Олександр АЛІЄВ: «Алкоголь? Всі спортсмени пили, п'ють і будуть пити»

Екс-півзахисник київського «Динамо» Олександр Алієв розповів про своє життя після кар'єри гравця і шкідливі звички:

 

«Немає ніякої депресії, я ж не різко закінчив кар'єру. До цього все йшло плавно і давно. Не знайшов собі новий клуб і зосередився на тренерській кар'єрі. Ось кілька годин тому повернувся з Федерації футболу України – подав документи на отримання ліцензії категорії А і В. У вересні почнеться навчання, яка триватиме до травня.

 

Тренував команду з Хмельницького, з чогось потрібно було починати. Покликали в команду, яка слабо виступала в чемпіонаті області і у любителях. Зустрівся з мером, він поставив завдання вийти у Другу лігу. В результаті виявилося, що вони хотіли попіаритись на моєму імені. Бюджет був обмежений, тому співпраця тривала менше півроку. Для мене це все одно позитивний досвід – він допоміг перебудуватися з футболіста на тренера. Зараз займаюся роботою футбольної академії імені Олександра Алієва в Бучі. Раніше нею займалися інші люди, але за великим рахунком все довелося починати з нуля. Для себе граю на рівні чемпіонату області, підтримую форму.

 

Після закінчення кар'єри і великих грошей друзі розбіглися. Крім найбільшого мого друга Артема Мілевського залишилося ще дві людини, в яких я впевнений і підтримую стосунки. Мілевський відкрив в Києві пивну «Міля». Але це зовсім не моє – бачу себе тільки у футболі. Та й Артем не стоїть там за барною стійкою. Є люди, які керують цим бізнесом, а він як і раніше зосереджений на кар'єрі. Думаю, ще років п'ять він точно пограє. Алкоголь? Скажу так. Всі спортсмени пили, п'ють і будуть пити. Головне, щоб все було в міру – ми ж не роботи. Наркотики? Ні. Ніколи і не тягнуло. Єдиний наркотик, який я пробував, – це алкоголь. Курю, майже всю кар'єру, але сигарети мені ніколи не заважали. Багато футболістів курять.

 

Я з небагатої сім'ї. Батько – військовий льотчик, мама – швачка. Це зараз діти перебувають під гіперопікою, а в моє дитинство такого не було. Крім футболу грав у хокей, та й в інші види спорту. Бився, як і більшість хлопчаків. Щоб заробити на «Снікерс», мив машини і не бачу в цьому нічого поганого. В академії «Спартака» умови були жорсткі. Ми снідали і обідали в школі, а вечеряли в гуртожитку. Якщо ти з якоїсь причини пропустив навчання, то до вечора ходив голодним. Я особливо не парився – купував батон і доширак. Крім того, в академії жили дуже дружно і ділилися посилками, які передавали батьки. Був ще момент, про який я дізнався пізніше. Нам повинні були видавати соки, шоколад і фрукти, але все привласнював вихователь. Це тривало весь рік, поки я був в «Спартаку», і в результаті цю людину вигнали.

 

У дитинстві я фанатів від Іллі Цимбаларя, вболівав за «Спартак» і мріяв грати в цій команді. Так вийшло, що умови в Києві виявилися на порядок вище, тому я і інші хлопці переїхали на Україну. Після того випадку в московському клубі нарешті звернули увагу на підготовку молоді та все стало набагато краще. Прізвиська? У Хабаровську мене називали Слива. Навіть не знаю чому. У «Динамо» покійний Валік Белькевич прозвав Шляпою. У мене тоді була велика шевелюра, схожа на шапку. Ось він якось раз сказав, і приклеїлося».