Перший українець у профі-сумо: сентиментальний велет, нащадок бійця Махна

На завершеному минулої неділі імператорському ґранд-турнірі з сумо Nagoya basho він постійно знаходився в когорті лідерів і трохи збавив оберти лише на фініші. Тим не менш, 10 перемог у 15 сутичках дали йому змогу фінішувати в топ-10 змагань. Такий результат дозволить 29-річному маеґашірі №14 Шіші Масару, який до виступів серед професіоналів був відомим як Сергій Соколовський, суттєво піднятися в банзуке (рейтингу) напередодні вересневого турніру. Можливо, навіть найвище в кар’єрі, бо досі максимальним досягненням Шіші був ранг маеґашіри №11. І це результат великої праці. Сергій залишався терплячим і цілеспрямованим навіть тоді, коли загроза вибування з Макуучі (найвищого дивізіону професійного сумо) була найреальнішою. При цьому Шіші, на відміну від зірковішого і на сім років молодшого земляка Аонішікі Арати, не назвеш ні надто медійним, ні дуже публічним. Тож Sport.ua спробує компенсувати цю прогалину і познайомити читачів з першим українцем в Макуучі ближче.

Сергій Соколовський родом з Мелітополя на Запоріжжі. Характер і бійцівські риси він, за словами мами, перейняв по батьківській лінії – один з його предків був силачем і бійцем загону Нестора Махна. А все інше – результат важкої праці. Починав заняття спортом Сергій у рідному місті, яке славиться найперше соковитими черешнями, як борець вільного стилю. Крім того, кремезний парубок звернув на себе увагу тренера футбольної секції. Той взяв його до себе голкіпером. Врешті, до єдиноборств Сергій був схильний більше і з часом сконцентрувався на борцівському килимі.

Ріс юнак неймовірно швидко і вже до 15 років перевершував максимально допустимі рамки ваги у дорослій вільній боротьбі, які обмежуються 125 кілограмами. Довелося перепрофільовуватися: Сергій відкрив для себе сумо. Там хлопець почав проявляти себе з найкращого боку майже відразу – вже в 2021-му став чемпіоном Європи. В 2016-му Соколовський став призером чемпіонатів світу і Європи як в особистій, так і в командній першостях, а ще гучніше заявив про себе, коли здобув бронзову та срібні нагороди у важкій і абсолютній категоріях на Відкритому чемпіонаті США-2018.

Водночас Сергій розумів, що справою життя сумо може стати лише в одному випадку – в разі, якщо зможе проявити себе на японських дохьо. Ще в 2016-му, відразу після чемпіонату світу Соколовський зробив спробу розпочати тренування в стайні Токіцуказе. Втім, враховуючи суворі обмеження на іноземних рікіші – стайня може дати прихисток не більше, як одному легіонеру – від українця вирішили відмовитися.

Свого часу Соколовському довелося чекати майже чотири роки, поки його остаточно, після понад річного перегляду, сумнівів, чи зможе молодий українець адаптуватися до життя і роботи в Японії, в 2020-му не взяла під своє крило стайня Ірумаґава. Завдяки Сергієві Україна стала лише 24-ю країною світу, яка отримала свого представника серед секіторі, тобто у професійному сумо.

Зрештою, сказати, що адаптація Соколовського до життя в Азії була безболісною, не можна. Він не приховував своєї туги за рідною домівкою, за близькими людьми, регулярно плакав. Цей стан посилювався незнанням мов – довгий час Сергієві не вдавалося засвоїти ні японської, ні англійської. Коли ж певний прогрес намітився, хлопець радів, мов дитина, що зміг самостійно замовити страву тяконабе в ресторані. Велику роль в адаптації Сергія відіграв Ікадзучі, тренер стайні Ірумаґави, який запрошував українця до себе додому, де він багато спілкувався з його дітьми, яких називав братом і сестрою. Інший тренер Вакафуджі, який у минулому теж був професійним сумоторі, виступаючи під шиконою Оцукаса, дав українцеві прізвисько міні-Баруто – через зовнішню подібність і схожий стиль боротьби з Кайто Баруто, естонського рікіші, який досягав рангу одзекі і здобував Кубок імператора за перемогу на Hatsu basho-2012.

У професійному сумо Соколовський отримав шикону Шіші Масару, в якій перше слово перекладається з японської як Лев, а друге – Правитель, на знак поваги до колишнього тренера та власника стайні, екс-секіваке Точіцукаси. Правда, офіційний дебют українця в Дзьонкоучі, найнижчому з дивізіонів професійного сумо, двічі відкладався через пандемію коронавірусу. Свої перші змагання Шіші провів лише в липні 2020-го, коли здобув шість перемог при одній поразці на Nagoya basho і вже у вересні повторив цей рекорд у дивізіоні Дзьонідан. У дивізіоні Санбамме Сергій затримався аж на два турніри. В яких теж здобув по шість перемог з семи можливих і з березня 2021-го підвищився до дивізіону Макушіта.

З початку російського вторгнення в Україну Шіші регулярно запитують про долю його родини, яка залишилася в Україні. Однак, оскільки Японська асоціація сумо забороняє своїм представникам політичні коментарі, він завжди уникав цієї теми, обмежуючись простими коментарями щодо спілкування з батьками. При цьому сім’я Соколовських розділена: бабуся перебуває на окупованій частині Запорізької області, а молодший брат має статус біженця і теж живе у Японії, в префектурі Сайтама.

«Моя країна в біді. Я буду працювати більше, я зроблю все від мене можливе. Я допоможу моїм мамі і татові, ставши секіторі. Я зроблю все, що зможу», - казав Сергій під час однієї з прес-конференцій.

У спортивному аспекті позиції Шіші помітно зміцніли після того, як наприкінці січня 2023 року ояката Ірумаґава (екс-секіваке Точіцукаса) оголосив про обов’язковий вихід на пенсію. Право управління стайнею він передав тренерові Ікадзучі (екс-комусубі Какізое). З Ірумаґави на Ікадзучі змінилася й назва стайні, а її новий керівник відразу задекларував підтримку українського рікіші, підкресливши, що той має потенціал стати зіркою.

Вже в травні 2023-го Шіші Масару після шести перемог у семи сутичках в Natsu basho був підвищений до другого за силами дивізіону Джурьо і став тим самим першим українцем, який досяг рівня секіторі, не враховуючи легендарного йокодзуну Кокі Тайхо, українця за походженням Івана Боришка, який виступав під японським стягом, звісно.

Точіцукаса, який стежив за прогресом вихованця вже зі сторони, привітав Соколовського з підвищенням до Джурьо по-особливому: подарував пояс шімекомі, в якому виходив на дохьо. Святковий наряд Сергієві подарувала Асоціація вболівальників Ізумісано (префектура Осака). Повністю білий із золотим кесьо-маваші має напис «Кісін», що означає «серце демона», на прохання майстра Ікадзучі, щоб надихнути свого борця битися з демонічним запалом.

Всього через рік у Джурьо Шіші отримав ранг маеґашіри і в листопаді 2024-го став першим українцем, який дебютував у дивізіоні Макуучі. «Зізнаюся, думав, що це займе більше часу, адже в Джурьо я боровся менше, ніж у Макушіті. Я щасливий, зателефоную мамі», - сказав розчулений Соколовський на прес-конференції, присвяченій цій події.

Зрештою, перший досвід у Макуучі виявився не надто вдалим. З п’ятьма перемогами у 15-ти сутичках на Kyūshū basho у Фукуоці Шіші відразу був понижений назад у Джурьо. Де, правда, не затримався, провівши свій найкращий турнір – виграв січневий Hatsu basho з приголомшливим рекордом 13 – 2, зокрема в 12-й день турніру в Токіо переміг юного Аонішікі Арату в першому в історії професійного сумо українському дербі.

Тим самим, Шіші повернувся в Макуучі, а 68-й йокодзуна Акінорі Асашорю, похваливши українця, порадив йому змінити стиль боротьби. Бо, мовляв, той, у якому Сергій виступав досі, може нанести шкоду його ж здоров’ю. Українець, звісно, з того часу трохи змінився. Але загалом його стиль залишився незмінним. Маючи зріст 191 см і вагу 177 кг, Шіші переважає більшість суперників в антропометрії і найчастіше перемагає завдяки виштовхуванню (оші-даші) чи кидку через руку (уватенаґе). При цьому в перші роки професійної кар’єри Соколовський зізнався, що хоче наслідувати стиль колишнього одзекі Цуйосі Точіношіна (грузина Левана Ґорґадзе), який є його улюбленим борцем. Також, намагаючись удосконалюватися, Шіші дивиться багато відео із сутичками вище згаданого естонця Баруто.

Тож починаючи з березня 2025-го і понині Сергій Соколовський представляє дивізіон Макуучі. Цей шлях не назвеш гладким, бо вдалі турніри чергуються з відверто провальними, як, приміром, Natsu basho-2025, на якому Шіші здобув лише чотири перемоги і ризикував знову понизитися до дивізіону Джурьо.

Мабуть, найважчий відрізок Соколовський пережив цьогоріч у травні, коли вперше в кар’єрі зіштовхнувся з величезним гейтом на свою адресу. Спершу Сергій отримав офіційне попередження від суддівського комітету після того, як виштовхав до глядацької зали Таро Асагакурю вже після того, як сутичка завершилася. Але то були квіточки у порівнянні з атакою від вболівальників після перемоги Сергія над загальним улюбленцем Ічіро Тамаваші. Сергій виграв, зробивши крок убік, а головний старожил сучасного сумо отримав травму і після того стало остаточно зрозуміло, що буде змушений покинути дивізіон Макуучі. На адресу Шіші посипалися прокльони, йому радили повертатися додому, в Україну. Тренер Ікадзучі, щоб трохи згладити ситуацію, пояснював ЗМІ, що Сергій весь турнір провів на тлі травми, під дією знеболювальних.

Хтозна, можливо, саме та історія змусила Соколовського максимально сконцентруватися і показати на липневому Nagoya basho найкращу в кар’єрі боротьбу Він вдруге в кар’єрі після Aki basho торік у вересні завершив змагання з рекордом 10 – 5, претендуючи на юшо (титул) аж до 13 туру. Більше того, перед заключним днем турніру було оголошено, що Шіші може отримати свій перший спеціальний приз «Бойовий дух», якщо виграє останній поєдинок. Та Сергій програв тувинській свині Розі і залишився ні з чим.

Зрештою, виглядає, що найкращі турніри Соколовського ще попереду. Цьогоріч він нарешті почав спілкуватися японською вільно, дає інтерв’ю без перекладача і почувається в Країні сонця, що сходить вже справді комфортно.

Читайте також:

Синій вир. Український одзекі з Кубком імператора