Від Нести до Шевченка: символічна збірна клубу 50

50-річний ювілей нинішнього очільника українського футболу Андрія Шевченка змусив згадати його перевесників – світових футбольних зірок, так само народжених у 1976 р. Скажу я вам, із них можна зібрати якісну футбольну команду, яка цілком могла би бути реальністю років 20–25 тому під якимсь клубним знаменом. Талановите покоління, годі й казати! Спробую виокремити з цьогорічних ювілярів найкращих.

Вартовий «сорок»

Воротар: Шей Гівен (Ірландія)

Цей впертий хлопець захищав ворота своєї національної збірної упродовж 20-ти років, а на клубному рівні найбільше запам'ятався грою за «Ньюкасл». Із командними досягненнями в ірландця не надто й склалося. Кількараз він грав у кубкових фіналах на Туманному Альбіоні, однак безуспішно. Хіба що, перебуваючи в складі «Манчестер Сіті», доторкнувся до Кубка Англії, однак у фінальній грі переможного для містян розіграшу участі не брав. З особистими нагородами справа йшла куди краще, адже в складі «сорок» як середняка Прем'єр-ліги він мав чимало можливостей виявити свої воротарські здібності. На початку ХХІ ст. Професійна футбольна асоціація двічі включала Гівена до символічної збірної найсильнішої ліги Англії. Тричі Шея було визнано футболістом року в «Ньюкаслі». Чудова реакція, виняткова стрибучість, упевнена гра на лінії воріт, мудре керівництво обороною – це все про нього.

Аж ніяк не нулі!

Захисники: Едмілсон (Бразилія), Алессандро Неста (Італія), Массімо Оддо (Італія)

Захисну конфігурацію в моєму варіанті склали три чемпіони світу. В них є чимало спільного: різнобічність, футбольний інтелект, виняткове вміння читати гру, перемоги в Лізі чемпіонів. Є й різниця. Едмілсона на клубному рівні ми запам'ятали, насамперед, за гру в складі «Ліона» (мультичемпіон Франції на початку ХХІ ст.). У «Барселоні» двічі доскочив чемпіонства, але був не таким яскравим. Неста до італійських чемпіонств додав звитяги зі своїми клубами в чемпіонатах Канади й Індії. Оддо виграв клубний чемпіонат світу, а ще зажив слави як перукар, що робить його унікальним серед топових футболістів.

«Що це за чотири нулі?» – запитала мене колись дружина, здалеку побачивши футболку Оддо на сувенірному розвалі. Сміх сміхом, але нульовим цього оборонця аж ніяк не назвеш. Оддо розташую праворуч, Несту – в центрі, Едмілсона дещо лівіше, хоча це й не природня для нього позиція. Втім, конкурент – Жилберту, хоча й є профільним лівофлановим оборонцем, усе ж таки суто за ігровими характеристиками, як на мене, програє співвітчизникові. Й вважаю, розташування саме Едмілсона дещо лівіше від Нести каші не зіпсує.

Із «Вічним двигуном»

Півзахисники: Патрік Вієйра (Франція), Кларенс Зеєдорф (Нідерланди), Міхаель Баллак (Німеччина)

192-сантиметровий француз Патрік Вієйра, як на мене, безальтернативний варіант для опорної зони. Мені траплялося таке визначення: Арсен Венгер в «Арсеналі» «поглибив позицію» Патріка. Чемпіон і віцечемпіон світу й чемпіон Європи, мультичемпіон Англії та Італії, Вієйра вдало поєднував фізичну міць й технічну естетику. Неймовірно пластичний гігант дістав від свого партнера Марселя Десайї прізвисько «два гравці в одному тілі» за неабияке вміння і захищатися, і креативити. Власне, в цьому контексті й інше прізвисько француза – «Вічний двигун». А перекидання м'яча через голову суперника, який його пресингував, було фірмовою ознакою Патріка.

Кларенс Зеєдорф вигравав Лігу чемпіонів із трьома різними командами: «Аяксом», «Реалом» і «Міланом». Міг зіграти на будь-якій позиції у центрі поля. Британський дослідник футбольних тактик Джонатан Вілсон називав його позицію в «Мілані» так: «передовий півзахисник». У цій команді розташую його ближче до лівого флангу.

А ближче до правого розташую уродженця НДР, капітана збірної уже об'єднаної Німеччини Міхаеля Баллака. В його активі кілька медалей на чемпіонатах світу та Європи (на жаль, без золотої, однак водночас на двох мундіалях його включали до символічної збірної). Він асоціюється з кількома знаними клубами («Байєр», «Баварія», «Челсі»), однак хотів би наголосити на тому, що вперше чемпіоном Німеччини він став у складі «Кайзерслаутерна». Неабияка чеснота Баллака – потужній дальній удар з обох ніг.

«Золотом'ячність»

Нападники: Роналдо (Бразилія), Патрік Клюйверт (Нідерланди), Андрій Шевченко (Україна), Руд ван Ністелрой (Нідерланди)

Звісно, без Роналдо-Зубанчика цю збірну уявити не можна. 2-разового чемпіона світу, віцечемпіона світу, бронзового призера Олімпіади й 2-разового переможця Кубка Америки було названо кращим гравцем першого десятиріччя ХХІ ст., за підсумками голосування на порталі goal.com. Ну й 2 «Золоті м'ячі» є родзинками його нагородної колекції. Назагал якщо лише перелічити його особисті нагороди, то такий список вийшов би обсягом заледве чи не з цю мою статтю. Винятковий дриблінг, шалена швидкість, вміння якнайхутчіш ухвалювати слушні рішення на полі – одне слово, Феномен!

Нападник-гренадер Патрік Клюйверт виграв Лігу чемпіонів у складі «Аякса» в 18-річному віці. Тривалий час грав за «Барсу», однак титулів там здобув куди менше, ніж під час виступів на клубному рівні на батьківщині. «Чорна пантера» неперевершено вмів грати в один доторк. Ну й важливим вмінням Патріка була потужна гра на 2-му поверсі.

Український володар «Золотого м'яча» й сьогоднішній ювіляр Андрій Шевченко посідає особливе місце в нашому футболі. Що сказати, Енцо Катанья, назвавши свою книгу про українського нападника «Диявол зі сходу», мав рацію. Шева метеором увірвався в європейський футбол і зібрав вагому колекцію командних та особистих відзнак. Яскраво виражений амбідекстр, Андрій забивав обома ногами, головою, зі стандартів, під час швидких контратак – одне слово, на будь-який смак. Водночас сумлінно працював на команду, через що Валерій Лобановський ставив його вище за Роналдо-Зубанчика. Важлива ознака – й стартова, й дистанційна швидкість в Шевченка були на високому рівні!

Руд ван Ністелрой ставав чемпіоном Нідерландів, Англії та Іспанії, кращим бомбардиром цих чемпіонатів, неоднораз кращим бомбардиром Ліги чемпіонів, однак жодного єврокубка так і не виграв. Водночас саме така суперечність, на мою думку, підкреслює його ігрові чесноти: особисто він робив для успіхів своїх команд усе, що міг.

Не до тієї імперії їздив Імператор

У запасі: Габор Кірай (Угорщина), Жилберту Сілва (Бразилія), Нванкво Кану (Нігерія), Хуан Пабло Сорін (Аргентина), Сімоне Індзагі (Італія), Франческо Тотті (Італія)

Лавка запасних також вельми представницька. Тут й угорська легенда в сірих штанях Габор Кірай (рекордсмен своєї національної збірної за кількістю матчів), і ще один представник романтичного «Аякса» половини 1990-х Нванкво Кану (нападників у команді й так через край), і лівий оборонець Хуан Пабло Сорін (не на його користь те, що головними клубами в його біографії були все ж таки неєвропейські), й Сімоне Індзагі (вважаю, що як футболіст він поступається старшому брату Філіппо, однак як тренер перевершує його). Про Жилберту вже йшлося вище. Додам лише, що його півстолітня дата ще попереду, в жовтні.

Про Франческо Тотті – окрема розмова. Як на мене, ванклабменістисть Ческо істотно завадила йому збагатити нагородний список. Так, чемпіон світу, так, Імператор Риму, однак водночас сила-силенна віцечемпіонств (9 у чемпіонаті + європейське в складі збірної + добрячі пів десятки поразок у фіналах Кубка Італії) залишили якусь печатку недореалізованості на кар'єрі Ческо. Ну й поїздка на болота під час російсько-української війни, звісно, не додає йому симпатій у наших краях. Авторитет у футбольному світі він має (скажімо, був почесним гостем на фіналі чемпіонату Європи з мініфутболу поточного року в Словаччині, де збірна України виступила вельми вдало), однак бездоганної репутації не зажив.

Олексій РИЖКОВ