ЛАЗАРЕВСКИ: «Поборемся за Европу»

Він багато років грав у Польщі, тож майже досконало володіє тамтешньою мовою. «В Україні це може допомогти, адже мови трохи схожі», - каже македонський новачок «Карпат» Владе Лазаревські, що минулого тижня офіційно отримав зелено-білу футболку з 14-им номером. Владе трохи знає і російську - свого часу чотири місяці грав у харківському «Металісті» - тому нового тренера розуміє без проблем. «У Львів я приїхав, щоб перемагати», - амбіційно зізнається балканський новачок львівського клубу Інформаційному центру ФК «Карпати».

«Робен, Рібері, Петров та Срна - найсерйозніші опоненти»

- У тебе одразу два паспорти - сербський і македонський. Як так трапилось?

- Усе дуже просто, я народився, коли була ще одна держава - Югославія, моя мати - сербка, батько - македонець, я мешкав та грав спершу на батьківщині батька, потім - матері, тож маю громадянство обидвох країн.

- Як обирав, за яку збірну «заграватись»?

- За принципом «хто перший запропонує». Коли мені було 19 - запросили до македонської молодіжки, пам'ятаю, ми тоді переграли вірменів 4:0. Регулярно виходив за цю команду, згодом став її капітаном, невдовзі запросили і в головну збірну.

- Владе, у твоєму активі 35 матчів за збірну Македонії, ще з 2003-го року тебе залучають до національної дружини. Така «валіза» міжнародних матчів - це, зокрема, і досвід гри проти іменитих футболістів. Проти кого діяти було найважче?

- Я гравець фланговий, тож безпосередні опоненти теж були «крайками». Я б вирізнив з-посеред інших четвірку гравців, проти яких було грати найважче. Перш за все, це - Арьєн Робен з Голландії та Франк Рібері з Франції, думаю, тут коментарі зайві, бо це гравці, яких знає увесь світ. Також складним опонентом я б назвав болгарина Мартіна Петрова - кілька років тому цей вінгер був просто у дивовижній формі і нічим не поступався, як на мене, зіркам світового футболу. Ну а ще один футболіст - це Даріо Срна, гравець «Шахтаря», з яким я виступатиму тепер у одному чемпіонаті. Сподіваюсь, якщо ми зустрінемось на полі, - зможу йому гідно протистояти…

- .. принаймні так, як у складі збірної.

- Так, у минулому відбірковому турнірі ми непогано зіграли з хорватами, на виїзді поступилися 2:1, а вдома перемогли їх 2:0. З англійцями тоді на «Олд Траффорд» нічию вибороли - словом, кілька сенсацій створили…

- Попри те, що час од часу твоя збірна «видає» хороші поєдинки, серйозно поборотися за вихід ані на чемпіонат світу, ані на чемпіонат Європи ще не вдалось. Чого бракує Македонії?

- Я можу говорити лише за ті відбірні цикли, коли сам був гравцем команди. Нам випадали дуже серйозні суперники, тому досягти чогось було справді важко. Цього року ми маємо реальні шанси пробитися на чемпіонат світу. Наразі йдемо другими у групі, поступаємося лише Нідерландам. Попереду - матчі з Норвегією та Шотландією, це наші основні конкуренти, добре зіграємо проти них - поїдемо до Південної Африки.

- Хто ще з македонських збірників грає в Україні?

- Зараз мій єдиний «колега» - ворсклянин Філіп Деспотовскі. Телефонував мені минулої середи, домовились, що разом вирушимо цього тижня на Батьківщину. Філіп трохи розповів мені про український футбол, його «Ворскла» навесні здобула право на єврокубки, цьогоріч спробую я повторити його досягнення… (усміхається).

«Хотів грати, як Кафу…»

- Хто твої кумири? За які команди вболіваєш?

- Це питання напевно було б актуальніше років з 10 тому (усміхається), зараз уже немає такого захоплення певними футбольними «ідолами». Коли був хлопчаком - хотів грати, як бразилець Кафу - напевно тому і позиція на полі у мене - зазвичай правий захисник. Щодо команд… Як мешкав у Сербії, був прихильником «Црвени Звезди», там зазвичай так: ти або за «Партизан», або за «Зірку». Я був за «червоно-білих» і свого часу дуже шкодував, що так і не отримав запрошення грати в цій команді.

- Твій новий одноклубник Неманья Тубіч - вихованець школи «Партизана» і серйозний прихильник цього клубу. Гадаєш, у вас не буде «вболівальницьких» конфліктів?

- Точно ні (усміхається). От минулого тижня «Партизан» грав у Лізі Європи - ми разом дивились той матч. Жодних конфліктів, гарно провели час…

- Те, що у Львові є Тубіч, Мілошевіч, а разом з тобою приїхав Кашчелан - гадаєш, допоможе тобі адаптуватись до нового міста, нової команди?

- Звісно, Неманья та Іван уже знають, що тут і як, багато підказують, а з Младеном ми добрі друзі ще з Польщі, адже мешкали десь кілометрів за 100 один від одного - я у Варшаві, він у Лодзі. Зараз Младен ще живе у мене, поки йому шукають житло. А вже незабаром до Львова перебереться моя дружина - вона теж допомагатиме мені. Ми вже вісім років разом, а півроку тому нарешті побралися.

- Взагалі до Львова після життя у Польщі, напевно, звикнути легше, аніж до будь-якого іншого українського міста…

- Справді, Львів подібний архітектурою до польських чи навіть сербських міст більше, ніж той-таки Харків; там мені подобалось трохи менше…

- Як взагалі так сталося, що свого часу ти вже мав змогу пограти у чемпіонаті України?

- Я грав за польську «Дискоболію» з 2005 по 2008-ий, тоді мене на кілька місяців відпустили в оренду в «Металіст». Харків'яни якраз здобували бронзові медалі та місце в єврокубках. Я тоді зіграв за Харків лише три гри, клуби не домовились, тож я повернувся у Польщу. На той час «Дискоболія» вже об'єдналась з варшавською «Полонією», я ще рік відіграв за столичний клуб.

- Ще раніше ти міг опинитись і в столиці України…

- Справді, після кількох вдалих матчів за збірну, зокрема поєдинку проти Англії, про який я вже згадував, у мене було кілька цікавих пропозицій. Серед клубів, що звертались до «Дискоболії», були англійський «Дербі», німецька «Герта» та київське «Динамо». Але власник польського клубу не хотів мене ні за що відпускати і просив за мене дуже велику суму, тому й не склалось…

«Навіси і простріли на нападників - те, що я люблю робити найдужче»

- Як гадаєш, перехід в «Карпати» - це крок уперед у твоїй кар'єрі?

- Майже впевнений, що так. По-перше, чемпіонат України потужніший за польський - це зрозуміло навіть за виступами його представників у Європі. По-друге, «Карпати» цьогоріч ставлять перед собою серйозні завдання, це навіть із трансферної політики помітно. А якщо піде гра - то і у збірній Македонії про мене не забуватимуть.

- На якій позиції на тебе розраховуватиме наставник «зелено-білих»?

- Атакувальна схема «Карпат» - мені дуже до вподоби. Завжди подобалось 4-3-3 у виконанні, скажімо, збірної Голландії. Моє місце - на правому фланзі оборони, хоч можу зіграти і на лівому, і в центрі. Втім, на полі я намагаюсь ніколи не забувати про атаку. Навіси і простріли на нападників - ось те, що я люблю найдужче.

- Ти вже бачив «Карпати» у дії, як вважаєш - місце у зоні єврокубків на наступний сезон під силу «зелено-білим»?

- Я приїжджав до Львова на оглядини вперше ще місяць тому. З того, що побачив у команді тоді і під час останнього матчу, роблю висновок: маємо поборотись за Європу. Інакше - можливо, мене б тут і не було.

Sport.ua