Василь Сачко: самобутність - не вада, але цього замало

Василь Сачко - вже не головний тренер «Ворскли». Тепер уже офіційно. Більше місяця ходили чутки із цього приводу, і ось вистрілило. Все одно несподівано, адже ще пару днів тому клубне керівництво запевняло, що відставка головного тренера на порядку денному не значилася. Чи то нас (та і Сачка теж) наполегливо водили за ніс, чи то в Полтаві права рука не відає, що робить ліва. Але не суть. Після шести років на чолі «Ворскли» тренер Василь Сачко пішов у вільне плавання. І, строго наслідуючи класику жанру, обіцяв повернутися.

***

Хоча це навряд чи. В усякому разі, найближчим часом. Ситуація в «Ворсклі» на даний момент виглядає, з чуток, таким чином: там може бути все або дуже добре, або дуже погано. При будь-якому розкладі Сачко в ці майбутні схеми навряд чи вписується. Адже, якщо там буде все в «шоколаді», полтавчани запросять іменитішого наставника. А якщо, все ж, клуб дихатиме на ладан, Сачко там теж не потрібний. Не у його характері міняти у будівлі, що горить, фіранки.

В той же час треба розуміти, що проблеми нинішньої «Ворскли» - це не лише проблеми імені Сачка. Клуб, немов флюгер, тріпається за вітром через фінансові катаклізми. Дали гроші - команда біжить, не дали - стоїть, як укопана. І такий стан речей в полтавському клубі вже увійшов до звички. Через відсутність навіть видимості стабільності команда розгубила останнім часом свій головний ліквід - кваліфікованих виконавців. А ті, хто залишився, настільки заряджені апатією, що повернути їх до життя не вийшло б і у Кварцяного.

Василь Сачко в ситуації, що склалася, був схожий, швидше, на розгубленого пожежника, що намагається загасити багатоповерхову будівлю, що горить, за допомогою одного конусовидного відра з водою. Згадайте, окрім усього іншого, і трансферну «активність» команди в останнє міжсезоння: придбали за мізер двох балканців, які потрібні команді, як Моурінью проїзний на метро. Чомусь є переконання, що усі останні придбання «Ворскли», особливо легіонери, це не справа рук вже колишнього наставника команди. Василя Вікторовича просто ввічливо відсунули від вирішення трансферних питань.

Чи міг він в ситуації, що склалася, дати команді більше, ніж дав? Напевно, так. У цьому і полягає майстерність тренера, щоб знаходити потрібні слова, правильні аргументи за ситуації, коли все валиться з рук. Мабуть, Сачко ці слова і аргументи знаходив не завжди. Іноді по його зовнішньому вигляду можна було зрозуміти, що людина настільки боляче сприймає те, що відбувається, наскільки і не в змозі що-небудь змінити. І тренер, і його команда в останні місяці раз у раз мучилися. Без жалю і туги на те, що відбувається, було дивитися складно. Навіть нейтральному уболівальникові. Очковий запас у «Ворскли» був достатнім для того, щоб команда залишилася у верхній шістці. Але вона опустилася в нижню. Як би то не було, провина тренера в цьому регресі теж є. Хоч ця провина і не визначальна.

Фото: ФК Ворскла

***

З іншого боку, треба сказати і про те, що як тренер Василь Сачко теж перестав прогресувати. Шість років тому, ступивши на тренерський місток «Ворскли» відразу після закінчення кар'єри футболіста, Сачко-тренер виглядав свіжіше, інтригуюче, ніж зараз. Так, тоді він відверто боявся говорити «під мікрофоном», соромився прямих запитань і складнопідрядних речень, але він був енергійний, мотивований і готовий навчатися. Він вбирав в себе усе краще. Благо, що тоді, коли його тільки призначили, дерева дійсно були молодими. Тобто, він ще застав нашу УПЛ в момент якщо і не розквіту, то, в усякому разі, і не у стадії занепаду. Йому багато що прощалося. Йому багато хто симпатизував. Він був дійсно один з небагатьох перспективних.

Але зараз, через шість років, Василь Вікторович, незважаючи на свої неповні 44 роки, вважається, разом з Вернидубом, одним з головних старожилів чемпіонату Украини. Сачко вже виріс за вузькі межі просто перспективного наставника. Він вже повинен був обрости тренерським «жирком», він вже повинен був набити руку і сформувати свій стиль. Прикро, але нічого цього не було. Перемога «Ворскли» у бронзових розбірках із «Зорею» в минулому сезоні - навряд чи то перемога тренера-Сачка. Це, вибачте, швидше епітафія нашому елітному дивізіону. І виступ полтавчан в групі Ліги Європи - зайве тому підтвердження.

***

Поза сумнівом, на користь Сачка можна знайти відразу декілька залізобетонних словесних «конструкцій», які допоможуть не лише об'єктивно розглянути фігуру екс-тренера «Ворскли», але і з іншої дзвіниці подивитися на його профпридатність. Власне, правда і в тому, що цей тренер фактично зробив себе сам. З того, що було. А було там дійсно трохи. Людина почала грати на високому рівні лише в 25 років, і кращі з тих, хто уму-розуму його учили - Кварцяний і Павлов.

Для життя у футболі і цього вистачає. Але для тренера елітної команди з елітного дивізіону цих знань і навичок замало. Василь, фактично, був тренером-самоуком. Таким собі Кулібіним полтавського розливу. Для того, що запалити пару разів, цієї опції вистачає. Але щоб робити погоду - на жаль. Мені здається, що якщо Василь Вікторович хоче і далі залишатися в ремеслі, бути затребуваним тренером, йому треба не боятися вчитися. Треба їздити на усілякі заходи по підвищенню кваліфікації, стажуватися в товаришів типу Нагельсманна, та і взагалі більше спілкуватися з колегами. Одним словом, треба спробувати замінити самобутність на ексклюзивність, а до інтуїції додати досвід і харизму. Лише у такому разі ми ще побачимо у справі тренера Василя Сачка.

Валерій ВАСИЛЕНКО