні. За змістом гри і бажанням ми не поступилися (2:1 і 2:1), було видно, що в єврокубках «Судува» вже зміцніла. Ну а далі на нас чекав «Ференцварош»... Як я вже казав, було величезне прагнення, але не змогли зробити останній крок. Ймовірно, він вдасться команді в майбутньому.

 

- У вас педагогічна освіта. Це допомагає в роботі?

- Звичайно. Дуже важливий зв'язок тренер-гравець. І чим мені симпатична робота в «Судуві», ми підбираємо виконавців не лише за їх футбольними даними, але і за людськими, моральними якостями. Тому у нас дуже згуртований колектив і це мотивує нас рухатися вперед. Приходимо на тренування як у сім'ю, усі відносяться один до одного з великою повагою.

 

- Що можете сказати про рівень футболу в Литві?

- Мені часто ставлять такі запитання. Завжди складно порівняти з якимсь чемпіонатом. У нас вісім команд, ми граємо в чотири кола, плюс ще одне додаткове. Вважаю, що порівнюючи, треба відштовхуватися від матчів в єврокубках. Не можу сказати, що чемпіонат слабкий, є конкуренція, команда, що займає останнє місце, може дати бій представникові першої трійки. Боротьба дуже напружена. Участь в Лізі чемпіонів і Лізі Європи нам дала дуже сильний поштовх. Після єврокубків в чемпіонаті ми грали ще впевненіше. Усе це безцінний досвід. Цього сезону у нас були чотири суперники на євроарені, і всі - чемпіони своїх країн.

 

- Наскільки зручним є формат весна-осінь?

- Тут треба враховувати погодні умови. У чемпіонаті Литви є період, коли дозволяється грати на штучних полях. Вважаю, це зроблено грамотно. Виключеннями є лише «Жальгіріс» і «Рітеряй», вони завжди грають на стадіоні ЛФФ з синтетичним покриттям.

Те ж і в Казахстані, де також грають за системою весна-осінь. Що також продиктоване погодними умовами. Якщо почати грати осінь-весна, буде дуже багато матчів на штучних полях. Це вже трохи інший футбол.

 

- Стежите за чемпіонатом Казахстану?

- Звичайно. Якщо теж відштовхуватися від успіхів команд в єврокубках, на жаль, «Кайрат», «Ордабаси» і «Тобол» не змогли далеко пройти. Трохи окремо стоїть «Астана», зараз про футбольний Казахстан дізнаються саме по ній, а не по «Кайрату», як було колись. Правда, раніше «Астана» грала в груповому етапі впевненіше, але цього разу суперники попалися дуже серйозні («Манчестер Юнайтед», АЗ, «Партизан»). Перемога над британцями була великим святом. І не важливо, який там був склад. Це проблема «Манчестер Юнайтед», а не «Астани».

 

Що стосується чемпіонату, стали приїжджати ще сильніші легіонери. В основному завдяки тому, що був дещо змінений Регламент. Не міняються поки що тільки лідери. Внаслідок бюджетів або підбору гравців. Звичайно, уболівальники хотіли б більше інтриги. Але, провідні команди навряд чи це б влаштувало (посміхається). Звичайно, вболіваю за не чужий мені «Шахтар» (Караганда).

 

- Новий рік ви розпочнете тренером «Судуви»? Чи розглядаєте нові пропозиції?

- Поки що взяв паузу. Можна сказати, що зараз я знаходжуся в невеликій творчій відпустці. Є думки, є бажання і прагнення. Подивимося, як це усе реалізується. Мені теж хочеться рухатися ще далі, але, що буде, покаже тільки час.