За честь чужого прапора?

Наші надії, чужі проблеми
Останній кваліфікаційний турнір, із якого жіночим збірним можна було потрапити на Олімпіаду-2008, відбувся в голландському місті Ейндховен. Наша надія померла після того, як українки в суботу програли господаркам - команді Голландії. Відтак наші дівчата змарнували нагоду вдруге в історії пробитися на головні старти чотириріччя.

Власне, сподівань на те, що жіночій збірній Україні вдасться перемогти чинних володарок світового Гран-прі, майже не було. Однак гра, продемонстрована підопічними Сергія Голотова, вселила оптимізм.

Для початку варто згадати, що українки здолали міцні збірні Чехії (3:1) й Азербайджану (3:0), а також угорок (3:0). Особливо виділяється перемога над азербайджанками, які ще недавно входили в еліту світового волейболу. Однак нинішню кавказьку команду не варто порівнювати з тією, яка виходила до півфіналу чемпіонату Європи. Перш за все - кадрово, адже за суперниць не грали Гараєва (через травму) та досвідчена Шабовта. Основна ж причина спаду у грі збірної Азербайджану - зменшене фінансування. Кажуть, що вище державне керівництво на чолі з президентом Алієвим останнім часом охололо до волейболу. Відповідно, «охололи» до цієї команди й судді.

Крім того, виникли проблеми із заявкою за Азербайджан українки Лідії Максименко, котра цього літа вирішила змінити громадянство. Міжнародна федерація (ФІВБ) раптом згадала, що Лідія у 2000 році виступала за молодіжну збірну України. Цікаво, чому ФІВБ не «помітила» такого, коли давала дозвіл на виступ за Азербайджан Наталії Сказки-Маммадової три роки тому? Адже відомо, що спортсмен може виступати за збірну іншої держави не раніше, ніж через два роки з моменту останньої появи у формі попередньої національної команди. Сказка ж за Україну грала ще в травні 2003-го, а за Азербайджан дебютувала в січні 2004-го. І грає за цю країну досі.

«Тюльпани» - не по зубах
Утім, повернімося до олімпійської кваліфікації в Ейндховені. У поєдинку з господарками українки провалили лише першу партію. Чи то нервове напруження далося взнаки, чи то голландки захопили наших зненацька потужними і акцентованими подачами, але рахунок 13:25 свідчить сам за себе. Надалі ж підопічні Голотова, який тренує також черкаську команду «Круг», вирівняли гру. Наші дівчата почали надійніше діяти на задній лінії, що відразу позначилося на якості «доводки». Відповідно, і розвідній Ірині Жуковій пасувати було зручніше. З більшою ефективністю атакували кутові нападниці Яна Журовська (Яковлєва), Олена Гасуха (Самсонова) й Наталія Гончарова.

Однак бракувало українкам блоку - одного з двох, крім подачі, основних компонентів сучасного волейболу. Те, що цей елемент буде слабкою ланкою у наших діях, можна було очікувати, вже дивлячись на склад, який поїхав до Голландії. Адже, окрім досвідченої Євгенії Душкевич з італійського «Сантерамо», тернополянки Олени Туркули (Майбороди) та Наталії Земцової, котра зараз виступає у Польщі, гравців першого темпу в розпорядженні Голотова не знайшолося. Та й Душкевич проти голландок зіграла надзвичайно слабо.

На волейболісток цього амплуа у нас справді існує дефіцит. До того ж краща блокувальниця чемпіонату України - Ірина Трушкіна з «Круга» - травмувалася. Але виникло питання: куди поділася Олеся Софронова (Захаренкова)? У журналістських кругах кажуть, що вона ось-ось має дебютувати у складі… збірної Казахстану. Не запросили чомусь навіть на збори Катерину Кривець, котра зараз виступає у одному з кращих чемпіонатів континенту - російській суперлізі. Чи не через конфлікт із нинішнім виконувачем обов'язків тренера збірної - Голотовим? Хай там як, зрештою, саме вдала гра на блоці і атаки першим темпом і принесли голландкам перемоги наприкінці двох наступних сетів - 25:23, 25:21.

У принципі, гра збірної України мала б викликати оптимізм. Однак проти рожевих перспектив «грають» минулі й майбутні кадрові втрати «синьо-жовтих». Не секрет, що мине кілька років, і росіянками стануть нинішній гравець основи 18-річна Наталія Гончарова та її на рік старша сестра Валерія, котрі зараз виступають у московському «Динамо». Останнім часом змінили громадянство ще кілька провідних українських волейболісток. Під прапор тієї ж Росії стали Цокур і Манюк, підданство Казахстану прийняла Калинина (Дробишевська), найближчим часом мають це зробити Софронова і Мудрицька; крім Сказки, разом із Максименко азербайджанкою може стати Андрусенко. І зупиняти цей потік ніхто не збирається. Більше того - чиновники національної федерації всіляко приховують ці своєрідні «трансфери». Якщо ж додати, що навряд чи до Ігор-2012 залишаться у волейболі досвідчені Жукова й Фоміна, Гасуха й Душкевич, то картина вимальовується зовсім не оптимістична… А рятівників у цій ситуації не видно. Чи не звернутися до МНС?

Тарас РОМАНЮК

Україна Молода