Піраміда Маслова: 60 років першому Золотому дублю Динамо

8 листопада 1966 р., 60 років тому київське «Динамо» під орудою Віктора Маслова вперше дісталося «Золотого дублю», поклавши золоті медалі в кришталевий кубок.

Якщо кинути оком на сезон-66, то одразу помічаєш просто шалене домінування киян. Найбільша очкова відстань від 2-го призера – ростовських армійців (9), оформлення чемпіонства більш як за місяць до закінчення чемпіонату, лише 1 пропущений м'яч у ході тріумфального розіграшу кубка й справжня тактична революція у футболі тогочасся. Футбольний Київ-1966 перетворився направду на тактичне нуртовисько! Той сезон узагалі мав чимало цікавинок, як-от: паралельність з англійським мундіалем (ним були просякнуті навіть програмки до весняних київських матчів, де кружало по центру наполовину складалося з м'яча, наполовину – із земної кулі), московський ігнор призової трійки (союзний п'єдестал – уперше без представників білокам'яної) й внутрішній навіть не дубль, а требл «Динамо» (не забуваймо й про перемогу киян у змаганні дублерів).

Ще в половині минулого століття американський психолог Абрахам Маслоу (народився в Нью-Йорку, однак його батьки були єврейським емігрантами з Києва) склав ієрархічну систему потреб людини. Цей психологічний задум, хоча й зазнав свого часу певної критики в академічних колах, однак на довгі роки залишився своєрідним дороговказом у соціологічних дослідженнях. Спробуємо провести паралель футбольної піраміди Маслова з пірамідою потреб Маслоу.

1. Людські взаємини: «гнучкі, як пантери»

Капітан київського «Динамо» масловської доби Андрій Біба колись казав: «Ми вдячні Діду, по-перше, за його людські якості й лише, по-друге, за те, яким він був тренером. І зі свого боку він дивився на нас, насамперед, як на людей з усіма нашими плюсами й мінусами й лише опісля як на футболістів. Він вибудовував взаємини з гравцями так і був таким щирим із нами, що неможливо було мати жодних поганих почуттів до нього. Він довіряв нам, і ми відповідали йому тим самим… його передматчеві настанови не тривали більш як 5 хв., а закінчувалися завше афоризмом, щоб торкнути наші серця, мовляв, ви сьогодні маєте бути гнучкими, як пантери».

Ввечері, напередодні ігор Маслов збирав авторитетних гравців, аби обговорити ігрові плани, вислухати їх розуміння перед виробленням власного плану гри. На думку британського дослідника футбольних тактик Джонатана Вілсона, «це був той рівень довіри та взаєморозуміння, який давав Маслову змогу реалізовувати свої якнайрадикальніші тактичні ідеї».

Анатолій Бишовець писав про Маслова, якого називав «самородком»: «Віктор Санич жив у непридуманому світі й умів бачити й розуміти непридумане життя». Ота щирість Маслова й була, вважаю, у футбольному переломленні аналогом простих фізіологічних потреб, описаних Маслоу. Добрі й максимально довірливі взаємини за лінією тренер – гравці – конче потрібна умова для того, щоб ставити перед собою бодай якусь більш-менш амбітну мету.

2. Тактичне новаторство: радикальний крок

А тактичні ідеї Віктора Олександровича й справді були радикальними, майже незбагненними в контексті тогочасся. Як на мене, саме тактичні новації – базова відправна точка, наріжний камінь, основа основ гри масловського «Динамо».

Розстановка 4–2–4 безроздільно панувала в описаний час. Власне, до неї зверталися й у тодішньому СРСР. Гавріїл Качалін, перейшов на ту схему, навіть відправивши на звалище історії «дубль-ве-ем», з якою було уможливлене олімпійське «золото»-1956 і тріумф на Кубку Європи-1960. Костянтин Бесков так само став палким прибічником 4–2–4. Ота бразильська модель здійнялася на тактичний трон у СРСР доби хрущовської відлиги, й, здавалося, що її пануванню найближчим часом не завадить ніщо. Та Маслов здійснив радикальний тактичний крок, відтягнувши назад флангових нападників і за великим рахунком винайшовши схему 4–4–2. Й оцей насичений півзахист, або друга лінія атаки створював креатив, який багато в чому й зумовлював успіхи на полі. Крайні півзахисники, за задумом Маслова, мали бути універсальнішими гравцями на противагу дещо обмеженим тактично форвардам. І Маслов знайшов той тактичний нерв і вправних гравців під ті позиції. Крім того, флангові півзахисники не цуралися й роботи в руйнуванні, забезпечуючи, згідно з пірамідою вже Маслоу, потребу в безпеці. В цьому разі безпеці своїх воріт. 17 пропущених голів у 36-ти матчах – менш як 0,5 голу за гру – красномовне свідчення слушності ідей Маслова. Найближчий конкурент у цій царині – бакинський «Нафтовик» – пропустив того сезону 28 голів. Преса відзначала в киян «вправну взаємодію атаки й оборони, швидкі й вельми організовані припливи та відпливи». Валерій Мирський зазначав: «Ані заповіді бразильської тактики гри за схемою 4–2–4, ані тим паче старушка «дубль-ве» не мали в своїй рецептурі засобів проти команди, що грала з чотирма хавбеками».

Ну й зонність Маслов протиставив персоналці. «Персональна опіка принижує, кривдить і навіть деморалізує гравців, які до неї вдаються». Звісно, зонний захист – не надто проста річ, адже потребує суворої організації та розуміння між захисниками. Однак у Маслова вийшло цього домогтися!

До того ж Маслов, за словами Володимира Мунтяна, був першим тренером у «Динамо», який зробив акцент на фізичній підготовці гравців. Винайдення Масловим пресингу? Джонатан Вілсон вважає саме Віктора Олександровича цим винахідником. А Василь Турянчик контекстно відіграв визначальну роль у, так би мовити, розбиванні хвиль атак супротивників.

Тижневик «Футбол» тоді слушно зазначав: «Віктор Олександрович Маслов бачив раніше від багатьох інших нове у футболі». Крім того, на думку оглядачів цього культового видання, «київський успіх, насамперед, є плодом глибокого аналізу сучасного футболу, відмови від старих позиційних концепцій, переходу на нові принципи активного футболу».

3. Соціальна роль: «чародії настрою»

Що сказати про соціальну роль київського «Динамо» для українського суспільства в ті роки? Це було справжнє джерело натхнення для всієї України! Власне, ту хвилю добре спіймав і майстерно передав у своєму вірші відомий український спортивний журналіст Леонід Горіловський (нотки Олеся Бабія та Володимира Сосюри тут простежуються):

Синє світло дніпрової сталі,
ПшеницЯми встелені поля,

В золотому відблиску медалей,

У холоднім сяйві кришталя.

Далі у вірші, опублікованому наприкінці 1966 р. в спеціальному числі «Спортивної газети», йшлося про те, що «це ж бо наша спільна нагорода», «у сталеварів, хлібодарів» України робота йде краще, коли завдяки динамівським ударам «переможно множились голи». А гравці «Динамо» названі «настрою людського чародіями». Й заледве чи не вперше поряд зі словом «Динамо» в пресі застосовано слово «динаміт» щодо гри підопічних Віктора Маслова.

З приводу тріумфу саме в Кубку-1966 народна творчість не знала меж! Аматорських віршів – переробок відомих тоді пісень – була незліченна безліч. На мотив «Вода, вода, кругом – вода»:

Ах, Кубок – наш!

Ми вірим в це

Бо Сабо наш

Зробить усе!

Що вже казати про славнозвісну переробку «Черемшини», в якій стверджувалося:

Ось як хлопці-динамівці грають:

В кубки золото вони складають.

Ця адаптована до футбольних реалій «Черемшина» побачила світ у 1-му числі журналу «Перець» за 1967 р., та стосувалася вона знакових футбольних подій саме 1966 р.

Про відвідуваність матчів київського «Динамо» – окрема розмова. Власне, супераншлаги на 50-тисячних трибунах у 1960-ті назагал й у 1966 р. зокрема й зумовили рішення про збільшення кількості глядацьких місць на головному стадіоні столиці України. Що казати, один із визначальних для дальшої турнірної долі домашній матч «Динамо» в сезоні-1966 – проти московського «Спартака» – відвідало, за офіційними даними, 65 000 глядачів! Стадіон був буквально напхом напханий!

А Київське бюро подорожей та екскурсій організувало поїздку на кубковий фінал до москви. Як підкреслювалося у відповідному квитку-проспекті: «Для Вас, уболівальники Київського «Динамо». Слова «Вас» і «Київського» в тому артефакті – принципово з великої літери. Данину ж комуняцькому святу з того самого буклетика – напис «Слава Жовтню!» – цілком можна було сприймати як здравицю на честь чемпіонського для «Динамо» місяця.

4. Досягнення, впевненість: усією командою!

В суперсезоні-1966 можна виокремити кілька програмних матчів «Динамо». Насамперед, скажу про нищівну поразку, завдану динамівцями ростовським армійцям, які, зрештою, фінішували 2-ми. Господарів ростовського стадіону на очах 32-тисячної авдиторії було буквально знищено з рахунком 6:1. Дублі Андрія Біби та Віталія Хмельницького – й аргументів у підопічних Йожефа Беци немає. Навіть після вилучення Віталія Хмельницького кияни стараннями Анатолія Бишовця забили гол, а господарі спромоглися на локальний гольовий успіх лише перед самим фінальним свистком.

Назагал кияни святкували тоді 9 перемог із великим рахунком. Найбільше закарбувалися в пам'яті київської торсиди домашні 4:0 у матчах із тбілісцями й ЦСКА. Як писала преса, «армійці, які залишилися на позиціях світового футболу зразка 1958 року, були безсилими протистояти команді, що йде в авангарді сучасної тактики». «Динамо»-1966 називали «вмілим поєднанням загального натхнення з холодною розсудливістю».

Прикметно те, що першого рядку турнірної таблиці кияни дісталися вже після 1-го туру. Надалі лише однораз ним поступилися (після 3-го туру червоно-білим зі столиці СРСР), а опісля його не віддавали вже нікому!

Травнева домашня перемога над московським «Торпедо» з рахунком 2:0 спонукала газетярів задатися запитанням: скільки футболістів бере участь в атаках «Динамо»? Відповідь було знайдено просту й таку, що якнайкраще характеризує ігрову стилістику: «Матч з «Торпедо» показав, що кияни атакують всією командою».

Ще одна знакова звитяга – в уже згадуваному в контексті глядацького ажіотажу матчі проти «Спартака». Першого дня літа в Києві переможний гол у ворота гостей динамівці провели якраз перед фінальним свистком зусиллями Андрія Біби, який щонаймерщій зреагував на відскок м'яча після навісу у виконанні Леоніда Островського..

Власне, й у кубковому матчі (чвертьфінал!) проти тих самих спартаківців (чинних володарів почесного призу, до слова) кияни доскочили успіху, відвантаживши на своєму стадіоні, що вже повнохідно готувався дістати статус стотисячника, вчетверо більше голів, ніж опоненти. Беззаперечна перевага українського клубу!

Півфінал Кубка – в Тбілісі проти мінського «Динамо» (sic!) – кияни виграли, граючи від початку 2-го тайму вдесятьох. Вирішальний гол незадовго до закінчення додаткового часу забив Василь Турянчик (головою після передачі Біби зі штрафного). Характерно те, що команда Маслова, граючи в меншості, фізично перегравала мінчан, це надто стало помітним у додатковий час.

Цікавинкою сезону стало те, що в матчі-скудето (проти «Кайрата») й у фінальній грі Кубка (проти московського «Торпедо») київська команда відкривала лік забитим голам вже на 1-й хвилині гри. От яке було налаштування на вирішальні двобої!

Відзначу й домашню гру чемпіонату проти «гірників», за яку преса добряче покритикувала динамівців. У багатогольовій перестрілці кияни забили на м'яч більше (4:3). «Вечірній Київ» назвав матч «екзаменом на стійкість» і відзначив, що «до «гірників» жодній команді не вдавалося забити в цьому сезоні нашим землякам три голи». Йожеф Сабо, оговтавшись після травми, забив гол красивим дальнім ударом. Найкращий гол матчу став за збігом і вирішальним! Особливістю тієї гри було й те, що заледве чи не вперше в сезоні динамівці (як їх називали, «команда 2-го тайму», адже, приміром, усі 4 голи у ворота ЦСКА були забиті по перерві) під завісу матчу виглядали втомленими. Й така цікава деталь: на обкладинці матчевої програмки було зображено контури майбутнього 2-ярусного стадіону, який зможе приймати тисячоголосу сотню вже наступного сезону.

На й вишенька на динамівському торті-1966 – золоті медалі дублерів. Тоді в тижневику «Футбол» ще писали: «Тренери багато працюють із резервним складом, причому так, щоб у кожного гравця основи був дублер із таким самим або майже з таким самим технічним, тактичним і фізичним базисом, а часом навіть зі схожим ігровим почерком». Зауважу, що дублери київського клубу в 1966 р. вдруге поспіль стали чемпіонами. Й назагал до кінця 1960-х змагання дублів перетворилися на внутрішньоукраїнські розбірки, адже надалі чемпіонами поперемінно ставали кияни та «Шахтар» (та й навіть віцечемпіонство в турнірі дублюючих складів наші земляки віддавали тоді неукраїнцям украй неохоче). Як зазначав Маслов, «силу команди становлять гравці основного складу, але запас міцності створюють дублери».

5. Творчість: право на свободу дій

Маслоу виокремлює як вершину в своїй ієрархії творчість, моральність, зростання як особистості. За всієї ретельної тактичної організації у футболі Маслова творчість Дідом аж ніяк не відкидалася.

«Біба має повне право на свободу дій. Він дуже розумний і чесний гравець, який ніколи не дозволив би собі жодних надмірностей і ніколи не зловживає своїми навичками… Він має право будувати гру під час матчу так, як, якщо б він був тренером, ухвалюючи рішення про те, як формувати гру». Джонатан Вілсон пише про Бібу так: «Він був творчим центром команди, й усі із цим погоджувалися. Його було визнано гравцем року в СРСР».

Анатолій Бишовець, за словами Маслова, «так блискуче виконував сольні партії, що відразу ж завоював загальну любов». Та, на жаль, нині Анатолій Федорович, проживаючи в країні-агресорі, не в змозі вичавити із себе правильні антивоєнні слова. Талант Мунтяна, на думку Віктора Олександровича, в сезоні-1966 «засяяв барвами», і «його вже називають маленьким бразильцем».

І ще нюанси концепції Маслова: «Динамівці вміють грати красиво – за рахунок техніки й швидкісної витривалості, за рахунок багатства тактичних фарб… Жодних особливих «загадок» у нас нема. Все гранично просто і зрозуміло. Тут панують елементарна логіка й почуття ритму життя… Я завжди визнавав і продовжую визнавати тільки один футбол – технічний, комбінаційний, видовищний і привабливий». Атлетизм? Так, він конче потрібний у належній дозі, аби демонструвати саме такий футбол. «Динамо»… свою традиційну технічну комбінаційну гру… збагатило… мужністю», – наголошував Віктор Олександрович. Наче, й проста формула, однак яка ж дієва!

Й ще цікавий момент: головний тренер киян акцентував на тому, що успіх його підопічних – це без перебільшення успіх усієї України. Московська людина, він усіляко підкреслював важливість міцних підвалин українського футболу й максимально був просякнутий українською футбольною атмосферою. І саме в Києві в нього вийшло якнайповніше втілити в життя свої творчі задуми.

Щиро вітаю динамівських ветеранів зі славнодаттям! Многолітствія в мирній вільній Україні!

Олексій РИЖКОВ