Паулу Фонсека. Джентльмен удачі

«Якщо ти не тренував «Рому», значить, ти взагалі не тренував», – так або приблизно так добрий десяток років тому висловився Карло Маццоне, відомий італійський тренер, якому, втім, доля так і не підготувала стати великим. Однак з тих пір спливло багато води. Серія А тільки-тільки відновлюється і від застою, і від наслідків «моджигейта». «Рома» зараз аж ніяк не та команда, з якою хочеться і жити, і померти в один день. «Вовки» стали такими ж посередніми, як і весь нинішній італійський клубний футбол (за винятком, хіба що, «Ювентуса»).

Після відставки Ді Франческо і спроб реанімувати команду вічним реаніматором Раньєрі, кого тільки не сватали чутки на Капітолійський пагорб. І Моурінью, і Конте, і Гасперіні, і навіть Михайловича з Де Дзербі. Але всі вони в підсумку виявлялися в інших місцях: хтось – в більш крутому проекті, як Конте, а хтось – в менш крутому, як Михайлович. Але всіх їх ріднила невіра в «Рому», в її перспективи. Власне, а чому вони повинні були в неї вірити? Римляни ніколи не вважалися очевидними фаворитами кальчо, лише зрідка, титулів на внутрішній арені у них як кіт наплакав, а на арені зовнішньій – і того менше (тобто зовсім нічого). У президента клубу Палотти чітко простежується лише одна тенденція: сім п'ятниць на тижні. То він збирається виграти Лігу чемпіонів, але вже завтра влаштовує розпродаж, то збирається побудувати новий стадіон, але економить на всьому. Загалом, це не та «Рома», про яку мріяв старина Маццоне.

Але це все одно Вічне місто. Воно не може не притягувати. Як і його футбольні вболівальники, як і футбольна історія. І її невід'ємна частина – «Рома». Для тренерів калібру Ді Франческо такий проект – відмінний шанс засвітитися. І знайти собі опісля що-небудь серйозніше. У Еусебіо майже вийшло, коли в минулому сезоні його команда побила «Барсу» і вийшла в півфінал чемпіонської Ліги. У італійця з'явилися гідні пропозиції. Йому потрібно було валити. Але він залишився. Щоб потім піти в безвість.

І ось зараз новим Ді Франческо для «Роми» став екс-тренер «Шахтаря» Паулу Фонсека. Став, узагалі-то, досить несподівано, хоча останній місяць про це не писав хіба що ледачий. Але несподіванка пов'язана з тим, що португалець опинився в непоганій європейській команді не в минулому році, коли зумів пошуміти на чолі «Шахтаря» в ЛЧ, а в нинішньому, коли якщо і вдалося пошуміти, то зі знаком мінус.



Але якщо абстрагуватися від цієї горезвісної несподіванки і копнути глибше, все стає на свої місця. Швидше за все, в минулому сезоні клубних босів «Роми» підкупила гра «гірників» і дії їх тренера, коли лише завдяки виїзному голу італійці пройшли «Шахтар» в першому раунді плей-офф Ліги чемпіонів. У минулому сезоні Фонсека своїми діями на чолі чемпіонів України навряд чи міг чимось підкупити.

Проте, після невдалих спроб отримати Моурінью і компанію, Палотта вирішив зробити хід конем, запросивши не дуже маститого, але досить амбітного тренера. Фонсека під цю марку підходить ідеально: порівняно молодий наставник, який має непогану репутацію, має свої погляди на тактику і стратегію. І хоч співвідношення вийде – не вийде в даному випадку п'ятдесят на п'ятдесят, химерний Палотта вирішив спробувати, покладаючись на свою знамениту чуйку. І його не колише, що в єдиному гранді, який досі довелося очолювати Фонсеці («Порту»), у Паулу вийшов голосний конфуз.

У свою чергу, Фонсека ніколи не приховував свого бажання піти з «Шахтаря». Ці постійні розмови про АПЛ, про те, що не збирається тренувати донеччан 12 років. А тут ще й одкровення від президента «помаранчево-чорних» Ахметова, який заявив, що не буде утримувати свого тренера. Фонсека почувався в «Шахтарі» зовсім непогано. Може, у нього не склалися такі довірчі відносини з менеджментом клубу, які були у Луческу (точно не склалися), але підтримку президента він відчував завжди. І намагався будь-що конвертувати її в результат.

Він не шукав складних шляхів, він не був футболістам батьком або братом, він не виховував і не відкривав. Він просто добре використав багаж свого попередника, а потім знайшов заміну лідерам у вчорашніх дублерах. Благо, що ці дублери за своїм рівнем були вищими, ніж футболісти всіх інших клубів УПЛ. Паулу навчився робити роботу над помилками – поліпшив гру команди і в атаці, і в обороні (в чемпіонаті України), проте возитися з іноземними новачками і відшукувати геніїв серед української молоді «Шахтаря» йому було ніколи. Він був заточений виключно на результат, на свою «залікову книжку». І для цього Патрік або Дентіньо підходили більше, ніж Бондаренко або Зубков. І таки досяг свого. Його помітили, і він кинувся за першим же серйозним покликом.



Засуджувати його – марно і безглуздо. Власне, у вічній любові «Шахтарю» Паулу не заприсягав. Він взяв в Україні все, що міг, все, що хотів, при цьому теж залишивши дещо натомість, і відбув далі, на більш «багаті села». І можна не сумніватися, що якщо у нього все складеться в «Ромі», і йому надійде більш вигідна пропозиція, він нагострить лижі не роздумуючи. Має право. Він же джентльмен удачі. Ну і нехай, то будуть вже не наші клопоти.

Та й з його відходом з «Шахтаря» проблем не так багато, як могло здаватися. Он, Луческу змогли замінити. Луческу, який був епохою. А в даному випадку епохи не було. «Частинка серця», не більше того. Будь-який фахівець середньої руки із Західної Європи зможе безболісно очолити «гірників» і регулярно здобувати «золото» в чемпіонаті України. А на більше (тобто, на успіх в єврокубках) жоден український клуб зараз зі зрозумілих причин претендувати не може.

Валерій ВАСИЛЕНКО

Фото - ФК Шахтар