Алексей ГОДИН: «Рад снова вернуться в футбол»

Історію одного з найбільш обдарованих гравців України аж ніяк не назвеш казковою. Олексій Годін, після періоду в півтора роки без футболу, знову повернувся на поле в складі тієї команди, в якій і запалилася його зірка.

Після успішних сезонів у Запоріжжі Олексій переходить до амбітнішого клубу - донецького «Металурга». Вдалий початок кар'єри на Донбасі згодом змінився кепським станом справ. Через травму ахілла Олексій пропустив майже весь 2011 рік, а 2012-го, отримавши рецидив, також був змушений спостерігати за грою мільйонів зі сторони.

Тривала перерва повністю вибила з ігрової колії півзахисника, якому, як виявилося потім, не знайшлося місця в команді. Керівництво донецького «Металурга» вирішило не подовжувати контракт із Олексієм, надавши йому статус вільного агента.

Залікувавши травму, 2013-го срібний призер молодіжного ЧЄ повернувся до рідного запорізького «Металурга», де збирається допомогти «козакам» закріпитися в Прем'єр-лізі та відновити ігрові кондиції.

- Олексію, вітаю з поверненням на футбольне поле! Які почуття після повернення у великий футбол?
- Знаєте, дуже радий, адже поза футболом був півтора року. Були певні проблеми зі здоров'ям. В офіційних іграх узагалі давно не грав. Тому, вийшовши на заміну в матчі з луганською «Зорею», був дуже щасливий.

- У Луганську «Зоря» переважала вашу команду. Нічия - заслужений результат?
- Були в них, звісно, моменти, проте й ми могли забивати. Мені здається, нічия - закономірний результат. Справді, вони більше володіли ініціативою, та якщо судити за гольовими моментами - рахунок рівний.

- Чому вирішили піти з донецького «Металурга»?
- У мене закінчився контракт.

- Чи не пропонували його подовжити?
- У мене пішла низка травм, отож через це ніхто зі мною на цю тему й не спілкувався.

- У Донецьку, через ці травми, ви так і не змогли повноцінно розкритися. Як гадаєте, що стало причиною того, що ви більше лікувалися, ніж грали?
- Коли прийшов до «Металурга», все було нормально. Грав, забивав... А потім почалися ці травми. За якийсь час відновився, пограв півроку й знову потрапив на лікарняне ліжко. Далася взнаки стара травма. Навіть не знаю, з чим це може бути пов'язано. Так вийшло. У кожного своя доля.

- Коли 2009-го переходили до стану донеччан, наставник «Металіста» Мирон Маркевич в одному з інтерв'ю сказав, що хотів би бачити Олексія Годіна у своїй команді, але з тими умовами, які вам запропонували в Донецьку, харків'яни конкурувати не могли. Чи справді був предметний інтерес зі сторони харків'ян?
- Взимку 2009-го «Металіст» справді виявляв до мене інтерес, але все це було на рівні чуток. Ніякої конкретної пропозиції від них не надходило. Мною вони й раніше цікавилися, десь у 2006-2007 роках. Але й тоді, й 2009-го все залишилося на рівні розмов.

- Для вас повернення до Запоріжжя - це крок назад чи своєрідний трамплін для подальших звершень?
- Не скажу, що це крок назад! Просто необхідно було десь грати, мати ігрову практику. Я повернувся додому, тож уважаю, що зробив правильний вибір, який має піти мені на користь.

- Окрім Запоріжжя були ще варіанти продовження кар'єри?
- Скажу, що всі опиралися на те, що я доволі довго не мав ігрової практики. Саме через цю проблему і мав труднощі з працевлаштуванням.

- Наразі ви новачок у команді. До нових умов вже адаптувалися? Чи сильно змінилася команда з 2009 року?
- Не вважаю себе новачком. Усіх у команді добре знаю, з усіма знайомий. Навіть із тими, хто прийшов разом зі мною, також знайомий. Переконаний, що приїхав додому, у свою рідну команду. Який же я тут новачок?!

- Яким чином побудований тренувальний процес Сергія Пучкова? Команда працює більше на фізичну витривалість чи все ж віддається перевага роботі з м'ячем?
- Тренерський процес у нас поставлений таким чином, що переважну кількість часу проводимо з м'ячем. Ніхто дурно у нас не бігає. Усе відбувається з м'ячем, навіть фізика.

- Як складалися стосунки з тренерами в Донецьку?
- Усе було гаразд Мені подобалося працювати з тим же Костовим, П'ятенком. У них був цікавий тренувальний процес, чимось навіть схожий.

- Враховуючи великий проміжок часу, який ви провели без футболу, на скільки зараз готові?
- Гадаю, відсотків на 70. Але це суто моя думка. Тренерам видніше, краще це запитання їм адресувати.

- Як гадаєте, команді під силу зберегти «подаровану» прописку в еліті?
- Маємо зберегти. В українському чемпіонаті тільки перша п'ятірка команд справді виокремлюється. Ці колективи мають у складі сильних футболістів, й бюджети їхні значно вищі. Всі інші практично одного рівня. Будь-яка команда може боротися за виживання. Починаючи з шостого місця, всі команди, як показує практика, демонструють однаковий футбол.

- Отож, ви впевнені, що за підсумками сезону закріпитися в Прем'єр-лізі вдасться?
- А чому маю бути невпевненим? Так, програли домашню гру Маріуполю, проте вже в Луганську взяли очки. Прикро, звісно, на старті програвати, але нічого страшного. Гадаю, впродовж чемпіонату наберемо необхідних обертів і зможемо залишити команду серед шістнадцяти кращих.

- Чи була у вас якась футбольна мрія, яку би хотіли здійснити?
- Чесно кажучи, якогось конкретного бажання в мене не було. Міг двічі Кубок України виграти, але не склалося... Прикро, звичайно.

- Вам уже 30. Скільки ще плануєте грати?
- Не хочу загадувати. Це все примхи долі. Як вона розпорядиться, так і буде.

Роман Кирієнко, «Український футбол», fcmetalurg.com