Арда ТУРАН: «Титул в наших руках, но мы должны их сжать»

Головний тренер «Шахтаря» Арда Туран дав велике інтервʼю клубним медіа (публікується українською мовою).

- Містере, ви вже вісім місяців працюєте з командою, тож сьогодні хотілося б поговорити про першу половину сезону, зимові збори та цілі на другу частину сезону. Якими були ці місяці для вас і що було найскладнішим у цей період?

- Чесно, я не можу сказати, що мав якісь серйозні труднощі, і це завдяки вам та кожному члену родини «Шахтаря». Саме тому я щиро дякую всім за теплий прийом, за те, що прийняли мене до цієї родини й дали змогу її очолити. Тому для мене це джерело честі та гордості. Щодо нашої роботи, я оцінюю її дуже позитивно. У цьому я впевнений. Ця команда «Шахтаря» є доволі відмінною від попередніх, адже так, у складі завжди були молоді гравці з потенціалом, але попередні команди складалися з балансу молодих перспективних футболістів і старших, досвідченіших.

Зараз у нашій команді більша кількість молодих футболістів, і це величезний досвід для мене. Я навчаюся разом із ними. Ми провели дуже хороші ігри. Я задоволений ними. Ми могли б бути в кращому становищі і досягти кращих результатів, але, вважаю, як тренер я можу дуже добре оцінювати негативні і позитивні моменти. Ми могли б посідати кращу позицію, але водночас я багато чого навчився і здобув тут чудовий досвід. Це робить його дуже цінним для мене, і я дуже задоволений тим, де ми є зараз.

- У червні 2025 року ви стали головним тренером «Шахтаря». Яку команду тоді очолили і що бачите сьогодні порівняно з тим періодом?

- Насамперед, коли я прийшов, то мав велику перевагу. У «Шахтаря» вже була футбольна культура - культура гри і красивого виконання. Ми хотіли дещо до цього додати. Бажали приділяти більше уваги обороні та діяти агресивніше, правильно діяти в кожній фазі гри, як з м'ячем, так і без нього. І насправді, вважаю, нам це вдалося. Ми пропустили лише 13 голів в УПЛ, і сім з них припали на два поєдинки - з ЛНЗ й «Карпатами» (Львів). Тому я задоволений загальним рівнем гри моєї команди в обороні. У кваліфікації Ліги Європи ми пропустили лише два м'ячі, обидва від «Бешикташа», після чого вибули з турніру.

З огляду на покращення, прогрес і те, як мої футболісти підходять до гри, я дуже задоволений. Просто нам потрібно змінити певні елементи їхньої ментальності, адже в них є звички, які формувалися протягом тривалого часу, і це непросто. Дехто з наших хлопців перебуває дуже далеко від дому, а для українських гравців умови зовсім не є легкими. Та навіть коли ми намагалися змінити їхні звички й менталітет, вони ставилися до мене дуже добре. Саме тому я хотів би подякувати їм. Ми бажали більше акцентувати на обороні, не здаватися і краще грати в окремі моменти. І я вважаю, що зараз бачу все це в команді. Тому я задоволений.

- Говорячи про прогрес команди, які аспекти ви б виділили найбільше і що плануєте покращити?

- Передовсім я задоволений прогресом у захисті, відданістю моїх гравців і тим, що вони готові до роботи щодня. Щодо того, що потрібно покращити, то це вміння правильно грати в потрібні моменти. І насправді на цьому етапі це досвід для всіх нас. Сьогодні футбол вимагає прогресу в кожній сфері, і саме це робить гру такою прекрасною, адже вона сповнена несподіваних моментів. Тому маємо бути готовими до них. Ми занадто легко втрачаємо шанс забити гол. Знаходимо хороші позиції, але, оскільки це дається нам так легко, ми не завжди це цінуємо і втрачаємо занадто багато можливостей. Це те, над чим можна працювати.

Що стосується фізичної підготовки, я досить задоволений гравцями. У них хороші показники за спринтами, бігом високої інтенсивності та загальною дистанцією. Це те, що ми хочемо покращувати і надалі, але деякі наші футболісти не мають тривалого досвіду тренувань, тому розвинути це відразу не так просто. Проте ми рухаємося правильним шляхом. Ми перебуваємо в хорошому положенні, але потрібно дивитися на все поетапно. Якщо дивитися занадто далеко вперед, можна спіткнутися по дорозі. Тому ми маємо сприймати кожен день як крок до титулу.

- Але який елемент гри є для вас найважливішим: інтенсивність, пресинг, перехідні фази чи володіння м'ячем?

- Безумовно, для «Шахтаря» пріоритетним елементом гри є контроль м'яча. Але навіть у найпростішій на вигляд грі також потрібні переходи та надійний захист. Сучасний футбол має всі ці інструменти, і слід бути готовим до будь-яких сценаріїв та вміти діяти по-різному на полі. Ігрові моменти можуть змінюватися, і ми міняємо футболістів залежно від ситуації. Для цього потрібно бути підготовленими. Наприклад, під час володіння м'ячем необхідно бути готовим до переходу в захист, а в обороні - до переходу в атаку. Потрібно бути готовими й до стандартних положень.

У деяких матчах може знадобитися дуже інтенсивно бігати, щоб наздогнати м'яч. Усі ці елементи поєднуються, і, якщо ти не готовий до кожного моменту, виникають проблеми. Футбол відрізняється від інших видів спорту, таких як теніс, баскетбол чи волейбол. Хоча я люблю їх усі, вважаю, що футбол є більш непередбачуваним. Саме тому так складно бути готовим до всіх цих несподіваних моментів. Якщо ти не готовий до кожного сценарію і зосереджуєшся лише на одному аспекті гри, проблем не уникнути.

- А як ви хочете, щоб почувалися ваші суперники, виходячи проти вашої команди?

- Звісно, у нас є культура контролю гри, і я вважаю, що майже в кожному матчі нам це вдавалося. Ми також хочемо донести суперникам чітке послання: вони не можуть володіти м'ячем більше, ніж ми. Ми будемо контролювати гру. Ми будемо домінувати на полі. Є й ще один важливий момент: футболка «Шахтаря» має свою силу, певну вагу, дух і енергію.

Саме це я намагаюся передати своїм гравцям. Я постійно закликаю Матвієнка, Педріньйо, Бондаря та Марлона Сантоса вести за собою партнерів і виявляти лідерські якості. Тому що, так, є тактика і є конкретні вимоги до футболістів, але в «Шахтаря» також є культура успіху, і ми маємо пам'ятати про це в кожному матчі й щодня. Іноді можна зіграти не найкраще, але однаково здобути перемогу завдяки духу клубної футболки.

- У серпні 2025 року ви безпосередньо познайомилися з УПЛ. Що вас у ній найбільше здивувало?

- Щонайперше, чесно скажу, тактичний рівень відмінний, як і підхід до гри й зосередженість на вдосконаленні. Деякі стадіони справді старі, але вони сповнені історії та мають особливу атмосферу - мені це дуже подобається. Водночас і нові стадіони не втратили духу гри. Також відчувається прагнення продовжувати жити в умовах війни. Люди люблять футбол: вони приходять на матчі, приходять з дітьми. Я пам'ятаю виїзний матч Кубка України з київським «Динамо» - атмосфера була надзвичайно пристрасною.

Звісно, відчувається суперництво, але загалом те, що я побачив в Україні, щиро, від усього серця, справило дуже позитивне враження і було сповнене любові. Я вірю, що після завершення війни український футбол знову підніметься на найвищий рівень. У вас чудовий президент федерації, сильна національна збірна та головний тренер. Я повністю підтримуватиму Україну й щиро вболіватиму за вас у плейоф, адже дуже хочу, щоб команда потрапила на чемпіонат світу. Тому майже все, що я можу сказати про український футбол, є позитивним.

- «Шахтар» завершив першу половину сезону на другому місці в турнірній таблиці УПЛ. На вашу думку, яка головна причина такого результату?

- Іноді ми не могли правильно реалізовувати моменти. Якби ми це робили, я впевнений, були б на вершині з великою різницею очок. Я не приймаю друге місце, і я також сказав про це своїм гравцям. Сподіваюся, чемпіонат ми завершимо першими і станемо чемпіонами. Але для цього треба боротися щодня. У перші шість місяців ми зосереджувалися на розвитку гравців і підготовці їх до дій у ключові моменти. Наступні три місяці будуть присвячені рішучим діям. Якщо дивитися на папері, можна сказати, що кожен футболіст, який мав час на полі, отримав свою можливість. Тепер головне - показати результати і зосередитися на тому, щоб стати єдиною командою.

Я хочу, щоб кожен віддавав усе, незалежно від того, скільки хвилин проводить на полі. Навіть якщо вони не грають, вони повинні мотивувати один одного в роздягальні. Відтепер кожен день для нас буде як фінал, і щоб грати ці фінали добре, мені потрібні всі мої футболісти. За ці шість місяців, кажу відверто, я брав на себе ризики, на які молодий тренер міг би не наважитися. Я ризикував більше, ніж було потрібно. Це тому, що я щиро вірю у потенціал і майбутнє своїх футболістів. Але зараз, у наступні три з половиною місяці, усі мають думати лише про титул і про те, щоб стати чемпіонами. Тому я очікую від своїх гравців дійсно хорошої поведінки протягом цих трьох з половиною місяців.

- Від липня «Шахтар» бере активну участь у єврокубках. Як би ви оцінили європейську кампанію команди?

- Щонайперше, маю певний сум у серці через кваліфікацію, бо ми пропустили лише два голи, забивши при цьому 12, - і обидва голи були в першій грі проти «Бешикташа». У матчах з «Панатінаїкосом», на мою думку, ми були кращими в обох зустрічах і домінували на полі. Але, як я вже сказав, футбол - гра результатів. І іноді Бог, Аллах, має для тебе кращі плани. Ми зробили все, що могли, але, якби ми грали в Лізі Європи, поїздки на матчі проти сильніших команд могли б обмежити наші можливості щодо ротації футболістів.

Можливо, Ліга конференцій була кращим варіантом для розвитку цих молодих перспективних виконавців. Тож ми не знаємо, що було для нас краще. Звісно, ми завжди прагнемо грати на найвищому рівні і зробили все можливе, щоб там опинитися. Щодо кваліфікації, можу лише сказати, що я пишаюся своїми гравцями. А що стосується основного етапу, навіть якби ми були в Лізі Європи, ми могли б увійти у вісімку найкращих, враховуючи проведені матчі та рівень нашої гри.

Ми мріємо про Лігу конференцій зараз, але футбол - серйозна гра. В основному раунді ми зустрічалися з чемпіонами Ірландії та «Легією», дуже сильними командами. А в майбутньому можемо зіграти проти «Райо Вальєкано», «Крістал Пелес», «Фіорентини», «Самсунспора» та «Леха». Тому потрібно дивитися на все день за днем і тур за туром. Ми маємо залишатися спокійними. Але якби я сказав, що ми не маємо мрій щодо Ліги конференцій, то це було б неправдою. Ми мріємо про неї.

- Чи можна зараз сказати, що виграти європейський трофей із «Шахтарем» є вашою найбільшою мрією наразі?

- Так, думаю, можна так сказати. Якщо ми виграємо Лігу конференцій, це буде величезний успіх, враховуючи ситуацію в нашій країні, ті переїзди, які нам доводиться робити, і той факт, що наші гравці постійно переживають за своїх близьких та сім'ї. Здобуття кубка може стати історичним досягненням. Я вірю, що це буде один із найбільших успіхів не лише у футболі, а й в історії спорту загалом. Нашим суперникам не доводиться чути сирени повітряної тривоги, коли вони повертаються додому виснажені, нашим гравцям - доводиться. Тому, якщо нам вдасться вибороти титул, це буде одна з найбільших перемог в історії спорту.

- «Шахтар» напряму вийшов у 1/8 фіналу Ліги конференцій. Наскільки важливе зараз це досягнення для команди?

- По-перше, ми будемо грати на два матчі менше, а з огляду на переїзди і психологічну втому це могло б коштувати нам цілого року. По-друге, це чудова можливість заздалегідь вивчити наших суперників і підготуватися відповідно. Тому це дуже цінна перевага для нас, і ми хочемо нею скористатися. Хоча, навіть якби «Шахтар» грав у Лізі чемпіонів або Лізі Європи, у нас є потенціал увійти до вісімки найкращих. Нам потрібно було показати, що ми маємо в плані позиції та сили, і я вважаю, що ми це зробили. Клуб має величезне ім'я та величезний потенціал, але це завжди повинно відображатися на полі. Іноді, як я вважаю, справа не лише в теорії, а й у практиці.

- «Шахтар» наразі є однією з наймолодших команд в УПЛ та Лізі конференцій. Чи важко працювати з такими молодими гравцями?

- Передовсім, звісно, є труднощі, але я завжди намагаюся зосереджуватися на позитивному. Вони не тільки гравці, а ще й люди з чудовим майбутнім, яке можуть подарувати своїм сім'ям та близьким. Перш ніж підходити до них як тренер, я ставлюся до них як старший брат і намагаюся підтримувати їх у сімейному та особистому житті. Іноді я також думаю, що можу бути надто голосним чи суворим із ними, але це тільки заради їхнього блага, щоб вони ставали кращими. І річ не лише в тому, щоб стати кращими футболістами, а й у тому, щоб бути кращими людьми.

Я не скажу, що можу зробити їх кращими людьми, бо не маю такого авторитету, але можу спробувати зробити їх щасливішими. Я хочу навчити їх, що навіть коли ми разом страждаємо, разом втомлюємося чи навіть програємо разом, то однаково можемо бути щасливими. Тактика, системи й футбольна термінологія можуть змінюватися, але моменти, які ми проводимо разом, стають для них спогадами на все життя. Сподіваюся, якщо зможу їх цього навчити, це буде великим внеском у їхнє життя. Життя не цілковито складається з футболу, і якщо я зможу передати це своїм гравцям, то буду дуже щасливий, бо це також і про прагнення стати кращою людиною.

- Чи можна сказати, що зараз ви будуєте майбутнє «Шахтаря»? І як би ви оцінили прогрес молодих гравців, які долучилися до команди під вашим керівництвом, а також розвиток решти складу?

- Я вважаю, що ми будуємо чудове майбутнє, але потрібно бути терплячими. Пам'ятаю себе 17-18-річним футболістом у «Манісаспорі» в Туреччині, коли грав на правому фланзі захисту. У 27 років я виступав за «Барселону» і був капітаном національної збірної Туреччини. Тоді я був одним із ключових гравців, тож добре знаю цей шлях, цю подорож. Ми повинні бачити цей вогонь і любов до футболу в їхніх очах. Авжеж, це стосується й українських гравців. Коли я прийшов, Очеретько був молодим гравцем, але він має фізичну динаміку, яка може значно допомогти команді.

І коли ми дивимося на колектив, ми називаємо Бондаренка досвідченим, але йому лише 24-25 років. Іноді ми підштовхуємо Азеведо, щоби він допомагав товаришам по команді, а йому лише 22. Це дуже молодий склад, і я справді розумію, що зробили керівники клубу, починаючи від президента пана Ахметова, Сергія, Дарійо та Сальваторе. Потрібна справжня сміливість, щоб побудувати таку молоду команду і дати гравцям цю футболку «Шахтаря». Саме тому я дуже ціную це і вважаю, що вони виконали чудову роботу. Щиро кажу, я був трохи здивований, бо коли в тебе така молода команда, хочеться додати ще кількох досвідчених гравців, кількох старших, але те, як ми працюємо щодня, дає мені велику надію та натхнення щодо майбутнього.

Це також чудовий досвід для молодого тренера - будувати й покращувати команду. Хочу подякувати за довіру, яку мені надали з таким колективом. Ми маємо жити цим щодня. Ніколи не можна зупинятися у навчанні, і мої гравці завжди мусять учитися. Вони ніколи не повинні відставати фізично, мають добре спати, добре тренуватися, добре харчуватися. Це та сторона, де немає місця для виправдань, і саме цього вимагає сучасний футбол. Я справді довіряю їм у цьому і вірю в них.

- Але як ви працюєте над відновленням команди, її психологічним станом, коли часті переїзди впливають на гравців фізично та психологічно? Яку підтримку отримуєте від керівництва клубу в цій ситуації?

- Насамперед дякую клубу, починаючи з Віталія Хлівнюка, бо вони роблять усе можливе, щоб забезпечити нам максимальну організацію та зробити наше життя кращим. Але навіть із їхньою підтримкою, враховуючи умови війни та поїздки по 10-15 годин, часто з очікуванням на кордонах, повністю відновитися фізично чи психологічно неможливо. Особисто в моєму житті були дуже рідкісні моменти, коли я почувався на 100 відсотків здоровим, щасливим і у формі. Я справді вважаю, що життя полягає в тому, щоб, попри все погане, намагатися йти вперед, приймаючи все позитивне і негативне, ніколи не зупиняючись і не шукаючи виправдань.

Щодо відновлення, ми робимо все, що вимагає наука. Федерація також допомагає, особливо в цій частині сезону. Після гри в четвер ми часто маємо наступний матч у понеділок. Але як взагалі можливо, щоб футболіст відновився після 15-годинної поїздки, більшу частину якої провів сидячи в автобусі з напруженими м'язами та болем у спині й попереку, після того, як пробіг 11 кілометрів на полі? І коли гравці повертаються, їм потрібно тренуватися знову.

Тому ми не очікуємо 100-відсоткового фізичного чи психологічного здоров'я, та ми очікуємо 100 відсотків обіймів один одного, 100 відсотків боротьби і настрою ніколи не здаватися. Якщо ви запитуєте про відновлення - ні, ми не відновлюємося, і повністю відновитися в майбутньому теж не зможемо. Найперше від наших гравців ми очікуємо, щоб вони продовжували йти вперед, коли найбільше втомлені, коли погано і незважаючи на все погане.

- У нашому першому інтерв'ю цього літа ви дуже тепло говорили про український народ. І зараз я хотіла би процитувати ваші слова: «У нашій країні ми маємо дарувати людям більше радості тоді, коли вони цього потребують. Вони переживають важкі часи. І я, Арда Туран, хочу принести їм радість, щастя, зробити все, що можу, на полі й поза ним. Тож, що б ми не робили, ми будемо дарувати їм щастя. Це не лише про вболівальників «Шахтаря». Я хочу принести радість кожній жінці, кожному чоловікові, кожній дитині в Україні. Це мій обов'язок. Я їду в Україну, щоб принести радість цій країні. Де б я не був, я буду там усім серцем». Що сьогодні підказує вам серце?

- Насправді це запитання більше до вас, ніж до мене. Бо якщо я щось говорю і даю певні обіцянки, то, з Божою допомогою, намагаюся зробити все, щоб їх виконати. І почуття, які я зараз маю до українського народу, залишилися такими ж. Я вже казав раніше, що багато чого навчився в українців: бажання жити далі після нічних обстрілів, відданості життю, їхніх усмішок, єдності та любові до своєї країни. Усе це я отримав від українського народу. І якщо я дав такі обіцянки, то зроблю все, що мені по силах. Кажу це щиро.

Для мене немає нічого важливішого, ніж усмішки дітей під час війни. Якщо я не зможу зробити їх щасливішими, тоді мені краще нічого не вигравати. Найважливішим для мене буде саме це - зробити їх щасливішими. Про такі речі складно говорити. Тому я не хочу надто заглиблюватися в деталі. Але я зроблю все можливе, щоб добре грати і гідно поводитися заради літніх людей, жінок, дітей - заради всіх людей, щоб зробити їх щасливими в цій країні. І, звісно, іноді я буду агресивним. Я робитиму все можливе, щоб захищати свою команду, якщо буде якась несправедливість. Ми будемо разом радіти та разом засмучуватися. Але я буду з ними, підтримуватиму їх усім серцем. Ми завжди будемо разом. І де б ми не були, я, як і раніше, намагатимуся бути їхнім голосом.

У Туреччині є відомий фільм «Душевна рана» (Gönül Yarası). Моя знайома і подруга, акторка Мельтем Джумбул, грає там головну роль. У фільмі звучить курдська пісня. Коли вона її чує, починає плакати. Її запитують, чи зрозуміла вона зміст пісні, і вона відповідає, що не обов'язково знати курдську, щоб плакати під цю пісню. Саме так я відчуваю український народ. Щоб зрозуміти вас, відчути вас, мені не обов'язково бути громадянином України чи розмовляти вашою мовою. Іноді я бачу, що під час моїх слів емоції з'являються і у вас. Не завжди потрібно мати спільну мову чи національність. Іноді почуття говорять самі за себе. Саме так я відчуваю вас і цей світ. Щоб зрозуміти вас, мені не потрібно мати з вами спільне громадянство чи говорити вашою мовою.

- Команда зараз проводить дуже продуктивний тренувальний збір. Чи не могли б ви розповісти більше про процес тренувань із двома чи навіть трьома сесіями на день, а також про товариські матчі? Які основні вимоги та цілі на цьому етапі?

- Скажу відверто, це дуже складні збори, але ми маємо це прийняти і жити з цим. Єдине, чого я не пробачив би, це якби мої гравці не віддавали максимум під час збору. І можу сказати, що всі вони віддавали максимум, саме тому я пишаюся ними. І я хотів би сказати спасибі. У нас був хороший тренувальний збір. Звісно, дощ і погода іноді створювали складні моменти, але я дуже задоволений тим, як ми рухаємося. Вірю, що ми досягнемо нашої найвищої форми.

- Друга частина сезону розпочнеться зовсім скоро. Яке ваше головне послання команді перед офіційними матчами?

- Титул у наших руках, але ми мусимо їх стиснути. Якщо цього не зробимо, він просто вислизне. Для цього маємо бути готові до кожного моменту. Не можна віддавати те, що ми маємо, бо ми тренувалися старанніше за всіх. Коли всі спали, ми виходили та бігали. Тому ми повинні цінувати це й отримати те, що заслужили. Ми повинні жертвувати частиною свого життя, своїми близькими, сім'ями, особистими радощами. Кожен має віддавати максимум протягом цих трьох із половиною місяців, і я теж.