Історичне досягнення на тлі агресивної критики

Після того, як Олександра Міленко забила заключний м’яч у грі з бельгійками, котрий зафіксував підсумковий результат 3:0, тренер нашої збірної Якуб Глушак від спустошення впав на підлогу лицем додолу. Ми пройшли цей шлях і вижили. Попри всі труднощі і надагресивну критику, яка супроводжувала весь виступ нашої команди у першій в її історії Лізі націй з волейболу. Подобається це комусь чи ні, але Україна зробила черговий крок вперед на тернистому шляху до волейбольних вершин. І це результат не випадковий, а вислід кропіткої системної діяльності, яку веде нинішнє керівництво профільної Національної федерації протягом уже понад десяти років.

Треба згадати, що в 2016-му, коли блискучий у минулому волейбольний рефері Михайло Мельник прийшов на посаду президента ФВУ, жіноча збірна України перебувала в шостому десятку рейтингу FIVB. Таким був підсумок шкідницької діяльності на керівних посадах попередників Михайла Григоровича – Миколи Сидоренка, а надто Володимира Туровського. За два десятиліття наша держава розгубила вражаючий кадровий потенціал, яким володіла ще з часів СССР і якого не втрачала в усі роки Незалежності. Керманичі ФВУ поставили процес торгівлі людьми на конвеєр. Щороку громадянство різних країн приймали близько десятка найталановитіших українських волейболісток. А ті, які зберігали вірність синьо-жовтим знаменам, не могли нічого вдіяти, бо національні команди не мали найелементарніших умов. Не лише для тренувань, а навіть для виступів. Україна не наближалася до Ліги націй (чи її попередниці – Світової ліги), чемпіонатів світу і Олімпіад навіть близько, бо не могла здобути очок у рейтинг FIVB. Обивателю зараз у це важко повірити, але в Євролізі українки дебютували лише в 2017-му і цей дебют супроводжувався шаленим опором цілої групи чиновників з Мінмолодьспорту, які не хотіли виділяти фінансування на участь у турнірі, який теоретично є комерційним.

Врешті, першу ж в історії Євролігу Україна під керівництвом досвідченого наставника Гарія Єґіазарова виграла, і ця звитяга дала старт поверненню на ті позиції, які ми стрімко розгубили, починаючи з середини першого десятиліття 2000-х. Пан Мельник зупинив процес торгівлі людьми, поставив інтереси національних команд першочерговими, і це відразу почало давати результат.

На якісно новий рівень жіноча збірна вийшла з приходом на початку 2025 року молодого польського фахівця Якуба Глушака. В той час зміна на тренерському містку була спровокована обставинами – награвшись у волейбол, фінансування національної команди і її базового клубного проекту з назвою «Прометей» припинив тодішній віце-президент ФВУ Володимир Дубінський (нині він грається у футбол з «Буковиною»). Ця подія викликала великий резонанс і начебто мала загальмувати процес еволюції жіночого волейболу в Україні. Але ФВУ попри очікування скептиків процес контролювала і запросила на посаду наставника спеціаліста з польської Таурон-ліги. При цьому команда нарешті почала формуватися не за клубними, а за спортивними критеріями. Попередник Глушака – болгарин Іван Петков – фахівець, звісно, висококласний, але найчастіше далі за орбіту «Прометея», в якому були зібрані більшість найсильніших українських гравчинь, не зазирав.

З Глушаком на чолі Україна влітку 2025-го сходу виграла Золоту Євролігу і завдяки здобутому рейтингу кваліфікувалася в Лігу націй. Також торік українки вперше за 31 рік виступили на чемпіонаті світу, де здобули одну перемогу в трьох матчах.

І ось тепер перегорнута чергова сторінка – дебюту в Лізі націй. В якій ми всупереч здебільшого песимістичним прогнозам не загубилися чи, правильніше сказати, вижили. Українки здобули три перемоги в 12 матчах і цього виявилося достатньо, щоб не посісти останнього місця. Крім перемог над Німеччиною, Таїландом і Бельгією, Україна провела ще три близькі «п’ятихатки», в яких поступилася командам Франції, Болгарії та Домініканської Республіки. В кожному з тих поєдинків ми були близькими до позитивного підсумку і демонстрували, що наша команда має достатні для Ліги націй рівень індивідуальної майстерності, тактичної виучки і психологічної стійкості. Більше того, коли була змога, наші дівчата чіплялися за свій шанс і навіть забирали сети в чинних чемпіонок світу і Олімпіади італійок, а також команд Японії і Польщі. Без шансів Україна програла лише два матчі – стартовий американкам і на фініші китаянкам. Враховуючи, що досі на такому рівні ми не грали взагалі, цей результат можна вважати більш ніж пристойним.

Якщо торік Глушака ще можна було критикувати за надмірну обережність і схильність довіряти за будь-яких обставин одним і тим же людям, то цьогоріч тренер створив щось схоже на глибину складу. Більш-менш рівноцінні заміни лідеркам були майже на всіх позиціях, за винятком хіба пасуючої, але й то не тому, що Олена Напалкова чи Станіслава Парфьонова слабкі, а через те, що Дарина Шаргородська демонструвала справді видатну гру. Більше того, за статистичними показниками Дарина є найкращою пасуючою першого етапу Ліги націй. Крім того, Шаргородська серед лідерок турніру за кількістю ейсів (13) і відзначилася 18-ма результативними блокуваннями. Найчастіше гра збірної України напряму залежить від того, наскільки добре виглядає Шаргородська.

Рейтинг найкращих пасуючих VNL-2026

Найкращі у VNL-2026 за кількістю ейсів

Ще однією лідеркою нашої команди, безперечно, є Олександра Міленко, котрій з огляду на зріст (180 см) буває складно боротися з високим блоком суперниць, але яка проявила себе просто неперевершеною захисницею. Статистика теж красномовна: за ефективністю гри на прийомі Міленко у VNL-2026 друга, за кількістю врятованих складних м’ячів – сьома.

Топ-10 найкращих приймаючих VNL-2026

Топ-10 найкращих за кількістю порятунків у VNL-2026

Безперечно, головним відкриттям нашої команди в цій Лізі націй стала інша догравальниця Валерія Нудьга, котра вперше з’явилася в стартовій шістці у першому матчі другого ігрового тижня проти таїландок, стала у тому поєдинку найрезультативнішою і відтоді поступалася місцем в основі Юлії Димар лише епізодично. Димар, як і Міленко, звісно, дуже ефективна в оборонній роботі, але в атаці Нудьга внесла в гру нашої команди свіжий струмінь.

На блоці українки діяли нестабільно, і в цьому компоненті нам є куди додавати. Відверто домінували за цим компонентом наші дівчата лише на тлі менш габаритних японок і таїландок, також з бельгійками, а з француженками, полячками і болгарками зіграли на сітці на рівних. В решті шести матчах суперниці перегравали українок блоком з відчутною перевагою. Зокрема й волейболістки Домініканської Республіки. В цьому матчі взагалі перший результативний «мур» наші дівчата поставили лише на початку третього сету, а по-справжньому ввімкнули цей компонент лише після того, як за рахунку 0:2 за сетами і 4:8 у третій партії Якуб Глушак провів свій найкращий наразі на чолі збірної України тайм-аут, в якому приперчив полум’яну промову англійською кількома міцними класичними для поляків слівцями. Тоді це подіяло на команду настільки, що ввімкнувся не лише блок, а й решта компонентів загалом.

Так чи інакше, ця Ліга націй продемонструвала, що українська команда має в обоймі мінімум три рівноцінних центральних блокуючих – Світлану Дорсман, Діану Мелюшкину і Уляну Котар, які в окремих матчах чи відрізках виглядали неперевершено. Крім того, в резерві є юна Кіма Жаркова з «Балти», якій Якуб Глушак з якихось причин поки довіряє місце на майданчику неохоче. Хоча, звісно, поєдинки, в яких результат вже не тиснув і змога дати дебютантці трохи більше ігрового часу, звісно, були. Втім, тренер нашої команди воліє довіряти перевіреним бійцям, на яких зробив ставку на старті, і не смикатися із жару в полум’я навіть у найкритичніших ситуаціях. І часто ця довіра дає результат.

З Вікторією Даньчак, яка попередній міжнародний сезон пропустила, щоб підлікуватися, ситуація інша. На старті VNL-2026 Глушак розглядав у статусі основної діагональної її, але в ході турніру виявилося, що Анна Артишук, яка була однією з лідерок команди влітку 2025-го, виглядає стабільнішою і стійкішою. У заключний ігровий тиждень Артишук грала вже практично без замін.

Позицію ліберо у VNL-2026 Глушак закрив двома недосвідченими на рівні збірних волейболістками – Аріною Бойко і Алікою Луценко. Спершу номінально основною вважалася Аріна, пізніше – Аліка. Обидві фрагментами демонстрували яскраву гру, але обом бракувало стабільності, що для дебютанток, звісно, характерно. Відсутність багаторічної ліберо збірної України Христини Нємцевої, яка вирішила пропустити цей міжнародний сезон відчувалася, але здобутий молодими волейболістками досвід безслідно теж не мине.

Та й загалом вже сам факт участі у Лізі націй змусив представників топових чемпіонатів подивитися на українських волейболісток по-іншому. Так, як у 90-ті роки минулого сторіччя чи в першому десятилітті 2000-х. У це міжсезоння майже всі провідні українські волейболістки зробили крок уперед в клубній кар’єрі: Дарина Шаргородська перейшла з казахстанського «Жетису» у французький «Ле Канне», Олександра Міленко – з румунського «Динамо» з Бухареста у польську «Лодзь», Валерія Нудьга – з кіпрської «Олімпіади» в турецький «Мерінос», Анна Артишук – з німецького «Пальмберґа” в турецький «Бешикташ», Діана Мелюшкина – з того ж «Бешикташа» в японський «Торрай Ерровз Шіґа», Уляна Котар – з французького «Мюлуза» в польський «Ряшів», Світлана Дорсман – з «Ряшева» в американський «LOVB Awaiting Final», Аліка Луценко – з польського «Вроцлава» в «Сталь» з Мелеця, Марта Федик – з угорського «Капошвара» в польську «Радомку», Андріана Павлик – з чернівецької «Буковинки» в «Ополе», Маргарита Гейко – зі Швейцарської волейбольної академії в німецький «Вісбаден». Безперечно, ліпші умови виступів на клубному рівні посприяють прогресу в грі збірної.

У контексті VNL-2026 треба згадати ще про одну деталь, яка, безперечно, наклала свій відбиток на результат. Пригадується, два роки тому, коли вперше в Лігу націй пробилася чоловіча збірна України, брав інтерв’ю в легендарного сербського тренера Зорана Ґаїча. Поміж іншого досвідчений наставник тоді сказав: «У Лізі націй дуже багато залежить від жеребкування. Цьогорічний (у 2024-му – авт.) приклад жіночої збірної Сербії дуже показовий: команда за короткий проміжок часу змушена була здійснити три виснажливих перельоти в Бразилію, США і Японію. А після того повернулася в Європу й провела в Парижі Олімпійські ігри. Стан гравців був препоганий. Команда, можна сказати, була просто знищена. Тому дуже важливо, щоб бодай один роз’їзний тур Ліги націй відбувався в Європі. Перельоти відбирають надто багато сил».

Як відомо, українки у VNL-2026 не провели в Європі жодного матчу. Але при цьому зберегли прописку в турнірі. Правильно ж кажуть, що собаки гавкають, а караван іде.

Підсумувати ж усе вище сказане хотілося б словами наставника чоловічої національної команди України, аргентинського фахівця Рауля Лосано. Під публікацією про заключний матч жіночої збірної України на Фейсбук-сторінці ФВУ він написав: «Вітаю гравців, тренерський штаб, головного тренера та Федерацію волейболу України! Відмінна робота за найскладніших та найвибагливіших обставин в історії країни!»

Читайте також:

З Плотницьким і без. Як склалися для України перших два тижні Ліги націй