Шахтарю слід зробити висновки та вчитися на помилках. Хоча б на своїх

Здається, ми це вже десь бачили. І не так давно, й зовсім нещодавно. Так би мовити, нічого нового, історії властиве повторення. Однак, якщо історія чомусь і вчить, то це лише тому, що не вчить абсолютно нічому.

У першому таймі матчу проти «Інтера», уважно спостерігаючи за діями чемпіонів України, упіймав себе на думці, що «це» я вже бачив у їхньому стартовому матчі нинішнього сезону основного етапу Ліги чемпіонів.

Гостьовий поєдинок проти ПСВ: господарі начебто активніші, але гості не сідають у такий вже зовсім низький блок, а потім, напевно всупереч очікуванням фаворита, «Шахтар» включає швидкість, контролює м'яч і створює моменти біля чужих воріт.

Передумовою до такої впевненої і водночас такої не зовсім зручної, не зовсім очікуваної для суперника гри «Шахтаря» була чудова функціональна готовність підопічних Арди Турана, за що я не втомлююся віддавати належне турецькому тренерському штабу чемпіонів України.

Частково побачене у виконанні «Шахтаря» у першому матчі ЛЧ (та й у другому теж, хоча в тому випадку таки потрібно робити знижку на рівень опозиції: аж ніяк не топовий рівень) непогано проглядалося і в грі проти «Інтера» - традиційно дуже незручного опонента і для «гірників», зокрема, і в цілому для вітчизняних клубів.

Чемпіон Італії спробував активуватись у першій частині стартового тайму, проте натрапив на компактність у грі чемпіонів України.

А ще показовіше, на мій погляд, що на той момент «Інтер» натрапив на розуміння, що «Шахтар» знає, як грати, що потрібно робити, і чого робити не можна.

Навчені дуже гірким попереднім досвідом, особливо в домашній зустрічі проти «Брюгге», підопічні Ківу не стали безоглядно кидатися на амбразуру, бо зрозуміли, що можна напоротися на контратаки. І перейшли на позиційну гру, з повільним «розхитуванням хворого зуба», і з обопільними, хоч і не явними, шансами на підсумковий успіх.

Причому «Інтер» був настільки обережним у своїх спробах позиційної гри, позиційних атак, що за володінням м'ячем моментами поступався «Шахтарю». А у другій половині зустрічі почав поступатися «Шахтарю» і в активності загальній, і в швидкості.

І я знову мимоволі спіймав себе на думці, що продовжую дивитися матч в Ейндховені: настільки схожим до певного часу була гра донеччан у Мілані. Поки не трапився форс-мажор.

Але про форс, точніше, про фарс, як і про мажорів, трохи пізніше.

А спочатку, тобто, до вилучення Бастоні, я настільки ввірував у «помаранчево-чорних», що був готовий відзначити «дорослішання» команди Турана. Дорослішання насамперед «донецької Бразилії».

Та хрін нам. Не тут-то було.

Виявляється, до дорослішання нинішньому «Шахтарю» ще далеко.

Після того, як «Інтер» опинився у меншості, гості, і насамперед ті з них, які мають бразильський паспорт, чомусь повірили у власну унікальність. Мовляв, ось ми такі круті, що зараз візьмемо і хлопнемо цей «Інтер», причому хлопнемо «однією лівою».

Ага, зараз…

І ось тут я знову впіймав себе на думці, що щось подібне вже бачив зовсім недавно. А саме – у грі «Полісся» та «Динамо». Ту гру не можна вважати калькою для нашого матчу, проте, як на мене, певні обопільні тенденції проглядаються.

Там теж гості отримали несподіваний подарунок у вигляді вилучення в команді господарів, і там теж гості не змогли скористатися цим подарунком з тієї простої і, напевно, єдиної причини, що господарі після вилучення, перейнявшись ситуацією, зчепили зуби і почали грати сердито і самовіддано.

Приклад дуже свіжий, але, напевно, цей приклад виявився з якоїсь причини нецікавим «Шахтарю», бо «Шахтар» здебільшого, забувши про небезпеку, про базові налаштування, про синицю в руці, почав гнатися за журавлем у небі.

Ось у ці моменти й проявили себе «сини Копакабани» не в тій красі, в якій нам хотілося б, а як ще несформовані футболісти.

З одного боку, вони робили все від них залежне, щоб вигідніше «продати» себе, а з іншого боку, вони нічого не зробили для того, щоб уберегти хоча б нічию, яка напевно стала б підмогою і для майбутніх успішних кампаній, та й, можливо, для виходу команди в плей-оф.

Ну як тут не наступити на граблі? А ніяк. А крім того, що «Інтер», який залишився в меншості, навідріз відмовився програвати безродним піжонам, Ківу, до всього іншого, провів у цей час вдалі заміни.

І Мхитарян, 37-річний ветеран «Інтера», а паралельно і колишня зірка «Шахтаря», який, на відміну від нинішніх донецьких зірок, уже не біжить, показав наочно, у чому різниця між футбольним піжонством та футбольним мистецтвом.

Після матчу Туран скаже, що його команда практично ні в чому не поступалася «Інтеру», тому, мовляв, прикро програвати такий матч. Так, програвати такий матч справді прикро. Але ще прикріше буде, якщо «Шахтар», і саме його бразильці, не зробить належних і очевидних висновків із цієї поразки, і, як мінімум, не подорослішає.

Якщо вже вчитися на чужих помилках не виходить, то давайте вчитися хоча б на своїх.