Игорь ПЛАСТУН: «Все время надеялся, что мне выпадет шанс»

За останні півроку молодий захисник «Оболоні» Ігор Пластун з талановитого дублера перетворився на повноцінного гравця основного складу команди. На нього вже звернули увагу тренери молодіжної збірно України, а також селекціонери інших команд . Утім, поки що Ігор не збирається залишати столичний клуб. Його тут поки що влаштовує все - тренер, колектив та загальнокомандні амбіції.

- Перша частина нинішнього сезону була для тебе дуже вдалою, адже ти став повноцінним гравцем основи...

- Головне тепер не впустити досягнутого і добре тримати вдачу за хвіст. В першу чергу тепер потрібно не просто грати на одному й тому ж рівні, а постійно прогресувати. Інакше не помітив, як можеш опинитися в запасі.

- Чи мріяв про таке минулої весни?

- Я весь час сподівався, що мені випаде в житті шанс. Коли грав за дубль, то прагнув пробитися до основи, а коли влітку мене взяли на збори і поставили грати в захисті в парі з Женею Лозинським, відчув, що ось він (шанс) попав мені в руки.

- Мабуть цьому сприяло й те, що з команди пішов Сергій Яворській, котрий виступав саме на цій позиції…

- Не без цього. Але ж замість мене тренери могли задіяти когось іншого, тому я дуже старався.

- І на старті сезону не було хвилювання, якоїсь невпевненності?

- Невпевненності не було - це точно. Щодо хвилювання, то в першому матчі проти «Динамо» не обішлося без цього. Але, як тоді памятаєте, ми зіграли дуже вдало і це мені додало сил. Далі вже стало легше виходити на поле. Ось недавно переглядав відеозапис тієї зустрічі і бачу, де можна було б зіграти набагато краще.

- Ти можеш прикрикнути в запалі на партнерів?

- У нас в команді ніхто ні на кого не кричить. Навпаки, намагаємося в кожному епізоді підбадьорити, підтримати, підказати. Молодий не молодий, а на полі всі рівні і всі б`ються за один результат. Взагалі, нині в команді склалася чудова дружня атмосфера, багато жартуємо. Ось уже два тижні на зборах, а все пролетіло ніби один день.

- Скажи, а який матч за 19 турів для тебе найбільш значимий?

- Напевно, гра з «Динамо», коли ми виграли 2:0. Це була уже солідна перемога, а не виграш якихось вискочок. Вважаю, що для всього колективу цей поєдинок став дуже важливим. І перемога в ньому навіть цінніша, ніж перемога над «Шахтарем».

- Хто тебе найбільше замучив на полі?

- З нападаючих суперника?

- Так.

- Ніхто. У всякому разі поки що. У кожного є свої сильні сторони, але щоб я не впорався з нападаючим і програв повністю боротьбу… Ні, такого не пригадую. Звичайно, не обішлося без помилок з мого боку, але від цього ніхто не застрахований.

- Кажуть, що після голу у власні ворота у матчі з «Севастополем» ти сидів і плакав у роздігальні?

- Ні,не плакав. Але кілька днів у мене був просто гнітючий настрій та завдяки тренерам і партнерам, котрі мене підтримали, швидко вийшов з «ями». А потім була гра з «Таврією», коли ми вирвали перемогу на 95-й хвилині. І це мені додало великих позитивних емоцій.

- У тебе сильний удар правою. Чому ти його не використовуєш?

- У мене не так багато нагод наблизитись до воріт суперника. Все-таки я центральний захисник. У мене був лише один епізод, коли я зі штрафного пробив по воротам запоріжського «Металургу» і потрапив у перекладину. У нас є інші, кому довірено виконувати стандарти.

- Кілька років назад, коли ти прийшлов в «Оболонь», то діяв на місці опорного півзахисника. Легко було перекаліфікуватися в захисника?

- Головне було тактично підкуватися. Але нині в команді є два тренери - Олег Ратій та Вячеслав Нівінський, котрі самі колись грали на цій позиції і можуть багато чому навчити. На місці опорника доводиться все швидше робити. Крутити головою на 380 градусів і все помічати. Тут же трохи простіше, але й вага помилки в кілька разів зростає.

- Що вважаєш найбільшим недоліком у власній грі?

- Дуже багато є над чим працювати. І швидкості не вистачає, і тактичних навичок, і перший пас ще потрібно відпрацювувати, та й до атак ефективніше підключатися. Забивати треба супернику.

- А ти багато голів забив?

- Я не рахую.

- Ти на стандартах йдеш у карний майданчик суперника. Скільки вже так забив?

- В Прем`єр-лізі ще жодного разу. А ось за дубль, пригадую, полтавській «Ворсклі». В першій лізі було кілька разів.

- Скажи, а перехід від юнацького до дорослого футболу у тебе завершився?

- Гадаю, так. Коли 3,5 роки назад прийшов в «Оболонь», то було дуже тяжко. Але минув цей процес і я зумів його витримати. Ось тому і вдалося зараз закріпитися в основі першої команди.

- Тебе уже кілька разів викликали до лав молодіжної збірної. Звик до цього?

- Приємно. Однозначно. Перший раз мені прийшлов виклик, коли я ще грав за дубль. Після матчу проти дніпропетровського «Дніпра», у якому я забив гол на 89-й хвилині. До такого звикнути не можна. В душі радію кожного разу, коли запрошують до збірної. Але потрібно доводити в кожному матчі, що ти не збавляєш обертів, а прогресуєш. Наприклад, я зараз мрію у складі збірної поїхати на молодіжне Євро-2011.

- А це правда, що за тобою полюють більш імениті клуби?

- Я також чув про це. Але якщо вже переходити до іншої команди, то до такої, яка ставить перед собою високі цілі. А йти просто аби гріти лаву запасних… Ні, я в такому випадку залишуся в «Оболоні», де буду мати хорошу ігрову практику. До того ж, у нас зараз підібрався такий дружній колектив, що нам цілком до снаги ввійти в першу шістку команд. Потрібно тільки трішечки везіння.

- А в якому клубі хотів би грати?

- Про зарубіжні говорити не буду, а то порахують мене після такої відповіді занадто самовпевненим. Щодо наших українських, то в дитинстві симпатизував «Динамо». Хоча, на жаль, зараз там не все гладко і «Шахтар» по грі поки що сильніший киян.

- Твої габарити далекі від гренадерських. Як це виправляєш?

- На зборах тренуюся, качаю прес. Утім, на полі я цього не помічаю і не можу сказати, що я ось комусь з суперників повністю програв боротьбу.

- А хто найсильніший в «Оболоні»?

- Пластун (сміється).

- А хто найшвидший?

- Шевчук, Сібіряков і… Пластун (усміхається).

- Та ти себе дуже цінуєш?

- Ні, просто хочу, щоб так було.

- Ти інколи сперечаєшся з арбітром на полі…

- Я й сам не розумію, чому таке відбувається. Не завжди можу стримати емоції, хоча після гри буває бачу, що претензії висловлював без підстав. Саме за розмови з арбітром отримав і дві жовті картки в сезоні та був оштрафований тренером. Причому це сталося двічі підряд. Спочатку у матчі з харківським «Металістом», а потім у грі з «Динамо».

- А можеш у боротьбі зіграти грубо?

- Я дуже мало роблю фолів. Не памятаю, щоб я зіграв проти когось занадто грубо. Намагаюся діяти на випередження, читати гру.

- Сил вистачає на це впродовж 90 хвилин?

- Ноги буває після матчу «сідають» серйозно, але витримую. Утім, після гри я до п`ятої години ранку не можу заснути. Все прокручую епізоди, аналізую свої дії.

- Хочеш, щоб у команді з`явився іноземець?

- А навіщо? Зараз тут такий рідний колектив, що не бачу в цьому сенсу. Можливо, коли згодом «Оболонь» стане справжнім грандом в Україні і Європі, то до нас приїдуть легіонері. А зараз цього робити не варто.

- А які мрії пов`язуєш з «Оболоню»?

- Хочу потрапити в зону єврокубків і вийти на європейский рівень. Шанси у нас хороші. Якщо не цього сезону, то наступного точно.

- Ти сказав, що у команді багато жартують. А ти можеш щось утнути?

- Ще й як. Ми частенько з Сібірем (Сібіряков - Прим. авт.) придумуємо різні жарти. Лупаха (Лупашко - Прим.авт.) дуже веселий, Паша Худзік не може довго спокійно сидіти. Так що весело у нас.

- Згадай останній жарт в команді.

- Коли їхали на гру проти «Рубіну», то привязали в автобусі ногу одного з масажистів до крісла. А коли частина команди поїхала на гру проти «Турану», а інша група займалася аеробікою в басейні, то влаштували там кілька розіграшів. Звичайно, ні для кого не образливих, але розрядили обстановку.

- На зборах кухня досить різноманітна. Що ти тут найбільше полюбляєш з їжі?

- Солодощі. Зайва вага мені не загрожує, тому можу їсти в своє задоволення.

- Зараз в Туреччині тепло. А ти ходиш купатися на море вранці?

- Ніііііііі. Я люблю поспати довше. Інколи навіть сніданок пропускаю. Будильник ставлю, щоб не проспати на тренування. Я дома під час відпустки буває день-другий можу з ліжка не вилізати.

- А допомогти батькам?

- Перепадає за це від них трохи.

- А хто твої батьки?

- Мама працює на пошті, а тато - водій маршрутки в Києві. І саме завдяки їм я прийшов у футбол. Тато ще й зараз грає частенько з друзями. І досить непогано грає.

- А у сім`ї ще хтось займається футболом?

- Молодший брат. Він на рік менший. Грає на першість області. Сподіваюсь, що згодом також стане професіоналом.

- Скажи, а чи є у тебе прикмети якісь?

- Я цим намагаюся не перейматися. Все в моїх руках.

- Хто для тебе кумир по життю?

- Немає. Я хочу бути самим собою. Можливо на мене колись рівнятимуться.

- А ти любиш читати?

- Так. Останні півроку я взявся за Біблію.

- Ого! І чому так?

- Не можу навіть пояснити. Просто зачіпляє мене це зараз. Не все розумію, але хочу потроху розібратися.

- Ти віриш в Бога?

- Так.

- А ти любиш комп`ютерні ігри?

- Раніше грав в «стрілялки», футбольний менеджер. Зараз вже трохи «перегорів» цим.

- А якимось іншими видами спорту захоплюєшся?

- З восьми років тільки футболом. Хоча цікавлюсь НБА, останнім часом подобається хокей.

- А з твоїм ростом не був шанс стати баскетболістом?

- Ні, навіть не задумувався про це.

- Скажи, а що ти змінив би у собі, якби була можливість?

- Нічого.

- У тебе є дівчина?

- Так. Познайомилися місяць назад. Звати її Таня. Зараз кожної вільної хвилини постійно спілкуємося в скайпі.

- А кого ти взяв би з собою на безлюдний острів?

- Тільки одну людину?

- Так, одну.

- Маму.

www.fc.obolon.ua