З гранда – до третьої ліги Іспанії. Чому Андер Еррера повернувся в Сарагосу

Дворазовий чемпіон Франції, переможець Ліги Європи, дворазовий володар Кубку Франції та володар Кубків Англії та Іспанії у свої 37 років зважується не на логічне завершення кар'єри чи переїзд у «хлібний» чемпіонат, де можна спокійно підзаробити на абсолютно безбідну старість, а на виступи у третій лізі іспанського клубного футболу. Так низько у своїй професійній кар'єрі цей футболіст ще ніколи не грав, але таким виявилося саме його особисте рішення.

Історія екс-хавбека збірної Іспанії, «Манчестер Юнайтед» та «Парі Сен-Жермен» Андера Еррери заслуговує, можливо, навіть на екранізацію. Все через неймовірний романтизм ситуації, який у наш час у футболі трапляється все рідше та рідше…

У середині липня цього року Еррера підписав контракт із «Сарагосою» – колись дуже міцним клубом іспанської Ла Ліги, який наразі виступає лишень у третьому за силою дивізіоні тамтешнього футболу. До лав «арагонців» Андер перейшов на правах вільного агента, попередньо домовившись із аргентинським грандом «Бока Хуніорс» про розірвання контракту за взаємною згодою.

У «Бока Хуніорс» Еррера перейшов у січні минулого року з «Атлетіка» (клубу, який у 2014-му відкрив для хавбека дорогу у футбол топового рівня). На той момент ветеран вже почав втрачати позиції у баскській команді, й коли перед ним виник варіант із переїздом до Аргентини, довго не думав. Еррера ще раніше казав, що мріє за нагоди зіграти у футболці «Бока Хуніорс» на легендарному стадіоні «Ла Бомбонера». Він хотів відчути атмосферу тамтешніх уболівальників, знову бути затребуваним й до того ж оточеним близькими друзями. У «Боці» на той час якраз зібралося декілька екс-партнерів Еррери по колишніх клубах – Едінсон Кавані та Маркос Рохо.

На жаль, травми не дали Еррері продемонструвати футбольній Аргентині усі свої найкращі здібності. Перебуваючи вже у солідному за мірками гравця у футбол віці, Андер непросто переживав періоди відновлення, а в якийсь момент із «Боки» пішли ще й обидва його друга: спочатку Рохо, а за ним і Кавані. Тому влітку 2026-го, зігравши 29 офіційних матчів та відзначившись 1 забитим м'ячем за «Бока Хуніорс», Еррера погодив свій від'їзд з Аргентини.

Очікувалося, що Андер завершить кар'єру – 37 років цілком підходящий вік для такого рішення – але сталося інакше. Хавбек погодився повернутись додому – туди, де для нього все й починалося. У «Сарагосу», заради якої повернувся до Іспанії з іншого кінця світу та погодився рік грати абсолютно безкоштовно. Через багаторічні фінансові проблеми «арагонці» докотилися до третього дивізіону чемпіонату Іспанії й не мали ресурсів, аби забезпечити гідну зарплату Еррері. Але Андер виявив справжню любов та повагу до «Сарагоси», заявивши, що відмовляється від своєї зарплати, фактично передавши її до фонду погашення боргів клубу.

29 травня Еррера провів свій останній матч у футболці «Бока Хуніорс» в рамках Кубку Лібертадорес перед багатотисячним натовпом на «Ла Бомбонері», а вже через три місяці – 30 серпня – вийшов на гру третього дивізіону чемпіонату Іспанії проти «Гімнастіка де Таррагона», яку відвідало лишень декілька тисяч уболівальників. Проте жодного розчарування з цього приводу новий капітан «Сарагоси» не продемонстрував. Навпаки, після гри із «Гімнастіком» Еррера заявив, що йому вдалося реалізувати свою останню мрію у футболі в якості гравця.

«Це, мабуть, була остання мрія, яку я хотів здійснити у статусі гравця. Повернення додому, у місце, де я виріс, що дало мені можливість стати професіоналом не лише у футболі, а й розвинутися як особистості. Я все ще маю пристрасть, все ще маю бажання. Я все ще маю любов до футболу, і можливість випробувати це вдома – найкращий спосіб завершити мою кар'єру. В Іспанії ми говоримо, що це як замкнути коло», – заявив Еррера.

Із «Сарагоси» Еррера пішов рівно 15 років тому – влітку 2011 року. Тоді «Атлетік» заплатив за трансфер хавбека 7,5 мільйонів євро, і це стало початком карколомної кар'єри Андера, про яку він не міг навіть і мріяти. Еррері пощастило пограти під керівництвом таких фахівців як Жозе Моуріньо, Томас Тухель, Маурісіо Почеттіно, Луї ван Гал і Марсело Б'єлса, а також ділити роздягальню разом з Вейном Руні, Ліонелем Мессі та Неймаром.

Через два роки після відходу Еррери «Сарагоса» опинилася у другому за силою іспанському дивізіоні – Ла Лізі 2, а у сезоні-2025/26 й взагалі спікірувала до третьої ліги… За ці п'ятнадцять років надто багато у лавах «арагонців» робилося не так. Клуб, зокрема, поніс фінансову відповідальність й за виманювання із «Шахтаря» бразильського хавбека Франселіно Матузалема, через якого «гірники» довгих півтора десятиліття вели судові суперечки із «арагонцями», але в результаті зуміли отримати лишень трохи більше 300 тисяч євро, враховуючи той факт, що в певний момент «Сарагоса» просто втратила статус платоспроможного футбольного суб'єкта.

Навряд чи Еррера міг уявити, що його повернення до «Сарагоси» відбудеться у такий критичний момент. Але саме зараз Андер вирішив підставити рідному клубу своє тверде плече, відмовившись від грошей та пообіцявши прикласти усі свої вміння та досвід для того, щоб «арагонці» повернулися на рівень виступів, на який вони заслуговують.

«Мені не потрібний контракт. У мене була дуже вдала кар'єра, і я добре розпоряджався своїми грошима. Я можу зробити цей подарунок. Носити цю футболку безкоштовно, тому що я хочу допомогти своєму клубу, своїй команді, своєму місту. Це те, що я відчуваю, що можу зробити. Це те, що я можу собі дозволити, і це надає мені привід для гордості. Я почуваюся привілейованим, маючи нагоду зробити щось подібне».

«Нинішня ситуація в «Сарагосі» – це щось дуже сумне для всіх нас, уболівальників клубу. «Сарагоса» має виступати в Європі, вона має боротися за трофеї, вона має конкурувати із топовими клубами Іспанії та континенту. Ось чому я хочу поставити свої якості, свій досвід та свою пристрасть на службу команді, щоб спробувати допомогти моєму клубу повернутися туди, де, як мені здається, він заслуговує бути. Але із першого дня мого приїзду я не хочу надто багато говорити про минуле. Ми надто багато говорили, що зробили неправильно. Ми постійно питаємо себе, чому це сталося, ми постійно зациклюємося на негативі. Давайте перестанемо лити сльози через те, що сталося у минулому. Давайте будувати майбутнє. Давайте приходити на тренування щодня із посмішкою», – заявив у своєму зверненні Еррера.

І нехай дебют Андера після повернення до «Сарагоси» видався невдалим – «арагонці» на виїзді програли «Гімнастіку де Таррагона» (0:2) – хавбек, схоже, справді хвилюється за майбутнє команди, давнім уболівальником якої він є. Його кумирами були футболісти «арагонців» минулих років, а головним прикладом для наслідування та джерелом футбольного натхнення – батько Педро, який грав за «Сарагосу» на позиції атакувального півзахисника з 1982 по 1988 роки. Згодом, після завершення кар'єри, Педро Еррера став технічним директором «Сарагоси», будучи ним увесь час, поки його син залишався гравцем «арагонців».

Але справжня прихильність до «Сарагосі» в Андера Еррери виникла ще у середині «дев'яностих», коли він був зовсім маленьким хлопчиськом. В 1994-му «арагонці» зуміли в серії пенальті виграти у «Сельти» Кубок Іспанії, а роком пізніше – виграли ще й Кубок володарів кубків. Причому у фіналі турніру «Сарагоса» обіграла лондонський «Арсенал» – 2:1 у додатковий час на паризькому стадіоні «Парк де Пренс». Це був період розквіту «Сарагоси», який «заразив» любов'ю до цього клубу сотні та тисячі хлопчаків регіону, одним із яких виявився і Андер Еррера.

Нинішня «Сарагоса» змушена вирішувати завдання набагато більш приземлені. Але клуб все одно має залучати до своїх лав не тільки молодих футболістів, а й обзаводитися новим поколінням уболівальників, які зберігатимуть таку ж відданість «арагонцям» через десятиліття, як і Андер Еррера. Сам хавбек це чудово розуміє і публічно говорить про це.

«Мені подобається працювати із молодими людьми. Мені подобається спостерігати за їх розвитком, стежити за їхнім шляхом та допомагати їм уникати помилок, які, мабуть, зробив я сам. Я також хотів би допомагати родинам справлятися із особистісними ситуаціями, з якими я стикався в минулому та, ймовірно, не найкраще із ними справлявся. Я не знаю, чи стану я колись професійним футбольним тренером. Я не закриваю жодних дверей, адже люблю футбол, це моя пристрасть, це те, чим я займаюся все своє життя, але я все ще не знаю, у якій ролі я знайду своє місце», – наголошує Еррера.

Поки із упевненістю можна сказати лишень одне – найближчий сезон Андер Еррера проведе у «Сарагосі», а далі… Далі він, вочевидь, знову звернеться за порадою до свого серця, яке влітку 2026-го й привело екс-хавбека «Манчестер Юнайтед» та «Парі Сен-Жермен» назад додому. Нехай навіть сьогодні цей дім і пов'язаний виключно із третьою лігою…