Ми будували, будували, й нарешті не побудували. Чому Україна провалює ЛН

Хотілося якнайкраще, а сталося, як завжди. Ось головний побіжний висновок цього марафону. Після таких «американських гірок» у виконанні нашої національної команди хочеться нарешті зупинитися і в спокійній атмосфері «пережувати» те, що сталося. Пережувати, й елементарно не подавившись при цьому.

Після 0:3 від Північної Ірландії дуже складно було налаштуватися (це я насамперед про себе) на позитивний лад у наступному матчі. Тим більше, що нашу команду підкосила справжня напасть із травмами.

І в цьому сенсі у мене виникають певні питання до нашого тренерського штабу, зокрема, до тих фахівців, які відповідають безпосередньо за фізичну підготовку: чому так багато людей, які вибули з ладу, вже безпосередньо на зборах?

Показово, що з травмованих і дискваліфікованих можна було б зібрати повноцінну збірну України, і ця збірна як мінімум за іменами перевершувала б ту, яка в понеділок увечері вийшла грати проти збірної Угорщини, яка порівняно зі своїм попереднім поєдинком змінилася лише на одну людину.

Наша ж збірна знову виявилася експериментальною. Я розумію, що це не від добра, скоріше від біди, проте від усвідомлення цього анітрохи не легше, бо потрібного результату наша команда так і не досягла.

Заключну гру збірної України стартового ігрового циклу нинішньої Ліги націй за всього бажання не вдасться розглянути окремо від перших трьох матчів. Потрібно спробувати розглядати все у комплексі. Я спробував, і ледь дах не поїхав – аж надто багато напрошується висновків, які за своєю суттю кардинально протилежні.

Ми на чому світ стоїть критикували попередника Мальдери за відсутність нових імен у збірній, а саму збірну – за відсутність агресії та спортивної злості. Зараз ми в певній порції отримали і те, й інше, але від цього всього не стало легше, знову-таки, я в першу чергу про себе говорю, бо в дуже рівній групі на даний момент ми лише треті.

Перший поєдинок нашої команди налаштував не лише на позитивний лад, а й автоматично дуже високо підняв планку очікувань. Другий матч – опускаємо планку, при цьому терпимо та нервуємо, але розуміємо, що терпіння нам має воздатися у наступних двох матчах – проти команд, у протистоянні з якими і має вирішитись питання про переможця групи.

Однак уже в третьому поєдинку планка домагань опустилася на рівень плінтуса, і все те хороше, позитивне і креативне, що Мальдері та його підопічним вдалося створити в Будапешті, завалилося відразу, немов картковий будиночок. Опустилося до «налаштувань» Сергія Реброва.

Але в четвертому поєдинку і Мальдера, і його команда зуміли у певному сенсі провести роботу над помилками. Перший тайм номінально домашнього поєдинку проти збірної Угорщини – візуально найкращий для нашої команди на цьому циклі. Однак у той же час уникнути поразки і цього разу ми не змогли. Причому щодо пропущених м'ячів можна констатувати, що ми пропускали їх занадто просто.

Тобто, у зв'язку з цим у мене склалося враження, що гра проти північних ірландців триває, і що Забарний і компанія продовжують дивувати. І якщо у першій половині гри проти мадяр кидалися у вічі вади нашої реалізації, то у другій половині – вже помилки у наших захисників.

Після матчу Россі скаже, що Україна не заслуговувала в цій грі на поразку, однак, якщо все ще намагатися дивитися на те, що відбувається, комплексно і з тверезою головою, то тоді треба набратися сміливості й визнати, що в Будапешті наша команда на перемогу також не заслуговувала – в контексті саме гри як такої, а не окремо взятої агресії чи мотивації.

Після поразки від угорців, яку справді можна назвати для нас і незаслуженою, і незакономірною, і прикрою, менше осаду на душі лишилося, ніж після попереднього ляпаса. Попередній ляпас стільки емоцій відібрав, стільки дозволив винести на світ божий всього того, чого виносити не хотілося б, що в заключній грі я спіймав себе на думці, що мені дуже не вистачає живого інтересу до того, що відбувається.

Зрозуміло, що у відсутності такого живого інтересу винна й обстановка в цілому, і я аж ніяк не лише про футбол, але що позитивних емоцій мені забракло в цій грі, то це факт.

І на тлі такого мого «знеструмлення» збірна України у грі проти угорців виявилася помітно більш зарядженою та енергійнішою, що, безумовно, не можна не відзначити.

Проте судити будь-яку футбольну команду ми були і будемо за результатом. А результату не було що в повністю проваленій грі проти північних ірландців, що в обнадійливій грі проти угорців. На цей раз в виправдання Мальдери можна зарахувати не один фактор, і ці фактори не обов'язково висмоктувати з пальця, але від цього все одно не легше.

Лише третє місце у нашому активі після чотирьох турів. У кожному з чотирьох турів – різні варіації збірної України, і дуже різне ставлення до цих варіацій. Так, залишаються шанси і на підсумкове перше місце, але й на останнє місце вони також зберігаються. Гра - то в жар, то в холод, настрій - то носити на руках кожного окремо, то закопати кожного окремо.

Якщо з цього всього в найближчому майбутньому виростуть свіжі паростки чогось більшого, ніж просто спроби осягнути неосяжне, тоді хоча б буде зрозуміло, що страждали не дарма. Але якщо всі ці часом виправдані, а часом просто божевільні експерименти закінчаться глухим кутом, то тоді гріш ціна всьому цьому.

І так, якщо ми не піднімемося у підсумковій таблиці ЛН, то відбиратися на ЧЄ-2028 будемо з третього кошика, в якому поряд із умовною Францією обов'язково виявиться якась умовна Норвегія, і нам тоді знову доведеться дивитися черговий міжнародний футбольний форум по телевізору…