7 боксерів, які проявили себе на Олімпіадах, та стали топ-профі

У дев'яності роки на Олімпіадах виступали по-справжньому великі спортсмени. Кубинці завойовували золоті медалі по декілька разів, але більшість так і не втекла з Острова Свободи, щоб спробувати себе в професіоналах. Варто сказати, що не усім хотілося, але кількох прекрасних профі ми так і не побачили у справі.

Чого тільки був вартий невгомонний Фелікс Савон, що виграв три Олімпіади поспіль: Олімпіаду-1992 у Барселоні, Олімпіаду-1996 в Атланті і Олімпіаду-2000 у Сіднеї. У важкій вазі йому не було рівних, але без шолома фанати боксу його так і не побачили. Савон залишився героєм на батьківщині.

Проте, деякі кубинці змогли плюнути на все і вирватися, щоб стати легендами не лише в аматорах. Але почнемо з Олімпіади в Сеулі, яка подарувала двох чудових проффесіоналів.

Перша частина тексту тут.

Рей Мерсер. Олімпіада-1988

У бокс Рея привело бажання більше бути в теплі і комфорті. У армії він потрапив у піхоту, а вона дислокувалася в Західній Німеччині. Попереду були польові навчання: холодні ліси, вітряні поля та інші незручності армійської служби. Але, будучи великим хлопцем, Мерсера запросили побути спаринг-партнером для чемпіона роти, і він погодився.

Такі спаринги означали подвійне харчування, теплі казарми і регулярно розбите обличчя. Не все коту масниця. Але Рей включився в цю гру:

«Перший же день спарингів я завершив з розбитим носом і розпухлими губами. Мене лупцювали два місяці, поки це не стало викликом. Треба було вчитися боксувати, а я не з тих, хто здається. Я не збирався ставати боксером, але у мене стало добре виходити».

Навіть незважаючи на свій швидкий розвиток, йти у бокс з головою Мерсер не планував - від пропозиції спробувати себе у відборі на Олімпіаду-1988 він спочатку відмовився. Рей любив вечірки і не збирався витрачати свій час на тренування. Незабаром він все-таки передумав та включився в роботу: перестав ходити по вечірках, кинув палити і став тренуватися кілька разів на день.

Вже в 1988-му Рей став чемпіоном США, а трохи пізніше програв близьким рішенням суддів легендарному кубинцеві Феліксу Савону. Впертість Мерсера зіграла йому на руку - він потрапив на турнір до Сеулу, де смерчем пройшовся по суперниках. Менш ніж через п'ять років після початку зайняття боксом, Рей став олімпійським чемпіоном з боксу у важкій ваговій категорії - до 91 кг! Неймовірно.

Що цікаво: під час Олімпіади Рей жив в одній кімнаті з Ріддіком Боуі - суперважковаговиком, який, у результаті, програє фінал Ленноксу Льюїсу. Мерсер одного разу серед ночі пішов до іншої кімнати, оскільки Ріддік почав ставити запитання про потенційну поразку:

«Ми намагалися заснути, а Ріддік заговорив про поразку. Він запитував, чи думав я коли-небудь про те, що можу програти на Іграх. Я навіть чути про це не хотів. Просто взяв свої речі і пішов».

В результаті, Боуі отримав срібло, а Мерсер - золото. А через вісім років сам Мерсер зустрівся з Ленноксом Льюїсом, що відібрав у його земляка золото Олімпіади-1988. Поєдинок тривав усі раунди, англієць виграв рішенням більшості суддів, але згодом назвав цей бій найважчим в кар'єрі.

Леннокс Льюїс. Олімпіада-1988

Майбутній легендарний боксер народився в 1965 році і при народженні важив 4,8 кілограмів. Ім'я Льюїсу придумав лікар, що приймав пологи. Прийнявши дитину, він назвав його Ленноксом. Батькам так сподобалося, що вони вирішили не міняти ім'я.

Льюїс пробував себе і у канадському європейському футболі, і у бейсболі, і у волейболі, але єдиною справжньою пристрастю залишалася робота в рингу. Тому, з часом, Леннокс перемкнувся на постійні тренування з боксу, що привело 17-річного юнака до звання чемпіона світу серед юніорів. Їздив він туди зі збірною Канади, оскільки в 12-річному віці вони з сім'єю перебралися жити до цієї країни.

У 1984 році Леннокс взяв участь в Олімпіаді у Лос-Анджелесі і дійшов до чвертьфіналу. Канадська Спортивна Асоціація високо оцінила цей результат і запропонувала йому 750 тисяч доларів за перехід у професійну лігу країни. Льюїс відмовився від величезної на той час суми, тому що хотів лише одного - золота Олімпіади.

По дорозі до Сеулу Леннокс виграє Ігри Співдружності (1986), а також програє у фіналах Кубку світу з боксу і Панамериканських ігор. Такого ж дозволити собі на довгоочікуваній Олімпіаді, заради якої відмовився від багато чого, він не міг.

На Олімпійських іграх-1986 Льюїс також виступав за Канаду. У фіналі він зустрівся з американцем Ріддіком Боу. Перший раунд пройшов у спокійній атмосфері, а ось у другому на той момент ще канадець активізувався, відправив суперника до першого нокдауну, а трохи згодом - і до другого. Рефері зупинив поєдинок, і золото дісталося майбутній легенді суперважкої категорії та боксу в цілому.

Хоель Касамайор. Олімпіада-1992. Барселона

Касамайор почав свій спортивний шлях з бейсболу, але досить швидко перемкнувся на бокс. Перехід не був простим, але після стартових восьми поразок в аматорах Хоель почав перемагати. Тренуючись годинами з гантелями в руках, кубинець довів удари силовою лівою до досконалості і поїхав на Олімпіаду у Барселону фаворитом.

Олімпійські ігри не складалися для Хоеля легко: перші тури довелося виступати з температурою, звідси і результати - усього лише упевнені перемоги по очках. Усього лише, тому що вже тоді було ясно, наскільки Касамайор прекрасний у всьому.

До 1/4 фіналу кубинець привів свій фізичний стан в норму і показав клас - нокаут вже в першому раунді. Суперника по півфіналу чекала та ж доля - нокаут у першому раунді. Фінальний бій мав відбутися проти майбутнього чемпіона світу в професіоналах ірландця Вейна Маккалоха. Касамайор перемагає і його і отримує довгоочікувану золоту медаль Олімпійських ігор.

Завдяки можливості їздити по інших країнах, Хоель побачив різницю в рівні життя між Кубою та іншими державами. Наприклад, за перемогу на Олімпіаді уряд подарував йому велосипед.

Касамайор пройшов відбір і на наступні Олімпійські ігри 1996 року в Атланті, але відбоксувати там не судилося. Знаходячись на зборах у Мексиці, він з другом Рамоно Гарбеєм незаконно перетнули кордон із США і відправилися шукати щастя в професіоналах. До того моменту Касамайор провів 393 поєдинки в аматорах, вигравши 363 з них.

У професіоналах він проявив себе, як справжній воїн з великою технічною майстерністю, а божевільна трилогія Касамайор - Корралес назавжди увійшла до історії професійного боксу.

Оскар Де Ла Хойя. Олімпіада-1992

Попри те, що в 1992-му на Олімпіаді запалювали кубинці, узявши 7 золотих медалей і перше загальнокомандне місце, були зірки, що сходять, і в інших країнах. Одним з таких став Оскар Де Ла Хойя, що виграв золото в легкій ваговій категорії. Так, у тій же, що і Василь Ломаченко в 2012-му році.

Займатися боксом спочатку Оскар не хотів, приділяючи більше уваги бейсболу, але родичі підігрівали його інтерес до боксу грошима: «Перший свій поєдинок я виграв проти сусідського хлопченяти. Мої родичі постійно підбивали мене - то дадуть долар за перемогу, то п'ятдесят центів, то п'ятнадцять», - розповідав Де Ла Хойя.

Боксерська кар'єра Оскара швидко йшла вгору. У п'ятнадцять років він виграє чемпіонат Америки, а через рік турнір «Золота рукавичка». Ще за рік він знову бере золото на чемпіонаті Америки, а також Іграх Доброї Волі, але радіти не виходить - майбутній чемпіон дізнається, що у матері рак. Вона не хотіла говорити синові до турніру, щоб той міг зосередитися. У цьому ж році вона помирає, кажучи, що сподівається на перемогу сина на Олімпіаді.

Через два роки Оскар відбирається на турнір до Барселони, але в його перемогу ніхто не вірить - американець занадто молодий, а в першому ж поєдинку доводиться зустрітися з 27-річним кубинцем Хуліо Гонзалесом. Збірна Куби в тому році розривала усіх, і на 4-разового досвідченого Хуліо ставив багато хто. Де Ла Хойя виграв той поєдинок з рахунком 7-2, шокувавши публіку.

За великим рахунком, перемога американця на тій Олімпіаді стала сенсацією. Оскар вже був прекрасним, але мало хто ставив на молодого хлопця, у вазі якого була така конкуренція. Проте, Де Ла Хойя проходить до чвертьфіналу та півфіналу, щоб у фіналі зустрітися з німцем Марко Рудольфом. Оскар нокаутує опонента в третьому раунді і завойовує сенсаційне золото Олімпійських ігор.

Про те, наскільки це легендарний боксер в професіоналах, здається, знає кожен, хто хоч раз дивився бокс.

Кріс Берд. Олімпіада-1992

Так-так, той самий Берд, що бився з обома братами Кличко. На Олімпіаді він виступав у середній вазі і програв у фіналі - лише срібло. Але якщо збірна Куби, що громила тоді усіх, не давала дозволу своїм бійцям йти в профі, то Кріс добився великих висот. Точно більших, ніж його суперник, і стовідсотково більших, ніж будь-який з його родичів.

Кріс народився в сім'ї колишнього боксера і був наймолодшим з восьми дітей. «У нашій сім'ї навіть собака займався боксом», - жартував якось Кріс. Завоювавши перші місця на турнірах «Золота рукавичка» і «Срібна рукавичка», Берд повинен був їхати на Олімпіаду-1988, але програв Тодду Фостеру цю можливість. Тодд на турнірі дістався до чвертьфіналу.

Через деякий час Кріс узяв реванш, а в 1990-му році Джо Берд - батько боксера, був призначений головним тренером збірної Америки з боксу. Взяти просто так сина він не міг, але і Кріс не розчарував. Він без проблем пройшов відбір на Олімпіаду у Барселоні, вигравши тринадцять турнірів за три роки. На Олімпіаді-1992 він вважався головним фаворитом своєї вагової категорії.

Чотири стадії турніру він пройшов рівно так, як це повинен робити фаворит - легко і граючись із суперниками. І якщо Де Ла Хойю доля звела з найсильнішим суперником на самому початку, то Берда - у фіналі. Кубинець Аріель Ернандес не дав американцеві поїхати із золотою медаллю. Поєдинок вийшов яскравим і рівним, але Ернандес був кращим: 12-7 і медаль у кубинця.

«Моя олімпійська медаль - головна нагорода життя. Шкода, що вона не з золота», - говорив пізніше Берд.

У професіонали Кріс пішов не відразу. Ще декілька років він активно боксував у любителях, набивши рекорд в 290 перемог, 25 поразок, 57 боїв виграв достроково. Доречі, останньої поразки в аматорській кар'єрі він зазнав від рук Джо Кальзаге.

Професійний бокс був різним по відношенню до Берда, але він досяг багато чого: був чемпіоном світу, став першим, хто переміг Віталія Кличка, і зі своїми скромними габаритами створював купу проблем для величезних суперваговиків. Зараз у Кріса проблеми зі здоров'ям - у нього енцефалопатія. Це окрема форма посттравматичного паркінсона, що викликається легкими травмами голови, що повторюються.

У одному з інтерв'ю колишній чемпіон скаржився на жахливий біль в ногах і говорив, що згоден на те, щоб їх відрізали - настільки це боляче.

Василь Жиров. Олімпіада-1996

Найкращий казахстанський боксер до Геннадія Головкіна. Якщо ви думаєте, що «GGG» – крутий, і до нього в Казахстані не було нікого - забудьте. Жирів був прекрасним завжди, але в любителях - особливо.

До Олімпіади Жиров в основному зупинявся на стадії півфіналу на яких-небудь важливих міжнародних турнірах: дві бронзи на чемпіонатах світу (1993 та 1995 років), бронза на Азіатських іграх (1993 року) і бронза на чемпіонаті Азії (1994 року). Були і два золота - на чемпіонаті Азії 1995 року і на Центральноазіатських іграх 1995 року. Вже наступного року Василь завоює своє головне золото в кар'єрі.

Жиров увірвався на Олімпіаду-1996 тільки, щоб перемогти. У першому ж бою він зустрівся з мексиканцем Хуліо Сезаром Гонсалесом і вирубив того в другому раунді. Далі був італієць П’єтро Аурино - перемога без шансів 18-3. Чвертьфінал і поєдинок проти канадця - 14-8 на користь Василя. Півфінал передбачався непростим. Суперник - американець Антоніо Тарвер, який за рік до цього вибив Жирова з боротьби за золото чемпіонату світу.

Перший раунд складався важко - казахстанець програв його 2-4, але потім підняв темп, включив джеб і роботу ніг, і вирвав перемогу в поєдинку з людиною, яка в майбутньому поклала спати самого Роя Джонса. Підсумок: 15-9 і найскладніший поєдинок турніру для Василя.

Фінал був простим для Жирова. Південнокореєць Лі Син Бе нічого не зумів йому протиставити, програвши за усіма статтями - 17-4. Тріумф. Вже в грудні Василь полетів до Америки і підписав контракт з Бобом Арумом.

У професіоналах Василь володів поясами WBC і IBF, виграв 38 поєдинків, з них 32 - нокаутом. 3 бої програв, а 1 звів унічию.

Володимир Кличко. Олімпіада-1996

Після інтерв'ю Володимира його кар'єра виглядає трохи по-іншому. Було розуміння того, що Кличко-молодший не горить бажанням битися, і він це підтвердив. За словами українця, він зовсім не хотів виконувати те, що йому давали у броварському ліцеї. Усі ці кроси, постійні фізичні навантаження і психологічна напруга - не для нього. Він не хотів бути бійцем, але найпростішим способом, щоб подорожувати і знайомиться з новими культурами, був саме цей.

На відміну від брата-бійця за вдачею, Володимир боксував, тому що виходило. А виходило дуже добре, хоча на Олімпіаду-1996 все-таки відібрався брат. Але в організмі Віталія були знайдені заборонені речовини: німецькі доктори порадили використати певний препарат для відновлення м'яза на нозі, а в його складі опинилася заборонена речовина. Віталій пролетів повз Олімпіаду.

Замість нього туди відправився Володимир, на якого не дуже розраховували: Кличко-молодший був хороший, але головні міжнародні виїзди частіше програвав. То Луану Краснікі, то Олексію Лезіну. Варто сказати, що так було не завжди і не з усіх турнірах. Той же чемпіонат світу серед військовослужбовців Володимир виграв.

Проте, на Олімпіаду-1996 Володимир приїхав у повній бойовій готовності, з настроєм перемагати прямо тут і зараз. Кличко-молодший дістався до росіянина Олексія Лезіна в півфіналі турніру, щоб узяти у того реванш за поразки, які той наносив і йому, і його братові, і пройшов у фінал.

Там Володимир розібрався з боксером з Тонга Паеа Вольфграммом, і став першим європейцем, а також першим європеоїдом, який завоював золото Олімпіади в суперважкій ваговій категорії.

Після цього тріумфу брати одночасно перейшли і дебютували в суперважкій категорії серед професіоналів. Все, що далі - велика історія зльотів, падінь і багаторічного домінування.

Далі буде...