Ми заслужили. 11 думок після матчу Угорщини та України

Призначення Мальдери тренером збірної – крик душі УАФ та особисто Шевченка. І визнання: хороші, бодай на папері надійні ідеї закінчилися. В Україні криза талановитих місцевих наставників – факт. Вже звично жодного на найвищому рівні, але тепер – мінімум навіть усередині УПЛ. Спеціаліст-легіонер із ім’ям не приїде. Ймовірно. А навіть якщо погодиться – точно не за ту зарплатню, яку готові йому запропонувати в УАФ. Тож треба розуміти, що Україна із Мальдерою не від хорошого життя – а навпаки. Це союз, котрий виник в умовах форс-мажору. Тим іронічніше було б, якби саме з італійцем на чолі збірна Україна нарешті віднайшла свою гру, свій стиль, свій квиток на мундіаль. Інколи життя – не про вибір ідеального варіанту, а про вплив випадку. Випадок привів Мальдеру сюди. І поки це виглядає як початок хорошої історії.

Про перший матч цієї історії, у якому Україна перемогла Угорщину (1:0), можна почитати у наступних абзацах.

1. Травми основних виконавців можуть піти на користь. Поки зарано казати «так навіть краще», але вже зараз можна проговорити: відсутність деяких найкращих футболістів несе для збірної не лише негатив. Якби всі були здорові, не було б конкуренції за місце у складі. Наша національна команда – роками така, де деякі персонажі грають завжди через статус, а не топ-форму. Ну, грали. Тепер може бути по-іншому. Зараз місце в основі гарантовано лише декільком виконавцям (Матвієнко, Забарний, Миколенко, Циганков та… все?). Інші позиції – вакантні. За них можна боротися. На них тренер може випускати не зірку – а того, хто готовий бігати. Грати 90 хвилин. Викладатися на полі. Зрештою, битися за право знову зіграти за 3 дні. Немає зірок? Сумно, але це привід скористатися випадком. Поки вдається.

2. Приємно бачити ухвалення логічних рішень Мальдерою. Немає Зінченка та Маліновського? Отже, немає «мізків» у центрі поля. Одним Шапаренком не компенсуєш. Навіть двома-трьома. Що треба робити у такому випадку? Не наполягати на грі із м’ячем. Атакувати флангами, а не центром. Швидко доставляти круглого уперед, зокрема довгими пасами, а не спробами короткого комбінаційного розіграшу. Що ми побачили? Саме це. Пізніше Мальдера знімав гравців із жовтими, аби уникнути вилучення. Циганков не готовий активно оборонятися 90 хвилин? Ок, от заміна із виходом Назаренка на його фланг – і підняття Віктора вище, на позицію нападника. Вихід Драмбаєва, аби остаточно закритися, лише на 90+1. Все як за підручником. Мабуть, аби зробити українського уболівальника щасливим, достатньо просто не чудити.

3. Хвилини хаотичного футболу – за Угорщиною. Зі старту зустрічі обидві команди швидко проходили центр поля. Регулярно порушували правила. Намагалися доставляти круглий у небезпечні зони в 1-2 паси. Постійний обмін володінням. Постійні переходи з захисту в атаку та з атаки у захист. Мабуть, комфортний сценарій для Угорщини – але, як виявилося, не для нас. У метушні саме суперник пробив у поперечку. Пізніше, доки швидкості були високі, створив ще один момент – але Болла після прострілу Собослаї не влучив у ворота. Нас пробачили. От вам і перша задачка для Мальдери: підбір виконавців у центрі поля збірної натякає на необхідність грати швидко, а не копирсатися із м’ячем, але у хаотичному футболі ми помиляємося частіше та створюємо менше. Єдиний свій гол Україна забила тоді, коли гра дещо заспокоїлася.

4. Збірна Угорщини – унікальна команда. Роль Собослаї на полі – максимально несучасна. Він міг допомагати захисникам у розіграші круглого. Зміщався у центр, аби пасувати звідти. Опинявся на флангах, аби виконати кроси. Регулярно підходив у зону перед штрафним майданчиком, аби спробувати пробити. Собо був усюди. І це нормально для маленьких команд, де лише 1 зірка – і їй дозволено робити все, що та забажає. Бо буде корисною на будь-якому клаптику полі. І навіть ті маленькі команди зараз на подібне не наважуються зазвичай. Бо сучасний футбол – про колективну роботу, про сплановані рухи одинадцятьох, а не безкінечний креатив твого лідера. Коротше, за роллю Собо Угорщина – маленька команда умовних нульових. Але пресингує. Грає інтенсивно. Любить атакувати. Цікаве поєднання. Таких збірних у 2026 мінімум. Підкупає.

5. М’яч Сікана подарував задоволення. Не тільки через факт, що збірна забила, але й через те, як саме вона це зробила. Ніби класичний гол, але саме заради таких ми й дивимося футбол у прямому ефірі. Бо лише у прямому етері ти бачиш, як летить той довжелезний крос на абсолютно однісінького Сікана, і вже знаєш, що буде. Приємні оті півтори секунди, коли ти усвідомлюєш: точно долетить, він точно проб’є, майже напевне відзначиться. Приємним є оце відчуття майже невідворотного щастя. Коли ти знаєш, що от-от станеться щось хороше. І чекати геть трошки. Коли дивишся у записі або в огляді, такого не відчуваєш: там працюєш уже з фактами. Лікувальний гол для душі фаната збірної, який звик очікувати на розчарування – а тут навпаки. Подяка Судакову за подачу. Подяка Ванату, що увів захисника. Подяка Сікану, що влучив. Подяка Керкезу, що залишився Керкезом у моменті.

6. Як же круто грає Миколенко в епізодах із фолами! Коли йде порушувати, то робить це навмисно без жорсткості та жорстокості, вчиняє рух у напрямку м’яча – в арбітра просто нема причин показати йому жовту за настільки дрібний фол, а атака вже зупинена. І навпаки: коли треба, Віталій спокійно закриває круглого корпусом, аби заробити штрафний удар уже на користь власної команди. Відчувається, що грав та грає у клубі, де роками є культ вдалих єдиноборств та надійного футболу у захисті. Роки роботи із Дайчем та Моєсом не минули дарма. Миколенко лише 27, а у таких епізодах він грає на всі 35. Звісно, у хорошому сенсі. Все ще не ідеальний лівий захисник – але стабільно надійний футболіст у нашому складі. Навіть стабільніший за Забарного. За лівий фланг оборони із Віталієм не страшно.

7. Збірна не награла на гол у першому таймі. Майже всі удари у стартові 45 хвилин – здалеку. Початок поєдинку – за угорцями, які створили 2 топ-шанси. Після цього – нічийні хвилини. Аж раптом гол. Вийшли переможцями зі стартової 45-хвилинки не завдяки топ-футболу – за рахунок реалізації. З іншого боку, тайм – точно хороший. Виглядали командою. Намагалися пресингувати, а не лише зустрічали опонента на власній третині. Дали бій за єдиноборствами. Не знітилися після декількох невдач в обороні. Встигали завдавати власні удари, нехай і з ненайкращих позицій. Але головне: Україна виглядала колективом, котрий знає, що робить, та має план на матч. І цей план – зрозумілий. Такий, який витікає із реалій збірної та її складу. З Ребровим питань «у що ми граємо?» було сильно більше – фіксуємо прогрес.

8. Після перерви Україна контролювала гру. Лише 2 удари та 4 дотики до м’яча у чужому штрафному… але що в Угорщини? За цілий тайм атак – 0.58 xG. Тільки 2 справді небезпечних удари. Собослаї був із м’ячем майже завжди – і так і не створив великої загрози. Та що там: Домінік навіть із гри жодного разу не пробив. Тривожно стало тільки тоді, коли на останніх хвилинах угорці перейшли на кроси. Це все, що придумала команда. Єдиний її аргумент. Україна зіграла за рахунком. Доволі впевнено зберегла переможний, а за власними валідольними мірками – настільки впевнено, як ніколи раніше. Ба більше: найкращий момент у таймі все одно створили саме ми. Приємно бачити, що команда навіть без круглого у ногах контролює поєдинок, а не намагається вижити. До такого не звикли. Звикаємо.

9. Відчувається, що Краснопір грає в УПЛ. Давайте одразу проговорю, аби не звинуватили у хейті: нападник має отримати більше хвилин у наступних матчах. Заслужив тим, як рухався, як старався, як примагнічував до себе м’яч. Але запоров аж два виходи сам на сам і ще одну швидку атаку пізніше. І все через зайві дотики. В одному моменті намагався підпрацювати під праву – і втратив. В іншому обігрував воротаря – і не вийшов переможцем із дуелі. Пізніше просто зажував круглого під час вертикального випаду. У кожній окремій ситуації ухвалював однакове рішення: увійти у контроль м’яча, «відчути» його. Можливо, в УПЛ за таке не карають. І навіть поза УПЛ час від часу таке дозволяють – але не завжди. Отут ці зайві дотики вартували втрати можливостей. Інколи треба ухвалювати простіше рішення та грати на інстинктах, а не головою. Навчиться – стане ідеальним нападником.

10. Ми не краща за угорців команда. Але ми були кращими за них учора. Пощастило забити першими – але після цього голу, у другому таймі, саме Україна з огляду на рахунок була більш переконливою. Суперник опинився у скрутному становищі та нічого не зміг із цим зробити: ну і як після цього у когось повернеться язик сказати, що наша збірна не награла на перемогу? Награла. Заслужила. Контролювала гру та почувалася комфортно на полі більшу частину часу. До речі, оце зіткнення на останніх хвилинах – також на користь нашої команди. Так, зайві жовті, але ще – відчуття, що виграв не просто матч, а повноцінну битву. Саме такі поєдинки, після яких відчуваєш утому навіть від перегляду на дивані перед телевізором, загартовують характер футболістів. Не знаю, чи він є у цієї команди – але такі матчі закладають фундамент, аби з’явився та кріпнув.

11. Україна – явний фаворит своєї групи. Називаймо речі своїми іменами: ми маємо вигравати цей квартет. Вже були його букмекерськими фаворитами на старті – а тепер маємо гостьову перемогу над головним конкурентом та сенсаційний результат Грузії проти Північної Ірландії. Вже +3 над основними переслідувачами. Так, Мальдера не казав, що має задачу виграти цю групу… Але тепер ніби як треба. Інакше навіщо було так інтригувати в Угорщині? Перемога у квартеті не є конче необхідною, але фанат тепер не зрозуміє, якщо Україна її не здобуде. Пробачить – але не зрозуміє. Бо вчора ми побачили збірну України, яка не має гаяти час у Лізі В Ліги націй. І тепер ця збірна ще й має фору над конкурентами. Все у її руках. Ми не просто хочемо – ми очікуємо на продовження шоу.

До хорошого швидко звикаєш, пане Мальдеро.