З чистого аркуша. Теммі Абрахам як обличчя нового Челсі

2003 рік – Ернан Креспо. 23.4 мільйона фунтів, статус світової зірки, більше ста голів в Серії А.

2004 року – Дідьє Дрогба. 34.65 мільйона фунтів, статус зірки, що сходить.

2006 рік – Андрій Шевченко. 39.49 мільйона фунтів, володар Золотого м'яча.

2008 рік – Ніколя Анелька. 26.2 мільйона фунтів, статус досвідченого бомбардира, який грав і забивав приблизно всюди.

2011 рік – Фернандо Торрес. 52.65 мільйона фунтів, лідер збірної, яка виграла чемпіонат світу і Європи.

2012 рік – Ромелу Лукаку. 13.5 мільйона фунтів, статус найперспективнiшого форварда світу.

2014 рік – Дієго Коста. 34.2 мільйона фунтів, лідер команди, яка тільки що виграла чемпіонат у «Барселони» і «Реала».

2017 рік – Альваро Мората. 59.4 мільйона фунтів, один з найперспективніших форвардів світу…

Півтора десятиліття після покупки «Челсі» Роман Абрамович вибирав нападників для своєї команди за тим же принципом, що й яхти: потрібно, щоб вони виглядали дорого і статусно. Звичайно, схожа картина спостерігалася й на інших позиціях – просто невдача багатьох «дев'яток» лондонського клубу дозволяє вiдстежити ланцюжок з великою кількістю героїв.

Сезон-2019/20 клуб почав з Теммі Абрахамом в якості чітко вираженого основного форварда. 31 матч і п'ять голів за попереднiй час виступів в топ-лігах – неймовірний контраст у порівнянні з попередніми нападниками. Мабуть, саме Абрахам найкраще уособлює ті зміни, які в останні роки переживає «Челсі».

Трансферний бан на літо-2019 – локальна та, певно, менш масштабна проблема лондонського клубу. В Англії нарешті взялися за російських олігархів, які заробили свої статки сумнівним шляхом. Роману Абрамовичу не було подовжено британську візу, він не відвідав жодного домашнього матчу «Челсі» в сезоні-2018/19 – і, загалом, все виглядає так, що будівництво команди мрії не продовжиться і в наступному році.

Складно сказати, як часто Роман Аркадійович контактує з київським «Динамо», але модель його поведінки, коли над його дітищем нависли хмари, просто-таки змушує проводити паралелі з українським грандом. У «Челсі» на керівні посади під'їхали всі легенди: Френк Лемпард – тренер, Петр Чех – радник з технічних питань, Паулу Феррейра і Карло Кудічіні – технічні асистенти, Джо Коул – тренер в академії, Клод Макелеле – технічний тренер…

Назва посад у багатьох випадках умовна, важливіша суть: командувати в новому «Челсі» будуть свої. Ті, хто змушував «Стемфорд Брідж» аплодувати та привів клуб до досягнень, яких у нього раніше не було ніколи, будуть намагатися зарекомендувати себе в новій якості. І це при Абрамовичi – людині, яка обирала тренерів з ще більшою пристрастю, ніж нападників. Хіддінк, Моуріньо, Анчелотті, Сколарі, Віллаш-Боаш – всі, з ким підписував контракт олігарх, раніше вигравали хоча б один міжнародний трофей. Навіть ді Маттео отримав на руки повноцінний контракт тільки після того, як виграв ЛЧ з «Челсі» – а ось Грант «всього лише» вивів команду у фінал і отримав від воріт поворот.

Саме в такiй, молодiй у всіх сенсах команді символом стає хлопчина, якого «СуперФренкі» призначив нападником при живому, здоровому і непогано граючому Олів'є Жиру. Абрахам народився в Лондоні, потрапив в систему «Челсі» в шість років – відповідно, в клубі він з часів підписання Дрогба. Ось що Теммі розповідає про івуарійця:

«Він був першим гравцем, з яким я зіткнувся в академії. Я гуляв за її межами, було дуже холодно. Дідьє побачив мене на вулиці, посадив до себе в машину і підкинув до тренувального поля. Як тільки я вийшов з машини, почав шукати своїх друзів, щоб показати, хто мене підвіз, але нікого поруч не виявилося, і мені не вірили».

У Абрахама блискуче резюме виступів на середньому рівні. Він вигравав юнацьку Лігу чемпіонів, забивши 8 м'ячів в дев'яти матчах проти найсильніших юніорських команд Європи. Щоправда, досягнення в такому віці значать небагато: Домінік Соланке, головний напарник Теммі по тим баталіям, відверто загубився в професійному футболі і сидить в запасі скромного «Борнмуту»… Але декількох вилазок Абрахама в Чемпіоншип вистачило, щоб замахнутися на рекорди ліги.

В першу оренду з «Челсі» Теммі відправився в 18-річному віці: хлопцю погодився дати шанс «Брістоль Сіті». В кінці сезону Абрахаму вручили всіх можливих слонів: завдяки 23 голам він став найкращим бомбардиром команди, найкращим її гравцем і найкращим молодим гравцем сезону в Чемпіоншипi. Другий досвід гри у другому англійському дивізіоні у бомбардира відбувся в минулому сезоні, і не буде перебільшенням сказати, що легендарна «Астон Вілла» повернулася в еліту саме завдяки йому. Абрахам поклав суперникам 26 м'ячів – потрібно було бути Теєму Пуккі, щоб виграти у нього бомбардирські перегони.

При цьому єдина оренда на рівні АПЛ щастя Теммі не принесла: в «Суонсі», під керівництвом спочатку Пола Клемента, а потім Карлоса Карвальяла форвард майже не забивав, програв конкуренцію Джордану Айю та не зміг врятувати команду від вильоту в Чемпіоншип. Але, мабуть, потрібно було виявитися в комфортному середовищі, під керівництвом тренера-кумира і на рідному стадіоні, щоб почати забивати навіть в набагато сильнішій команді.

У четвертому турі Абрахам оформив дубль у ворота «Шеффілд Юнайтед» - і це був його вже другий дубль в п'яти матчах поточного сезону. Попереднім дублем Теммі відзначився в очному бою з Пуккі, давши «Челсі» вивезти три очки з негостинного Норріджа – а ще заробив пенальті в матчі за Суперкубок УЄФА. Гарний штрих, який демонструє спадкоємність в цьому, новому «Челсі»: попереднім англійцем, який відзначився дублем у домашній грі команди, був у 2010-му році… Френк Лемпард.

Важливо розуміти: Абрахам не реалізує безліч моментів на будь-якому рівні. Це просто входить в ціну квитка, бив з стовідсоткових позицій по горобцях він навіть у «Віллі». Але його виняткова різкість, вміння відклеїтися від захисників дають йому можливість ставитися до моментів як марнотрат, який повернувся в Лондон після заробітків в Бірмінгемі. І є ще один приємний момент: форварду, який забив вже більше 50 голів у професійному футболі, всього 21 рік. Можливостей змужніти і навчитися реалізовувати моменти більш холоднокровно ще буде багато.

Втім, успіхи Абрахама дають як ніколи багато приводів говорити про успіх всієї системи. У матчі з «Шеффілдом» у «Челсі» був наймолодший стартовий склад за всю епоху виступів в АПЛ. Він сам по собі не такий вже й юний (24 роки і 158 днів), але потрібно було, щоб тренер зважився випустити не тільки Абрахама, а й Мейсона Маунта з Фікайо Томорі. Потрібно було, щоб керівництво вирішилося зробити ставку на 40-річного тренера, в якого у послужному списку один сезон без особливих успіхів. Потрібно було, щоб самі обставини підштовхнули керівництво вирощувати квіти, а не купувати букети.

Нічого видатного в цьому сезоні «Челсі», звичайно, не чекає: команда тільки що розписала нічию з одним з аутсайдерів, а четверте місце і нехай навіть чвертьфінал Ліги чемпіонів не буде особливо цiнувати жодна людина, яка застала завоювання великих титулів (останній з яких був виграний всього три роки тому). Але ось що цікаво: втративши бiльшу частину амбіцій, зробивши прізвисько «аристократи» максимально недоречним, лондонський клуб не розгубив, а тільки збільшив число тих, хто йому симпатизує.

У господарів «Стемфорд Брідж» нове обличчя. Починаючи новий сезон, вони сподіваються не на куплених за рекордні гроші новачків, а на вихованців і юніорів; не на досвід чергового метра, а на тренера, для якого «Стемфорд Брідж» став другою домівкою. І як же символічно, що новою надією «Челсі» став хлопець, який весь час правління Абрамовича ріс в академії, фанатів від Дрогба і пройшов через три оренди, щоб отримати свій шанс в рідному клубі.

Іноді, щоб стати привабливішими, треба перестати бездумно кидатися грошима і подумати про вічне.