З чого все починалося? Перший матч в історії збірної України

Державі під назвою Україна виповнюється 28 років. Зовсім доросла вже: є досвід, але є і мрії, разом з розумінням, в який бік розвиватися. У світлий для всієї країни день розповідаємо, як починалося футбольне життя нашої країни – простіше кажучи, що оточувало перший матч нашої збірної.

Почати писатися літопис ігор нашої збірної могла значно раніше. Євген Котельников, великий футбольний функціонер початку дев'яностих, розповідав про це в інтерв'ю:

«Ще в серпні 1991-го до нас у відділ футболу Спорткомітету, де тоді працював і я, і майбутній перший президент ФФУ Віктор Банніков, звернулися представники дуже впливовою в ті роки партії «Рух» і в ультимативній формі зажадали виходу зі складу союзної федерації. Особливо наполягав на цьому Ярослав Кендзьор, який потім був народним депутатом. Ми спробували пояснити, що в серпні це зробити неможливо, адже в розпалі чемпіонат СРСР і першість України, що проводилося в одній із зон другої ліги. Ми запропонували інший варіант: дограти сезон до кінця, а потім вже піднімати питання про вихід».

Чемпіонат СРСР розігрувався за системою «весна - осінь», і в грудні 1991 року було оголошено про створення громадської організації «Федерація футболу України» та вихід її зі складу союзної федерації. Знову дозволимо собі процитувати Котельникова: «Ми підготували документи для вступу в УЄФА, знайшли фінанси і відправили делегацію до Швейцарії. До неї увійшли Віктор Баннiков, Віктор Медведчук і Григорій Суркіс. Грамотно оформлений пакет документів багато в чому посприяв тому, що нас без особливих зволікань взяли в УЄФА».

Щодо вибору Угорщини в якості суперника є красиве пояснення: мовляв, ця країна однією з перших (після Канади та Польщі) визнала незалежність України. На мій погляд, все набагато прозаїчніше: мадяри з величезною ймовірністю були найсильнішою збірною з тих, хто погодився грати з нашими. Заманювати кращих з кращих футбольна Україна не в змозі і зараз, а в ті часи, з урахуванням додаткових обставин, це було стократ складніше. 

Місце зустрічі змінити можна

Спочатку матч повинен був відбутися в Києві, на «Республіканському», але… З виходом з союзної федерації ФФУ втратила фінансування. Федерація футболу України не могла оплатити угорцям дорогу та проживання, як не могла оплатити і переліт гравцям з-за кордону. Так що перший матч у своїй історії збірна зіграла по бразильської системі: там час від часу грає «збірна», складена тільки з гравців внутрішнього чемпіонату.

У такій ситуації голос взяв суперник. Угорці погодилися приїхати за свій рахунок, але з однією умовою: провести гру якомога ближче до угорського кордону. Таким чином, матч був проведений в Ужгороді, на скромному 12-тисячному «Авангарді».

Якщо вдуматися, це беспредецентний випадок: перший матч в історії збірної вже більше чверті століття залишається для міста-господаря єдиним міжнародним. Ні періодично дуже низька відвідуваність домашніх матчів збірної, ні вкрай низький статус окремих ігор, ні зникнення можливості проводити ігри в деяких містах не стали приводом хоча б раз знову привезти збірну в Закарпаття.

Цікаво, що головною спортивною подією в історії «Авангарду» перший матч збірної все ж, мабуть, не є. Адже саме тут в 1962 році Валерій Брумель встановив рекорд Європи зі стрибків у висоту, підкоривши висоту в 220 сантиметрів. Надалі у Валерія Миколайовича буде ще дуже багато рекордів і перемог, але заявив про себе як про зірку міжнародного масштабу він саме в Ужгороді.

В один день зі збірною СНД

Але самим цікавим вступної першого матчу, мабуть, є дата. 29 квітня 1992 роки українці грали далеко не тільки за «новонароджену» збірну: в цей день збірна СНД, готуючись до чемпіонату Європи, добилася нічиєї з англійцями, і в матчі взяли участь Юран, Михайличенко, Канчельскіс, Онопко і Лютий. Більш того: нинішній тренер «Динамо» вивів команду на матч з капітанською пов'язкою.

Ще трохи слів Котельнікова: «Ті ж повпреди «Руху», наприклад, наполягали, щоб ми заборонили представникам України виступати за збірну СНД на Євро-1992. Говорили, мовляв, нехай москалі програють без нас. Але я-то розумів, що для спортсмена такий турнір може бути єдиним у житті. І яке ми мали право позбавляти футболістів такого шансу? Політика політикою, а спорт спортом».

Багаточисельне керівництво

Щоб зрозуміти, наскільки мало спорту було в першій грі нашої збірної, досить дізнатися про події, пов'язані з вибором головного тренера. Першим вибором ФФУ на пост головного тренера був Валерій Лобановський, який всього чотири роки тому зробив збірну СРСР другою в Європі, і ця збірна була буквально нашпигована українцями – але у Метра був діючий контракт зі збірною ОАЕ, і він не став його розривати.

Внаслідок цього першого тренера збірної довелося вибирати з числа членів тренерської ради, до якої увійшли Анатолій Пузач («Динамо»), Євген Кучеревський («Дніпро»), Євген Лемешко («Торпедо»), Юхим Школьников («Буковина»), Віктор Прокопенко («Чорноморець») та Валерій Яремченко («Шахтар»). Головним в результаті став Прокопенко, в тренерський штаб увійшли Яремченко, Пузач і Мунтян.

Зверніть увагу на російськомовні емблеми на формі тренерів

Головне, щоб костюмчик сидів

Юрій Шелепницький, капітан команди в звітній грі, розповів: «Замовлялась форма для «Динамо» в той час, попросили зробити форму для збірної України. Таку ж зробити не могли, тому що була вже запущена партія, але є подібна, з жовтими вставками». І це була форма міланського «Інтера», чия емблема видно на бірці!

Більш того, Ігор Кутєпов все-таки вийшов на історичний матч в светрі «Динамо».

Обстановка

В анналах історії назавжди зафіксовано число: 13 тисяч глядачів. Як вдалося цього досягти, враховуючи, що «Авангард» вміщує менше? Організатори матчу продавали квитки без місць: бажаючі займали місця в проходах. Більш того, публіка окупувала місця на деревах поблизу «Авангарду» і протягом двох годин перебувала на великих гілках. Про отримані в зв'язку з цим травми не повідомляється.

Ніколи в подальшому в збірній не було так багато гравців «Чорноморця»: Прокопенко викликав відразу вісім «своїх». Один з них і вивів команду з пов'язкою на біцепсі: Юрій Шелепницький в ту пору капітанив в одеському клубі і погодився взяти на себе додаткові зобов'язання і в історичній грі. Справедливості заради, в стартовому складі збірної вийшли всього чотири одесита, і як мінімум двоє з них своєю подальшою кар'єрою сто раз доведуть, що відповідали рівню збірної: крім Шелепницька, це були Юрій Никифоров, Ілля Цимбалар та Сергій Третяк.

Чотирьох гравців в «старт» делегувало «Динамо»: Кутепов, Лужний, Ковалець і Саленко. З трьох Сергєєв Погодін і Щербаков представляли «Шахтар», а Беженар – «Дніпро». А ось на заміну вийшли ще три гравці з Одеси: Юрій Сак, Іван Гецко та Сергій Гусєв. Подумати тільки: матч збірна завершувала з сімома гравцями «Чорноморця» на поле!

Це було, звичайно, красиво, але зі змагальним поєдинком навіть рівня товариської гри навіть проти середньої збірної нічого спільного не мало. Угорців тоді тренував Емеріх Еней, який перемагав «Динамо» в матчі за Суперкубок УЄФА – і цей фахівець наполягав, що в рамках підготовки до відбору на ЧС-1994 для нього важливий кожен матч.

Суперник обходився далеко не тільки гравцями внутрішнього чемпіонату - так, бомбардир угорців Йожеф Кіприх в наступному сезоні заб'є 24 м'ячі за «Фейєноорд» і сильно допоможе клубу стати чемпіоном. Не пошкодував він і наших, відзначившись дублем у другому таймі. Ще раніше забив Іштван Шаллої, що дуже багато відрізнявся за «Відеотон». Моменти були і у нашої збірної – той же Шелепницький пробив в штангу – але в цілому перемога угорців виглядала закономірною.

Про матч сказав пару слів Ковалець: «Прокопенко говорив, що для того, щоб грати на рівні збірної, потрібно більше готуватися. Потрібно більше часу, щоб була зіграність в лініях. А ми стандартні положення взагалі не тренували, зіграли, як ветерани, з чистого аркуша». Порівняння не випадково: до 25-річчя історичної гри в Ужгороді пройшла гра ветеранських збірних України та Угорщини. Цього разу вже наша команда виграла 3:1 – правда, вона і посилилася порівняно з оригінальним складом гравцями рівня Воробея й Єзерського.

Перші

Перший гол в історії збірної забив Іван Гецко: зірка перших чемпіонатів України гарматним ударом зі штрафного не залишив ані шансу Томашу Балогу. «Авангард» після голу просто вибухнув: Гецко починав професійну кар'єру саме в місцевому «Закарпаття». Заробив цей штрафний Олег Лужний, який ще встигне стати легендою збірної України.

Перший пропущений, ясна річ, в пасиві Кутепова: Шалло забив йому буквально з меж воротарського. Перше попередження отримав Ковалець, який сфолив на Кіприху. Першим арбітром матчу збірної України став білорус Вадим Жук – а на брівках, що цікаво, відпрацювали українці Валерій Авдиш і Вадим П'яних.

Що далі?

Всього три гравці стартового складу в подальшому залишили в національній команді скільки-небудь відчутний слiд. Ковалец провів десять ігор в жовто-синій формі, Беженар – 23, Лужний – 52. У всіх інших матчі за збірну можна порахувати на пальцях однієї руки, навіть капітан не зіграв більше за неї жодного разу. Шелепницький вже влітку 1992 року перейшов в «Трабзонспор», не поїхав з національною командою в турне по Америці і більше ніколи в неї не викликався.

Олег Саленко, Юрій Никифоров і Ілля Цимбалар пізніше стали гравцями збірної Росії. Сергій Щербаков, швидше за все, став би ним теж, так як пограв за російську молодіжку, але страшна аварія зробила його інвалідом. Третьяк, Погодін та Кутепов так жодного разу і не зіграли за збірну в офіційному матчі – просто тому, що нові тренери вибирали інших виконавців. Нарешті, Прокопенко після ще двох контрольних матчів передав кермо влади тандему Павлов-Ткаченко та зосередився на роботі в «Чорноморці».

Замість післямови

Сергій Ковалець у відповідь на питання, чому футболісти збірної України в першому матчі не співали гімн, відповідає просто: «Слiв не знали. Все було дуже швидко і в якійсь мірі незрозуміло, що буде далі». З тих пір спливло багато води, і в футбольному плані, як і в будь-якому іншому, було багато поразок і розчарувань – але вникаючи в деталі початку всіх початків, розумієш: за ці роки ми просунулися далеко вперед.

Віталій ПАСІЧНИЙ