Схилимо голови. Дружина впізнала тіло чоловіка за тату з вовком

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує майстра єдиноборств, музиканта і художника Тараса Лавріва, який боронив Україну в лавах «Азова» і поліг від снайперської кулі в Маріуполі рівно чотири роки тому, 10 квітня 2022 року, назавжди залишившись 32-річним.

Життєвий шлях

Тарас Лаврів народився 6 липня 1989 року у Долині на Івано-Франківщині у родині репресованих. Хлопець виховувався в дусі патріотизму, був пластуном і захоплювався історією козацтва. З юнацтва захоплювався мистецтвом, був учасником крайового мистецького табору «Метаморфози». Лаврів закінчив Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Львівську національну академію мистецтв. Його покликанням була скульптура: саме Тарас створив пам’ятник Митрополиту Шептицькому на Гошівській горі. Здобувши фах художника, він передавав свої знання дітям — викладав у Долинській дитячій художній школі, а згодом став її директором. Крім того, разом з дружиною Юлією Тарас набивав тату.

Тарас був досить різким і рішучим у питанні своєї країни, мови. Навіть у транспорті, коли грала російська музика, він не залишався байдужим і наполягав, аби її вимкнули і звучала українська. Взагалі, Лаврів любив музику – грав на гітарі у гурті «Залізний хрест» і виступав з гуртами «Nonsun» та «Gravitsapa».

А ще з дитинства Лаврів захоплювався єдиноборствами. Подорослішавши, у рідному місті Тарас заснував школу айкідо йошинкан та школу бойового гопака імені Івана Богуна і сам тренував дітей. У бойовому гопаку Тарас досягнув ступенів «Жовтяк» та «Сокіл».

Бойовий досвід

«Він завжди хотів воювати. Не просто стріляти, ходити у камуфляжі — він хотів боронити країну. Він говорив: «Я готовий померти за Україну», - так розповідає про свого чоловіка дружина Юлія.

Тож з перших днів повномасштабного вторгнення Тарас вирушив до Києва, щоб приєднатися до лав Окремого загону спецпризначення «Азов» Національної гвардії України. Лаврів, який у війську мав позивний Джура, брав участь в обороні Київської області, а згодом вирішив летіти гвинтокрилом разом з іншими азовськими відчайдухами у вже окупований Маріуполь на Донеччині. При цьому навіть дружині про це не сказав жодного слова. У Місті Марії У Маріуполі група мала підійти до «Азовсталі», щоб передати медикаменти, зброю та забрати звідти поранених. Але дійти туди не вдалося. За однією з версій, військові не там висадилися.

Загибель

Тарас Лаврів загинув 10 квітня 2022 року в Маріуполі від пострілу російського снайпера. Пошуки тіла тривали пів року. У середині жовтня дружина повідомила, що опізнала тіло по татуюванню з вовком, яке сама набивала. Собі вона у той же час набила вовчицю.

25 жовтня 2022-го у Київському крематорії відбулася кремація останків, які згодом поховали у рідній Долині. Під час прощання загиблого посмертно нагородили «Залізним Пластовим Хрестом».

У Тараса залишилися мама, дружина та дві доньки.

Вшанування

За мужність і відвагу Тарас Лаврів посмертно нагороджений відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За мужність при виконанні спецзавдань» та відзнакою «За заслуги перед Долинською громадою».

У жовтні 2023 року на фасаді художньої школи, якою він керував, відкрито меморіальну дошку його імені.

Школа бойового гопака, яку очолював Лаврів, тепер носить його ім’я.

Читайте також:

Схилимо голови. Бєлаз, один з перших ультрас Динамо, загиблих на війні