«Погано граємо, дуже погано». Анатомія нашого провалу на Євроволеї

Десь ми таке вже бачили. Два роки тому, на старті футбольного Євро-2024. Туди теж поїхала брава жовто-блакитна дружина, наскрізь складена з «ґолден-боїв» із топ-чемпіонатів. Перед стартом турніру цю команду називали найсильнішою збірною України в історії, пророкували їй мало не боротьбу за титул. А потім було жорстке похмілля у вигляді стартового матчу проти румунів. Яких за суперників взагалі ніхто не мав. Мовляв, у Румунії зараз спад, зірок першої величини, на відміну від нас, немає. На ділі ж поки одні вийшли на шовкових ногах забирати своє, інші сумлінно працювали. І напрацювали на перемогу 3:0. Після якої «найсильніша збірна в історії» могла сміливо пакувати валізи і їхати додому.

Різниця між тою футбольною і нинішньою волейбольною командами полягає лише в стадіях, на якій з нас румуни ту пиху збивали. Власне, за волейболістами стояли не лише «слова та й годі, більш нічого». Цього літа збірна України вперше в історії пробилася в плей-оф Ліги націй, тобто до вісімки найкращих команд світу. І найголовніше – ми почали не просто зачіпати, а перемагати топ-збірні, Бразилію та Італію. Так, не завжди в найсильнішому складі, але це була заявка. Поки все йшло гладко, виникала ілюзія повної ідилії в колективі. Майже всі гравці радо йшли на контакт, багато жартували, залюбки відкривали завісу внутрішньої кухні в соцмережах.

Євроволей команда теж почала з легкістю. Чотири стартових матчі, зокрема в господарів турніру, чинних віце-чемпіонів світу болгарів українці виграли з запасом. І десь за тою легкістю почали втрачати відчуття землі під ногами. Приземлити команду начебто мав заключний поєдинок групової стадії проти чинних чемпіонів Європи/переможців Ліги націй поляків. Кадра поставилася до українців з усією відповідальністю і вчинила нашій збірній класичний розгром. Без мінімальної надії на просвіток.

Здавалося, такий ляпас, а точніше аперкот по підборіддю змусить команду напередодні плей-оф тверезіше подивитися на себе і свої реальні можливості. Дасть розуміння, що для того, щоб перемогти першого суперника стадії на виліт, треба не просто «виходити і отримувати задоволення від гри», а пахати. Сумлінно, чітко дотримуючись тренерської установки. Та замість того на майданчику 20.09.2026 ми побачили групу самовпевнених індивідуальностей, які в ході трьох сетів так і не спромоглися отямитися, зібратися, розізлитися на себе, суперника і весь світ. Їх дратували якісь деталі. Навіть не у своїй грі, а в грі партнерів за командою, що насправді свідчить про справжню сутність цього «згуртованого» колективу. «Той не приймає», «той не подає», «тому треба змінити ставлення». А ще – «не летіла подача». А чи не тому вона «не летіла», що на гру команда загалом вийшла розконцентрованою? Україна вийшла перемагати, а Румунія – працювати. Той тренер, якого Тупчій напередодні називав «волейбольним кім чен-ином» (Серджу Станку), зміг досягти від підопічних максимальної віддачі в поєднанні з дисципліною, тоді як наш наддосвідчений наставник Рауль Лосано так і не спромігся привести команду до тями. Ні до матчу, ні в його ході.

Власне, поведінка Лосано під час матчу теж виглядала дивною. Так, відчувалося, що він сильно нервував. Але за спробами змінити не відчувалося тієї жорсткості, якою якраз тренер Лосано завжди й славився. Під час тайм-аутів він був спокійний, монотонний, поводився так, наче все під контролем. Заміни, які проводив наш наставник з середини другого сету, виглядали доречними, але явно запізнілими. Бо ще в ході першої партії було очевидно, що Щуров і Тупчій відверто випадають, що якість передачі Синиці свідчить про його погану зосередженість. Так само гладив м’яч, а не бив по ньому Янчук. Але ким його змінювати, якщо люди Дмитрового амплуа на лаві помітно слабші? Простір для маневру залишався б, якби був в обоймі Ілля Ковальов. Але він травмований.

Зауважте, що фактично знищив нашу команду 21-річний діагональний Даніел Чітіґой, волейболіст 2005 року народження. Ми теж любимо хизуватися своїми гравцями 2005 р.н. Компанія «Епіцентр» навіть створила під них клубну команду, яка в минулому сезоні дійшла до фіналу чемпіонату України. Втім, де представники цієї команди? Де ровесники Чітіґоя? На Євроволеї серед них був лише Максим Тонконог, який весь турнір провів у статусі резервіста, а повноцінну практику отримав лише коли «клюнув півень» у матчі з румунами. Все.

В команді є ціла група гравців, які вже тривалий час їздять з турніру на турнір фактично баластом, з’являючись найчастіше лише епізодично чи на подачу, яку здебільшого ще й не подають. Чому замість них не почати довіряти Андрієві Челеняку, Русланові Черватюку? Чому не взяти в команду догравальників Назара Гетьмана з турецької «Аланьї Беледієспор» та Тимура Цмокала з французького «Нансі»? Чи вони в своїх 22-23 роки гірше плескатимуть у долоні, знаходячись у резерві, ніж 31-річний Кісілюк і 28-річний Полуян? Чому лише словесно оспівується величезний талант Едуарда Штерика, а реально до роботи з національною збірною його ніхто не допускав? У ході цьогорічної Ліги націй яскраво проявив себе ще один молодий гравець – діагональний Олександр Бойко. Втім, перед чемпіонатом Європи його в тренувальній обоймі не було взагалі. Чому в багатьох провідних волейбольних країнах 20-річного гравця вже вважають повноцінно дорослим, а ми за звичкою продовжуємо називати перспективним 26-річного Велецького?

А ще в нашій команді помітною є відсутність лідера, постаті, яка гуртувала б навколо себе весь колектив, а не окрему групу волейболістів. У двох попередніх сезонах таким був Семенюк, але після повернення в збірну після дворічної відсутності Плотницького Юрій, таке враження, знітився. На тлі Олега йому вочевидь бракує харизми. Чи нахабства. Плотницький своїм поверненням команду в ігровому аспекті підсилив суттєво. Але лідером роздягальні він, судячи з тої інформації, яку маємо, вже не є. Точніше, є, але для окремої групи гравців. І для тренера. Лосано якось аж надто швидко почав заглядати Плотницькому до рота, узгоджувати з ним свої рішення. За лічені місяці Олег у команді аргентинського тренера став такою з священною коровою, якою був при попередньому наставнику Уґісі Крастіньші. Тільки виглядає, що, на відміну від тих часів, зараз далеко не всі волейболісти від цього в захваті.

Треба називати речі своїми іменами. На Євроволеї-2026 Україна виступила провально. Серія з чотирьох перемог на груповій стадії не варта абсолютно нічого. Поразка від румунів перекреслила все. Перекреслила весь загалом успішний сезон. Через велику кількість втрачених рейтингових очок зробила шанси на потрапляння на Олімпіаду примарними. І це дійсно сумно.

P.S. Цитата, використана в заголовку, пролунала під час одного з тайм-аутів у матчі з румунами. Вона чітко відображала події на майданчику. Її автор – Олег Плотницький. Тільки дослівно сказаного в заголовку не цитуємо, бо доведеться замість літер залишити зірочки.

Читайте також:

Юрій СЕМЕНЮК: «У волейболі тримає одне – нагода виступити на Олімпіаді»