Шахтар програв Спортингу насамперед в атаці

Досі «Спортинг» вісім разів грав із нашими командами. І жодного разу не програв. Серед цих наших команд раніше був не лише «Шахтар», а й «Динамо», і «Дніпро» з «Металістом», а толку все одно ніякого.

Зараз теж ніякого толку. От і скажи тепер, що статистика – це нісенітниця. Вона лише єхидно засміється у відповідь.

Але якщо говорити серйозніше, то можна говорити завченою мантрою: «Шахтар» не повинен був програвати. Я, слідом за Ардою Тураном, теж не вважаю, що «Шахтар» зіграв настільки погано, щоб заслужити поразку.

Втім, суто за грою «Шахтар» не заслуговував на поразку і в попередньому матчі ЛЧ – проти «Інтера».

Але тут така справа: ми зараз не говоримо про футбольну справедливість. Та й про справедливість як таку ми зараз тим більше не говоримо – з тієї простої причини, що її просто не існує. Тому можна скільки хочеш раз сказати «халва», але від цього в роті солодше не стане. Туран не дасть збрехати.

Турану потрібно віддати належне насамперед за те, що він (ну, або фахівці з його тренерського штабу) прищепив своїй команді чудову фізичну форму. Нинішній «Шахтар» - це вже не та команда, яка минулого сезону дуже страждала через те, що «видихалася» у другій половині зустрічі, що її банально не вистачало на всю гру.

Цьогорічний «Шахтар» здатний помітно додати у другій половині зустрічі. І це «додавання» ми чітко могли бачити абсолютно у всіх матчах «помаранчево-чорних» у нинішній єврокампанії. І у програних теж.

Отже, проблема не у функціоналці. Проблема в чомусь іншому.

Після матчу з «Інтером» наставник «гірників» у серцях зауважить, що, мовляв, його команда ще дуже молода, а молодості, мовляв, властиво помилятися.

І з цим справді не посперечаєшся, хоча тезу турецького тренера про зелену молодість його нинішніх підопічних можна, за бажання чи необхідності, трактувати інакше.

Особисто я, наприклад, після гри з чемпіоном Італії донецьку «молодість» трактував як зайву гру на себе чи на публіку. Якщо без натяків, то після того, як «Інтер» залишився в меншості, бразильці «Шахтаря» не тільки повірили в гарантованість позитивного результату гри, а й почали себе «продавати». Хтось продавав себе в умовний «Манчестер Юнайтед», а хтось – у зовсім не умовну національну збірну Бразилії.

Зрозуміти бразильських юнаків «Шахтаря» не дивно. Складніше їх не зрозуміти. Хоча суть і не в тому, і не в цьому. Суть у тому, що поки юнаки «Шахтаря» не подорослішають ментально, то толку не буде. І вони після таких матчів, як зі «Спортингом», точно не будуть потрібні в умовному «МанЮнайтеді», а виклик до аж ніяк не умовної збірної Бразилії стане разовою акцією. Таким собі «компліментом від шефа».

Тепер конкретніше про гру проти «Спортинга». Певною мірою кризового «Спортинга», який лише за кілька днів перед грою з «гірниками» звільнив головного тренера, тимчасово довірившись тренеру молодіжки.

Напевно, це був шанс для чемпіонів України зловити у грі із розібраним суперником позитивний результат. Але «Шахтар» цим шансом не скористався.

І, поряд з тезою про «несправедливість поразки», поряд з висмоктаним з пальця «суддівським свавіллям», все ж таки треба відзначити і зворотний бік медалі: провал нашої команди у грі проти лісабонських «левів».

І зараз я стверджую про взаємний провал – як тренерський, так і особливо провал футболістів.

Впала в очі досить проста (хоча аж ніяк не примітивна) тактика «Спортинга». Лісабонці намагалися перекрити кисень нашій команді на центральному плацдармі – тобто активно граючи проти двох центрбеків та гравців середини поля (Очеретька та Назарини). Так проти «Шахтаря» грав ПСВ, а нещодавно – і «Динамо».

Не скажу, що португальці в цьому своєму пресингу досягли великого успіху, проте скажу, що «Шахтареві» діяти в таких умовах гри було явно некомфортно, бо доводилося сподіватися на довгі кроси Різника, а цей елемент гри не найуспішніший у його арсеналі.

Плюс за такого може й не найважчого тиску, але цілком відчутного, наш центральний плацдарм почав дозволяти собі помилятися. Часом мимоволі, а часом і грубо. І цього виявилося цілком достатньо, щоб «Спортинг» досяг свого.

Повторюю ще раз: «зелено-білі» у цьому матчі нічим особливим не здивували й не вразили. Я бачив моментами цю команду минулого сезону, і можу собі дозволити сказати, що нинішній «Спортинг» справді зараз не в найкращому стані.

Однак навіть розібраний «Спортинг» виявився кращим за добре готовий фізично «Шахтар». І це не лише показово, а й сумно.
Зробивши свою нехитру справу, «Спортинг» віддав ініціативу супернику, переставши фактично пресингувати та вести гру.

І «Шахтар», як і у всіх без винятку попередніх матчах ЛЧ, показав товар лицем: наша команда знову почала створювати моменти, знову продемонструвала, що у неї все гаразд із «дихалкою», і що воно може «бігти» до фінального свистка.

Тільки всі ці чесноти «Шахтаря» меркнуть на тлі негативної реалізації. Можна скільки хочеш раз тикати пальцями на огріхи захисту «гірників», і в першу чергу на відносну слабкість пари центральних оборонців, але саме в цьому поєдинку (втім, як і в попередньому), потрібно стверджувати, що «Шахтар» програв через свої лайнові дії в атаці.

Апріорі найсильніша ланка «Шахтаря» вдруге поспіль виявляється ахіллесовою п'ятою команди. І справа тут навряд чи у зеленій молодості. Може, справа в низькій кваліфікації Еліаса та компанії?