Серія А в стані Комо

Ми побачили історично рекордну результативність як денну (ото багатогольова середа!), так і турову в Лізі чемпіонів. І вагомий внесок у неї зробили італійські клуби як забитими, так і куди більшою мірою пропущеними голами. Менше 3-х голів жоден італійський представник у Лізі чемпіонів у 2-м турі не пропустив. Апеннінці синхронно замельдувалися поразками в цьому історичному літописі. Причому два клуби наче під копірку програли вдома з рахунком 3:4. Серія А, чи це ти?!

Завше скептично ставився до фраз на кшталт «сильний чемпіонат», «слабкий чемпіонат», «посередній чемпіонат», «слабший чемпіонат, ніж колись». Ну не грають чемпіонати між собою у футбол, натомість між собою грають конкретні клуби. Однак, спостерігаючи за тим, як представники Серії А терплять фіаско за фіаско посеред цього тижня, наочно побачив проросле зерно сумнівів у цій своїй теорії. А, може, й справді?..

Хай там як, а причини поразок є конкретні та загальні. В «Інтера» конкретика, як на мене, полягає в індивідуальних і позиційних помилках в обороні, а також у порушенні структури гри за негативного рахунку. Створення вільних зон для суперників, просто кричущі розриви між лініями, недооцінка контратакувальних можливостей «Брюгге» (в Серії А «інтерісті» як для лідера пропускають забагато, але ж із великим відривом ведуть перед за кількістю забитих м'ячів, щоразу демонструючи снагу перезабивати будь-кого, це проти волі зменшує пильність в Європі), й зокрема феномена Ніколо Тресольді – етнічного італійця з німецьким паспортом. Втрата балансу призвела до поганих наслідків.

Для «Наполі» погану службу відіграв швидко забитий м'яч. Надалі «Партенопеї» наче розгубилися. Пропущений дуплет у половині 1-го тайму – тому свідчення. Відіграла свою роль і якась надто вже неохайна гра в захисті. За фолами неаполітанці заледве чи не вдвічі перевершили «Вільярреал». Як тут не програти!

«Рома» зазнала тренерської поразки від «Реала». Згаяти перевагу в 2 м'ячі на своєму полі, та ще й програти в останню десятихвилинку (мадридці влаштували справжню дискотеку 80-х, увінчавши її хітом 90-х!) – це ознака поганої фізичної форми й кричущого невміння грати під час кутових у своїх воріт (3 вирішальні голи наостанок – саме наслідки корнерів у воріт «романісті»). Водночас «Рома» – єдиний з італійських клубів у Лізі чемпіонів, який за xG у цьому жахливому для апеннінців турі поступився (хоча й буквально лазерно) своєму супернику – мадридському «Реалу». Інші ж представники Серії А перевершили опонентів за xG, та, зрештою, програли.

«Комо» більш як удвічі перевершив за xG «Феєнорд» на виїзді, та поступився. Самосуперека в тому, що, згідно зі статистичними даними, роттердамці не мали жодного великого шансу забити впродовж усього матчу, та все ж таки звитяжили. Головний чинник, як на мене, – це вкрай погана гра кіпера «Комо» Роберта Санчеса (за версіями всіх статистичних порталів, абсолютно найгіршого гравця матчу).

Що ж, а тепер від конкретики до загального. Як на мене, є все ж таки й спільність у цих поразках. Серія А нині переобтяжена легіонерами, кількість яких уже перевершила дві третини від загальної кількості гравців у лізі. У найсильніших дивізіонах Бельгії, Нідерландів, Іспанії, представники яких переграли італійські клуби в 2-му турі ЛЧ, цей відсоток не дотягує навіть до половини. Доморощені гравці визначають стилістику, під яку підлаштовуються легіонери. Й рахунки на кшталт 4:3 або 3:2 для команд із цих ліг виглядають природньо, для італійців же – ні. Й от ця, якщо хочете, втрата ідентичності, коли команда, що репрезентує Серію А, стилістично вже не італійська, але й ментально ще не завершила перехід на нові футбольні рейки, є, вважаю, неабиякою проблемою кальчо.

Ще один чинник полягає в тому, що в ЛЧ немає «Ювентуса» й «Мілана». Так, можна закинути тому, хто висловлює таке твердження, погану начебто поточну форму двох традиційних грандів, та ці клуби на ЛЧ цілком могли би зібратися, адже вони просто знають, що це за страва. Ті гурмани неоднораз нею смакували та розуміються на тому, який ніж для риби, який для м'яса, а також, в якій руці слід тримати виделку на лігочемпіонському бенкеті, ба навіть коли слід скористатися серветкою.

Інтенсивність гри? Італійські медіа волають, що клуби Серії А не в змозі її підтримати впродовж усіх заледве чи не ста хвилин матчу. Не сперечатимусь («Рома» тому – живий приклад, а це ж команда, очолювана Джан П'єро Гасперіні, адептом саме фізичної складової у футболі). Скажу про інше. Зараз Серія А дуже неоднорідна, варіативність тактик, як на мене, зашкалює, на відміну від старих часів. Й коли цей щотуровий калейдоскоп доповнюється і варіативністю зарубіжних клубів посеред тижня, ти просто перевтомлюєшся від цієї круговерті й не можеш дати собі ради. А от, скажімо, «Брюгге» та «Феєнорд» у своїх чемпіонатах стикаються здебільшого з одноманітністю опонентів і тому ретельніше готуються до тактичних викликів у Європі. Їхні тренери відповідно мають більше часу, як-то кажуть, «на подумати». А тактичне протистояння саме з італійськими клубами (байдуже, представники яких націй тренують ті команди) всякчас було вагомим професійним викликом для тренерів із нідерландського чи бельгійського чемпіонатів. Звідси й особливий підхід до апеннінських викликів.

Із величезною повагою ставлюся до прогресу, якого сягнув останнім часом клуб «Комо», перетворившись із малоамбітного курортного провінціала на одного із законодавців мод у Серії А. Чимось це нагадало колишній шлях «К'єво». Чи нагадає це колишній шлях «Парми» – от у чому питання. В успіху комаскі головна квестія: де перебуває стеля їхніх амбіцій? Високе місце в Серії А, чудовий старт у Лізі чемпіонів (в 1-му турі, нагадаю, був безальтернативно переможений амбітний неопроєкт із Лейпцига) здатні зробити так, що голова піде обертом. Адже в невеликому місті, не розбещеному футбольними звитягами, навіть заледве вловна дещиця реального чи удаваного успіху може занурити в ірреальність. Місцева тифозерія не даватиме тобі проходу, й ти, купаючись у тому хай і не морі-океані, а озері (Комо ж бо!) обожнення, можеш втратити міцний ґрунт під ногами. Тому ознаки цього слід викорінювати нещадно. Й проведу в цьому контексті таку паралель. Італійські ж гравці Серії А, здебільшого збірники, на мій погляд, задовго святкували успіх на Euro-2020 (21), а також рекордну безпрограшну серію «Скуадри Адзурри», й оця стадія локального обожнювання в них затягнулася. Опісля ж, коли вчергове мундіаль для 4-разових чемпіонів світу залишився осторонь, гравцями з італійським паспортом було багато поставлено на ренесанс (і національна збірна в жовтневій частині Ліги Націй, у принципі, виглядала зовсім недурно), а от увага до клубної складової з боку саме італійських гравців навіть мимохіть була якоюсь притишеною. І в тому, як на мене, одна з глибинних причин нинішнього апеннінського неподобства в Лізі чемпіонів.

Олексій РИЖКОВ