Тренер Старого Луцька: «Я хочу залишитися та подарувати місту перемоги»

Головний тренер «Старого Луцька» Нікіта Воєвода розповів про побудову нової команди по ходу сезону та бажання продовжити працювати в клубі.

– Ти очолив «Старий Луцьк» посеред сезону, провів частковий «ремонт» ростеру і дав надію на плейоф. Проте нема жодних сумнівів, що цей сезон – провальний. Не будемо вчергове аналізувати, чому так сталося. Особисто мене цікавить інше. Чи вдалося тобі за ті місяці хоча б частково збудувати баскетбол, який би ти хотів бачити на паркеті у виконанні своїх підопічних?

– Вдалося, але запізно. Я вже казав про це на пресконференції. Так склалося, що я не брав участі у формуванні ростеру до старту сезону і поки ми будували конкурентну команду з новими легіонерами у складі – нам не вистачило часу. Всі бачили, що «Старому Луцьку» було неважливо з ким грати – ми боролися завжди, видали купу «клатчів». Своєму асистенту я на початку лютого сказав, що лише зараз починаю бачити ту команду, яку уявляв, маючи цей перелік виконавців.

– Одна з найбільш дискусійних тем – запрошення легіонерів. В контексті результатів – це точно не спрацювало в повній мірі. Чи задоволений тим, як себе проявили американці у рамках Суперліги GGBET? Чи вдалося тобі створити хімію між ними та українцями?

– Я вважаю, що так, але важливо розуміти контекст. Ми отримали цих гравців занадто пізно, а на побудову команди завжди потрібен час.

Кожен із них приїхав не в ідеальних умовах: хтось мав тривалу паузу без баскетболу, хтось залишився без команди посеред сезону. І вони одразу потрапили в ситуацію, де потрібно було рятувати клуб з останнього місця. Звісно, вони приїхали з амбіцією бути лідерами і спочатку більше покладалися на індивідуальні якості.

Але з часом, коли пройшла адаптація, ми побачили іншу команду. Почалася комунікація, взаєморозуміння, з’явилася хімія, як на майданчику, так і поза ним. Це вже не окремі гравці – це команда, яка проводить час разом і поступово формує спільну ідентичність.

І для мене це важливий момент: легіонери – це не лише про результат у короткому відрізку. Це про обмін досвідом і менталітетом. Наші молоді гравці щодня бачать інший рівень індивідуальної підготовки, підходу до гри, атлетизму – і це впливає на їхній розвиток.

Плюс це культурний обмін і видимість клубу. За командою починають стежити за кордоном, з’являється інтерес, і це відкриває нові можливості для клубу, і для українських гравців.

– Я думаю, що Луцьк вже назавжди залишиться у твоєму серці. Тут ти дебютував у Суперлізі GGBET як тренер, здобув перші перемоги і завоював прихильність не всіх, але багатьох вболівальників. Чи хотів би ти залишитися та допомогти волинському баскетболу вийти на новий рівень?

– На мою думку, в Луцьку має бути баскетбол найвищого рівня. Це не лише про спорт – це про можливості для міста і людей у ньому.

Діти, які сьогодні тренуються, і їхні батьки мають бачити чітку перспективу: що тут, у Луцьку, можна вирости, розвинутися і грати на рівні Суперліги. Це формує довіру – і до системи, і до тих, хто вкладає в цей шлях свій час, ресурс і енергію. Для самих гравців це колосальна мотивація – мати змогу проявляти себе на високому рівні перед своїми близькими, у своєму місті, де тебе знають і підтримують.

І водночас це про значно більше – про те, щоб залишати активну, сильну, креативну молодь у громаді. Щоб Луцьк був містом, де хочеться реалізовуватися, а не шукати можливості де-інде. Тому важливо робити все можливе, щоб цей рівень тут був і розвивався. І я також хочу залишитися та подарувати місту заслужені перемоги.

Раніше Нікіта Воєвода розповів про співпрацю з Дмитром Забірченком та роботу в збірній України U-20.