Чому у конфлікті між Жироною та Циганковим немає єдиного винуватця

…Навесні 2017-го, напередодні українського «класичного», тоді ще дійсно «класичного», мені довелося побувати на відкритому тренуванні «Шахтаря». Журналістська братія тоді брала на замор одного з провідних гравців «гірників» Тайсона.

Бразилець терпляче, але не дуже охоче відповідав на запитання. І не було в його відповідях ні особливих емоцій, ні тим більше якоїсь новизни. Доти, доки його не запитали, кого особисто він побоюється/виокремлює найбільше у складі «Динамо».

І ось після того питання бразилець завівся. Мовляв, найбільше у «Динамо» йому подобається гра п'ятнадцятого номера. Ну, того рудого хлопця, прізвище якого Тайсон тоді ще не запам'ятав. Але зазначив, що на цього хлопця неодмінно чекає велике майбутнє.

Руденького динамівського хлопця під п'ятнадцятим номером звали Віктор. Віктор Циганков. Власне, він всю свою дорослу динамівську кар'єру провів під цим номером. І я більш ніж впевнений, що трохи пізніше Тайсон, та й інші легіонери «Шахтаря» добре вивчили прізвище цього суперника, бо Тайсон виявився достобіса правий, розгледівши в тому молодому хлопцеві задатки великого футболіста.

Я в цьому випадку анітрохи не перебільшую, називаючи його «великим». Безумовно, у цьому випадку потрібна поправка – «для наших широт», адже, напевно, безглуздо ставити в один ряд «великого» Циганкова і, приміром, «великого» Модрича.

Однак, для нашого тодішнього чемпіонату (цілком конкурентного, до речі), та й загалом для нашого тодішнього футболу (і нинішнього зокрема), Віктор Циганков був і досі залишається справжнім феноменом.

Приблизно таким самим, як раніше був Коноплянка. Але цей – вже в минулому часі, на жаль.

Природа щедро нагородила цього рудого хлопця талантом. Як на мене, його футбольний інтелект – на рівні того самого Модрича. І це я не заради красного слівця. Просто якби у Віктора Віталійовича і ноги так швидко працювали, як працює голова, він би зараз грав не в «Жироні», а, наприклад, в іншій каталонській команді.

За час виступів у «Динамо» Віктор Циганков встиг пройти нехитрий, але хитромудрий шлях від юного генія до втомленого і розчарованого мандрівника. Я теж, разом із п'ятнадцятим номером, пройшов цей нехитрий шлях.

Спочатку я був готовий його на руках носити, але через пару-трійку років, коли Циганков досяг своєї стелі в «Динамо», точніше, коли динамівська стеля стала йому занадто тісною, я не упускав можливості, щоб з цього приводу «докоряти» і його, і його практично рідний динамівський клуб.

На початку двадцятих років стало очевидним навіть для динамівських братів, що Циганкова треба продавати, бо інакше він може деградувати.

У підсумку Віктор Циганков пішов із «Динамо» взимку 2023 року. Пішов «лише» у «Жирону». «Лише» за п'ять мільйонів євро. Я тоді для себе вирішив так, що Циганков настільки хотів піти, що йому вже було не так і важливо, куди. Головне – звідки.

Але все одно це рішення про відхід було правильним. Можливо, точніше, напевно, запізнілим воно було, але все одно правильним. Адже, якщо ти справді хочеш проявити себе на найвищому рівні, і при цьому твоє прізвище не Шапаренко, а, наприклад, Забарний, то ти все одно, не миттям, то катанням станеш неординарною фігурою навіть у глушині.

Так сталося, що пікові (на цей час) роки у кар'єрі Віктора Циганкова припали на пік розвитку футбольного клубу «Жирона». Раніше ця команда була завсідником Сегунди, далі – «командою-ліфтом», а на момент приходу Віктора (і Артема Довбика) вже вважалася середняком Ла Ліги. Однак точно – не більше.

Можна скільки завгодно раз стверджувати, що у 2024 році «Жирона» стала бронзовою призеркою чемпіонату Іспанії абсолютно випадково. Якщо зважити на те, що з командою сталося потім, і де вона опинилася зараз, то, швидше за все, так воно все й було: казка для Попелюшки, яка буває раз на сто років.

Однак усе це – лірика. Адже головне – казка у «Жирони» справді була, і одним із головних героїв цієї казки був Віктор Циганков (зрозуміло, і Артем Довбик).

Я більш ніж впевнений, що саме після того казкового сезону 2023/2024 Циганков мав піти з «Жирони». Я не уявляю, чому він цього не зробив.

Можливо, сподівався продовжити казку. Може сподівався стати справжньою легендою для вболівальників на «Монтіліві». Може, просто набивав собі ціну. Можливо, його не відпустив каталонський клуб. А може, й не було серйозного інтересу до нашого легіонера.

Хай там як, Циганков залишився у «Жироні». Довбик пішов, а Циганков лишився. Залишився, щоб через два сезони вилетіти до Сегунди…

***

Я розумію розпач Віктора. Я розумію, що особисто його дуже складно назвати одним із головних винуватців провалу «Жирони». Я розумію, що після трьох чудових років в одній з найсильніших ліг світу, скуштувавши при цьому хліб і основного етапу чемпіонської Ліги, звалитися в другий дивізіон, де можна загрузнути надовго, - це навряд чи можна назвати межею мрій для футболіста, інтелект якого на рівні Модрича, і який зовсім не чужий для Ліги чемпіонів, і якому вже скоро 29.

Я все це чудово розумію. Але, чорт забирай, все одно потрібно залишатися до кінця може і не людиною, адже це дуже голосно звучить, але професіоналом – точно.

Будь ти хоч тричі найкращим гравцем минулого сезону, але якщо твоя команда понизилася в класі, значить, і твоя вина в тому є. Значить, недопрацював. Значить, надто часто опинявся на лікарняному. До речі, висока травматичність Циганкова, напевно, може бути одним із головних відлякуючих факторів для його потенційних покупців.

Замість того щоб робити свою роботу, за яку він отримує зовсім «некислі» гроші, Циганков повністю проігнорував міжсезонну підготовку, а тут ще й забив на стартовий матч «Жирони» у Сегунді.

Це як мінімум некрасиво. Це як мінімум загрожує. Хоча я більш ніж впевнений, що у Віктора щодо цього є свій резон, своя правда.

Можливо, у нього справді проблеми зі здоров'ям (але за такого розкладу чи захочуть його купувати з умовної «Валенсії»), можливо, він категорично має намір піти й не хоче чути нічого іншого.

Однак як би він не намагався вести свою гру, вважаючи її апріорі правильною, це все одно двосторонній процес, чи хоче він цього, чи ні.

Його контракт із «Жироною» діє ще цілий рік. Якщо я правильно розумію, в угоді прописано фіксовану суму відступних – тридцять мільйонів євро. Ще, якщо я правильно розумію, під час оформлення переходу з «Динамо» до «Жирони» у договорі між двома клубами було оформлено пункт, згідно з яким український клуб отримає від каталонського п'ятдесят відсотків від суми з майбутнього продажу Циганкова. І якого фіга, вибачте, «Жирона» повинна відпускати одного зі своїх найліквідніших (поки що) гравців за копійки, як хоче цей гравець? А що, на резон клубу треба начхати?

Так, дуже навіть можливо, що й у «Жирони» рильце в пушку, і що «червоно-білий» клуб порушував і порушує певні умови договору стосовно Циганкова. Але все одно, з урахуванням усіх обставин і нюансів, монологом справи не вирішиш. Потрібен діалог.

Мені здається, що обидві сторони до цього прийдуть. Цілком можливо, що прийдуть до якогось компромісу ще в це трансферне вікно, адже Циганков залишається одним із найоплачуваніших гравців команди, і навряд чи клуб йому платитиме за гарні очі чи красиві спогади.

Так, компроміс у цій ситуації є оптимальним варіантом і для роботодавця, і для найманого працівника. І, забігаючи вперед, я таки схиляюся до того, що Циганкову вдасться виторгувати собі зручне місце під сонцем. Тобто перейти в одну з команд Примери.

Проте для більшості вболівальників «Жирони» Віктор Циганков перестане бути одним із головних творців бронзової казки Попелюшки. Та й для нейтрального вболівальника його ім'я буде надовго, якщо не назавжди, забрудненим у конфлікт, який його, як мінімум, не красить.

Можливо, Циганкову на це все начхати. Але є таке поняття як карма. Ісак он ще голосніше посилав куди подалі свій «Ньюкасл» заради «Ліверпуля», а потім із травм та депресій не вилазив…