ТИМОЩУК: «Не самый подходящий момент для смены тренера»

Капітан збірної України Анатолій Тимощук − рекордсмен українського футболу за кількістю зіграних матчів. Перед матчем з чорногорцями на його рахунку 122 гри за країну. Годі знайти іншого гравця, котрий настільки тонко й водночас точно відчуває біоритми національної команди. У непростий час глобальних змін у збірній − і тренерського штабу, і нової генерації футболістів, на одного зі «стовпів» тактичної схеми «синьо-жовтих» лягає додаткова відповідальність за мікроклімат в команді. Про настрій і перспективи нинішнього покоління збірників капітан розповів в ексклюзивному інтерв'ю для офіційної програми матчу.

- Цей збір розпочався для гравців національної команди із новини про операцію головного тренера. Ви пережили справжнє потрясіння…
- Так, і це трапилося несподівано. Думаю, головне на даний момент те, що цей напад трапився в той час і в тому місці, де лікарі змогли надати необхідну допомогу, оперативно знявши проблему. Звісно, ми переживаємо, щоби Олег Володимирович одужав і процес реабілітації пройшов якомога краще для нього. Вся команда, весь штаб збірної бажають тренеру швидкого повернення до повноцінного життя і улюбленої роботи .

- Ще раніше збірники довідалися про те, що Олег Блохін припиняє роботу зі збірною. Чи має місце у думках футболістів роздум про те, хто буде новим головним тренером?
- Не стану заперечувати, що всім цікаво, хто ж очолить національну команду. Багато гравців читають спортивні видання, відстежують інформацію і прогнози спеціалістів щодо можливих кандидатів на цю посаду. Та відповідь на це запитання залежить від рішення керівництва Федерації футболу: продовжити попередній напрямок роботи на чолі з українським фахівцем, якому добре відомий місцевий менталітет, чи віддати перевагу іноземному тренеру.

- А ти сам кому відаєш перевагу?
- Не знаю. Якби мені дали кандидатури для вибору − я би свій погляд висловив (сміється). Для мене найважливіше, щоби від цього була користь національній команді. Зараз прийшла нова генерація футболістів, відбулася зміна поколінь, можна бути задоволеним стартом у відбірному циклі. Але це лише початок і треба працювати далі. Натомість постає чергова проблема: підбиратимуть нового тренера збірної. Не знаю як це відіб'ється на виступах збірної, однак вважаю, що зараз - не досить позитивний момент для зміни наставника. Адже всі перебувають в очікуванні, не знаючи, хто працюватиме на посаді головного. Нам слід готуватися до найближчих матчів, дуже важливих для нашої команди.

- З тренерами, які доповнили нинішній тренерський штаб ти добре знайомий, чи не так?
- Так, Олег Кузнєцов працював у штабі Олега Блохіна у перший період його роботи в збірній. Олександра Заварова я теж знаю. Тренерського досвіду у цих фахівців не бракує. Тож разом із Андрієм Балем, котрий продовжує курс попереднього тренерського штабу, їм до снаги підготувати збірну до важливих матчів. Перш за все нам треба зіграти для підтримки Олега Володимировича.

- Наступний наш суперник − Чорногорія, наш прямий конкурент у боротьбі за путівку до Бразилії. Чи можеш когось виділити у складі суперника?
- Перш за все Вучинича з «Ювентуса» і Йоветича з «Фіорентини». Ці гравці можуть вирішити долю гри самотужки. Загалом у Чорногорії, котра після вересневих матчів стала лідером групи, чимало кваліфікованих гравців, котрі виступають у «топ»-чемпіонатах. Однак, з іншого боку, у нас є хороша команда, котра під час Євро-2012 підняла планку гри на доволі високий рівень. Відповідно вболівальники очікують від нас результату, який дозволить поїхати на чемпіонат світу до Бразилії.

- Гра збірної в Англії викликала дуже добру реакцію. У матчі з командою із «топ»-п'ятірки європейського футболу українці грали на рівних і були близькими до перемоги. Чи можна сказати, що це новий крок в еволюції збірної?
- Піднявши планку, потрібно утримувати рівень на цій висоті. Матч проти англійців йшов під нашим ігровим контролем. Ми мали перевагу у володінні м'ячем − 60 на 40 відсотків. Це хороший показник. Всі знають наскільки грізно виглядають господарі на легендарному «Уемблі». Ми показали свою гру: не боялися, грали самовіддано, грали серцем, були одним цілим. Тому й досягли такого результату.

- Фахівці відзначають, що молоді гравці діяли розкуто, брали ініціативу на себе, у них наче крила виросли. Таке враження, що за присутності Шевченка й Вороніна молодих наче щось пригнічувало. А може вони просто побоювалися вирізнятися на фоні досвідчених «ветеранів»?
- Молоді гравці завжди були, є й будуть у національній збірній. А от чи будуть вони на перших ролях чи на другорядних, залежить від них самих. Рано чи пізно шанс проявити себе виникає у кожного. Питання − чи людина зуміє його використати. Використає − молодець! Тому й при Шевченку з Вороніним можна було брати ініціативу на себе. Нагадаю, що раніше атакувальний потенціал збірної визначали представники попереднього покоління − Алієв, Мілевський, у той час - теж молоді гравці. Зараз відбувається зміна поколінь, для мене − на жаль… (сміється), але я розумію, що це добре для збірної…

- Важко самому відчувати себе своєрідним «дядьком»?
- Не важко. Просто молоді гравці лише починають виступи у збірній, і я не так довго з ними спілкувався, як зі згаданими вище «ветеранами». Скажімо з Вороніним ми грали з 16 років: практично все своє футбольне життя я знаю його як гравця. Ми виступали за українські збірні різних вікових груп. З Шевченком грали у національній команді упродовж 12 років − тому спілкування зовсім інше. Та я вірю, що молоді гравці у найближчому майбутньому покажуть своє вміння на футбольному полі і стануть справжніми лідерами. Все − в їхніх руках. Мені хотілося б, аби більше українців виступали у провідних іноземних чемпіонатах. Це дуже важливо для зростання рівня нашого футболу і відповідно рівня національної команди.

- Досвід залишається за Тобою, адже хлопцям на полі завжди потрібна підказка…
- Та вона й мені потрібна. Вважаю, чим більше на полі гравці спілкуються і підказують один одному, тим краще команда грає. Я зроблю все можливе, аби молодому чи, взагалі, будь-якому гравцеві було легше адаптуватися у команді. Для мене у збірній секретів уже немає, тому, якщо я можу допомогти, завжди радий посприяти новачку розкритися і показати те виконання, за яке його запросили до національної команди.

- Наскільки сильна нинішня збірна і чого вона могла б досягти у найближчому майбутньому?
- На чемпіонаті Європи ми показали, що сильні як команда. Дух боротьби і самовіддачі дуже важливий упродовж всіх років існування збірної України. Якість і майстерність лише підвищать наші шанси на здобуття якихось вагомих перемог. Перше завдання на сьогодні − потрапити на чемпіонат світу. На даному етапі для нашої збірної це уже буде дуже хороший результат. За цей період молоді гравці здобудуть досвід і зміцніють − і у матчах за збірну, і в єврокубках. Для нас буде великими плюсом, якщо ми поїдемо на чемпіонат світу і будемо уже там ставити перед собою наступну мету. Я впевнений, що нашій команді під силу показувати хорошу гру і досягати цього результату.

- Чи варто замислюватися про закінчення кар'єри у 33 роки чи краще не думати про це, як і про те, що можна досягти цифри у 150 ігор за збірну?
- (Сміється) Я наразі про це не думаю. Поки почуваю себе добре, відчуваю сили допомогти національній команді. Для мене − задоволення приїжджати на виклик збірної. Це особливо сильно відчуваєш, коли граєш за кордоном і не часто буваєш на батьківщині. Тому запрошення до національної команди - і стимул, і радісна подія водночас.

- Українські вболівальники, можливо, дещо розбещені матчами елітних збірних на Євро-2012. Однак у грі на «Олімпійському» нам знову буде вкрай потрібен «дванадцятий гравець», як на матчі з Німеччиною перед Євро або ж проти Швеції уже під час чемпіонату…
- Матчі збірних у всіх країнах − на особливому місці. Тому підтримка уболівальників, тим більше, коли граєш вдома, дуже важлива. У відсотковому відображенні саме ця підтримка є найважливішою з-поміж інших зовнішніх факторів. Тому нам дуже знадобиться заповнений вщерть стадіон і всі гравці збірної цього дуже хочуть. Наші вболівальники вміють дуже палко підтримувати збірну, вони це не раз демонстрували − і на Євро, і на чемпіонаті світу 2006 року у Німеччині. Коли повертаєшся думками до того світового форуму, то разом із перемогою згадується неймовірна атмосфера, яка панувала на стадіоні. Ми були у вирі уболівальницького шалу. Так само і під час Євро: у нас були дві домашні арени − у Києві і в Донецьку. Тому, коли українські уболівальники заповнюють чашу стадіону, ніби знову відчуваєш себе на фінальному турнірі, і це несамовито стимулює викладатися у грі більш, як на сто відсотків. Щиро віримо, що вболівальники прийдуть, а ми подякуємо їм яскравою, змістовною та результативною грою.

- До того ж футболістів додатково згуртує прагнення подарувати найкращу пігулку для одужання Олега Блохіна…
- Якщо збірна досягне бажаного результату у цих матчах − кращого не придумаєш. Бувають матчі, що відбуваються у день народження тренера: його усі вітають, бажають щастя, а він відповідає: для мене найкращим подарунком буде перемога у сьогоднішній грі. Це не той випадок, коли мова йде про день народження, але той випадок, коли перемога національної команди дасть додаткові сили нашому тренеру для одужання. Ми його підтримаємо і зробимо все можливе для того, щоби перемогти у цих матчах!

Sport.ua