Александр ЧУРИЛОВ: «Мог оказаться не в Говерле, а в Кайрате»

«Віктор Носов запропонував поїхати до Дружківки»

- Олександре, ви вихованець маріупольського футболу. Саме там робили перші кроки, однак ще до переходу на професіональний рівень змінили чимало команд: «Металург» (Маріуполь), «Зоря», «Шахтар»…
- Не розумію, звідки взялась інформація, буцімто я був у Луганську? Тоді мене в «Зорі» не було. Після Маріуполя перебрався до Донецька, де закінчив академію футболу. Тобто, можу вважатися їхнім вихованцем.

- Дорослий футбол розпочинали з низів, у «Машинобудівнику». Не хотіли далі перебувати у структурі «гірників», а бажали якомога раніше розпочати виступи?
- Після закінчення академії хлопців відправляли у різні колективи. Віктор Васильович Носов запропонував мені поїхати до Дружківки, на що із задоволенням погодився. Там відчув доросле життя, почався етап мого становлення. Хоча часто грати так і не вдавалося, досвід у життєвому плані, який там здобув, неоціненний. Тяжко було й тому, що переходив якраз із дитячого футболу до дорослого.

- Часто змінювали команди, бо не вдавалося закріпитись?
- Ні, свою роль зіграла фінансова складова. Після того сезону «Машинобудівник» припинив існування. Узагалі тоді були тяжкі роки. Не міг нормально за когось грати. Часто помилявся. Але руки опускати, звичайно, не збирався.

- Після цього все ж вам удалося знайти команди, в яких мали ігрову практику - «Олімпік» і «Фенікс-Іллічівець».
- До цього взагалі грав, де тільки міг: і на місто, й на область. Не завжди вдавалося виступати за професіональні команди, а грати хотілось. При тому, що мені вже було 22. А мої ровесники, деякі знайомі вже захищали команди першої та навіть прем'єр-ліги. Я ж отримав нагоду грати за «Олімпік», став основним голкіпером. Саме тоді почалося моє кар'єрне зростання. Добре провів сезон й одразу отримав запрошення від першолігового «Фенікса». Було завдання не опуститися до другої ліги, яке ми виконали, втім, почали виникати проблеми з виплатою зарплатні. Зрештою, ще одна моя команда нині зникла з футбольної мапи України.

- Після кримського Калініного переїхали до Кишинева. Не боялися їхати за межі країни, хоча й до близької Молдови?
- Особливого хвилювання не було. Запрошував знайомий тренер Роман Пилипчук. Брали мене в ранзі основного, навіть усі збори в Туреччині провів першим номером. Щоправда, як повернулися до Молдови, з'явилися проблеми з документами, щоби влаштувати мене на роботу. Тому в цей час грав інший. Минуло майже п'ять турів, у мене все владналося, й тут він отримує запрошення до лав національної збірної. Відтак усе перевернулося, стало очевидно, кому віддадуть перевагу. Хоча зіграв лише двічі, до пасиву молдовський етап не занесу. Адже чимало навчився, пройшов через певні труднощі. Був час переосмислити життя, подивитися з іншого боку.

- Зрештою, повернулися на Батьківщину. Хто запросив до луганського колективу?
- Цього разу мені запропонував змінити прописку Олександр Нагін, який був тренером воротарів у «Зорі», тоді якраз відбувалися зміни в тренерському штабі. Ще в складі «Фенікса», коли грали в Луганську проти «Комунальника», він мене помітив. Я приїхав на перегляд, де себе добре зарекомендував, тому й підписали контракт. Старався закріпитись у складі, виконувати усе можливе, однак не вийшло.

«У Кіровограді подобалося все»

- Зате взимку змінили прописку на Кіровоград, де виступає місцева «Зірка». Змогли знову привернути до себе увагу.
- Так, часи у складі кіровоградців зараз приємно згадувати. Мені там подобалось усе: колектив, місто, вболівальники. Утім, уже вкотре мене переслідували команди з проблемами фінансування: у «Зірки» були значні заборгованості з виплатами.

- Відтак перейшли до стану «жовто-чорних». Здається, заслуга у цьому тодішнього тренера воротарів Юрія Овчарова.
- Зовсім ні. Його останнього питали, чи запрошувати мене до «Буковини». Саме Вадим Заяць нас тоді із Сергієм Басовим хотів бачити в команді. Хоча й були інші можливості, пообіцяв Вадиму Григоровичу, що перейду до чернівецького клубу. Слова дотримав. Про це абсолютно не шкодую. Більше того, перші півроку були вражаючі: на кожну гру та тренування йшли, як на свято. Тоді, після виходу команди з другої ліги, у Чернівцях був справжній футбольний бум.

- Якраз тоді наставник вінницької «Ниви» Олег Федорчук пророкував вам виступи в прем'єр-лізі, що, зрештою, й трапилось.
- Значить, у нього дуже загострена інтуїція. Якщо це тоді й чув, то особливого значення цьому не надавав. Це ж усього лише слова, а можливо, й емоції. Утім, звичайно, приємно таке чути від Олега Вікторовича. Це, певне, після якоїсь удалої зустрічі пролунало з уст фахівця, а погані матчі в мене також трапляються. Невідомо, що би тоді казали.

- По завершенні того вдалого сезону у вас таки була нагода ще раніше справдити слова Федорчука - перебували на перегляді у «Волині» Віталія Кварцяного. Чому, зрештою, не вийшло?
- Справді, міг опинитись у Луцьку. Але не склалося, бо справа до контракту не дійшла. Хтось мав піти з воротарів, а в результаті не пішов. Тому не хотів розбиратись у цій ситуації та повернувся до Чернівців.

- Другий сезон у стані буковинців став для вас невдалим. До команди прийшов тезка Мусієнко, котрий забронював за собою місце в рамці, а ви перед стартом ще й травмувались.
- Відчував упевненість у собі та силу, що можу бути основним воротарем. Та за півроку не отримав бодай шансу себе проявити. Отож, узимку була розмова з головним тренером, аби припинити співпрацю. Мені пішли назустріч, адже контракт був розрахований до завершення чемпіонату.

- Наступна команда також не повернула вас до звичних кондицій. Першим номером так і залишився досвідчений Кошелев.
- Я дуже сильно ушкодив плече: був надрив сухожилля та ключового суглобу. За чотири дні до старту першості мені зателефонував Микола Іванович Федоренко, попрохав допомогти його тодішній команді. Я йому дуже вдячний, адже ніхто би не запропонував контракт гравцеві у такому становищі. За тих кілька місяців мене лікували, проводили відновлення. «Титан» - єдиний клуб у моєму житті, де основним моїм завданням було вилікуватись. І вже під час виступів за наступну свою команду - охтирський «Нафтовик» - повноцінно став на ноги.

«Уперше поставив підпис під довготерміновим контрактом»

- Після хорошого сезону в «Нафтовику-Укранафті» вас запросили до команди прем'єр-ліги. Як узагалі виникла можливість із ужгородською командою?
- Узимку, перед «Титаном», їхав на перегляд до «Тобола», де й травмувався. Тобто В'ячеслав Грозний знайомий із моїми можливостями. Саме травмоване плече не дозволило тоді залишитися в Казахстані. Ще й проблеми з громадянством могли би бути, там і без мене вистачало легіонерів.

А цього літа вдруге міг опинитись у казахстанському чемпіонаті. Уже навіть були обумовлені мої контрактні умови з «Кайратом» (Алмати). Саме в цей час зателефонував В'ячеслав Грозний та запропонував продовжити виступи в його команді, на що я зразу погодився.

- Напевне, навіть не розраховували, що вже в першому турі доведеться займати місце у воротах? Звичайно, сталася травма Бабенка та незрозуміла ситуація з Надем.
- Одразу поставив мету - грати в кожному матчі та допомагати команді виконувати завдання на сезон - збереження прописки в еліті. У нас хороші стосунки між голкіперами, висока конкуренція на цій позиції. Психологічно готувався, що буде шанс проявити себе. Довго чекати не довелось. Утім, повністю віддаюся на тренуваннях, тому, гадаю, заслужив на таку можливість. Хоча також був готовий й до протилежного випадку, адже я професіонал, готовий виконувати зобов'язання перед клубом. Однозначно, прикро, що Бабенко зазнав ушкодження, але така воротарська доля.

- Відчуваєте себе першим номером у «Говерлі»?
- Ні, звичайно. Конкуренція за місце на останньому рубежі дуже сильна. Потрібно щодня, на кожному тренуванні доводити, що саме ти сьогодні кращий. Тому впевнено себе назвати основним воротарем не можу.

- Ужгородська команда для вас уже 12-та. Чи не прийшов час освоїтися на одному місці?
- Уперше в житті поставив підпис під довготерміновим контрактом, тому залюбки би залишився в Ужгороді. Довго йшов до цього, щоби виступати серед кращих команд України. Ще коли на місто грав, мрія виступати у вищому дивізіоні була. Отож не хотілось би опускатись у рівні, навпаки, варто рости далі.

- Чи переконані, що «Говерла» зможе залишитись у прем'єр-лізі?
- Якщо команда й надалі продовжить демонструвати ту гру, яку показала в матчах проти «Шахтаря» та «Динамо», то впевнений, маємо все для того, щоби продовжити свої виступи у наступному розіграші прем'єр-ліги. У «Говерлі» нині хороший та сильний колектив, висококваліфікований тренер. Що ще потрібно?

- Якщо станеться навпаки, чи захочете залишитись у найсильнішому Національному чемпіонаті, проте в іншому колективі? За перші два поєдинки ви отримали чимало схвальних відгуків.
- Навіть думати про це не хочу! Знаю, що в нас все буде добре. Якщо всі докладають стільки зусиль для цього, то результат повинен бути.

- За воротарськими мірками, 29 років дозволяють ще довго виступати на цій позиції. Відчуваєте наснагу грати якомога довше?
- Навіть мови бути не може: я дуже люблю футбол. Це - моє життя. Нині ще маю вдосталь часу, щоби не зупинятися на досягнутому. Про завершення кар'єри найближчими роками ще не замислюватимусь.

Євген ДЕМЯН, «Український футбол»