Некоронований король шахів: 5 пам’ятних партій Віктора Корчного

23 березня виповнюється 95 років від дня народження одного з найсильніших шахістів світу останньої чверті ХХ ст. Віктора Корчного. О, з яким презирством ставилася до нього радянська преса після рішення Віктора Львовича залишити першу в світі соціалістичну державу! Навіть ім’ям та прізвищем нехтували: здебільшого послуговувалися зневажливим «претендент». Це слово в мене змалечку асоціюється саме з Віктором Львовичем, і тут уже нічого не поробиш: довічний претендент. Світова шахова корона, якої так жадав Корчной, залишилася в руках радянщини під час апофеозу застійного болота.

Ще будучи громадянином СРСР, Корчной, певно, розглядався владцями як небажана перешкода пануванню Анатолія Карпова в світових шахах. Євгенович – лояльний етнічний росіянин родом із глибинки, син заводчанина, співавтора системи залпового вогню «Град» і кулькових бомб. Людина, що ідеально вписується у владну структуру, Карпов і досі, у без дещиці 75-річному віці – в російському політичному тренді. А от Корчной – представник єврейсько-польської родини (до речі, й мати, й батько Віктора Львовича народилися на теренах України: відповідно у Борисполі та Мелітополі), блокадник (небажаний свідок совкової ненормальності), вкрай різкий у судженнях, принциповий і донесхочу працьовитий. І рішення залишитися на Заході Корчной багато разів пояснював не як якийсь політичний маніфест, а як втілення простого бажання – грати в шахи.

Два головні матчі свого життя Корчной програв (за бажання можна додати й ще один – фінальний двобій претендентів у 1974 р.). У 1978 р. у Багіо доля світової шахової корони висіла на якнайтоншій волосині, та Карпов у вирішальний момент виявився сильнішим. У 1981 р. у Мерано повноцінної боротьби вже не вийшло: улюбленець радянських наднамників був набагато вигадливішим і сповненим фізичної та психологічної снаги.

Власне, претендент – не єдиний нік Корчного, який зайшов у пам’ять. Даний колегами «Несамовитий Віктор» уможливлений через просто унікальну жагу боротьби, пошук шляхів до виграшу навіть у дуже-дуже схожих на нічию позиціях. «Некоронований король шахів» – через якнайближчу відстань до титулу, яку Віктор Львович так і не подолав. «Лев Санкт-Петербурга» – поєднання місця народження і левової ігрової стилістики. «Злодій», «неповерненець» – це вже сам Корчной іронізує в підзаголовку своєї книги «Антишахи». «Відступник» – рефрен радянських медіа.

Вивчаючи партії Корчного, так і не дійшов висновку, як охарактеризувати стиль його гри. Контратакувальний? Агресивно-нападницький? Позиційний? Певно, більшість відкине третій варіант, однак, як на мене, це не буде слушною думкою. Корчной-шахіст – це якийсь багатошаровий мікс вигадливості, тонкого позиційного відчуття та відчайдушної сміливості. Власне партії, які я виокремив, – переможні двобої з чемпіонами світу (майбутніми, чинними та минулими) – тому свідчення.

1. Фішер – Корчной – 0:1, кандидатський турнір, Кюрасао, 1962

В цій партії соло виконав ферзь чорних. Завдяки його маневрам фактично й було вирішено долю партії. Чорні методично нарощували матеріальну перевагу, водночас фактично розтрощили ферзевий фланг білих. Зрештою, пошук захисних аргументів американця добіг кінця, і він визнав свою поразку. А назагал у тому кандидатському турнірі й Фішер, й Корчной зіграли видовищно (результативних партій у кожного з них було більше, ніж нічийних), однак не надто ефективно, розташувавшись поруч посеред турнірної таблиці. А переміг тоді Тігран Петросян.

2. Корчной – Таль – 1:0, чемпіонат СРСР, Єреван, 1962

Центральні пішаки білих у цій партії об’єдналися в таку нестримну потугу, що Таль так і не зміг дати собі раду з ними. Щоб звільнити шлях цьому 2-пішаковому ланцюгу до 8-ї горизонталі, Корчной не пошкодував якість, віддавши туру за слона. Й невдовзі довів, що мав рацію. Ця перемога, зрештою, стала вирішальною у боротьбі за титул чемпіона СРСР 1962 р. Віктор Львович випередив Михайла Нехемійовича на пів очка. А вже на той час ексчемпіон світу залишився 2-м. Прикметно, що в тому змагу й Корчной, і Таль програли Владасу Мікенасу, для якого турнір назагал склався не надто добре, але авторитетам литовець, що називається, довів свою снагу.

3. Спаський – Корчной – 0:1, фінальний матч претендентів, Белград, 1977

Маючи дефіцит пішаків порівняно з білими, чорні розвинули з допомогою лише ферзя й тури настільки потужну атаку на короля, що виборсатися з цього павутиння Спаський уже не зміг. А альтернатива дістати мат або віддати ферзя за туру – не найприємніша для вправного гросмейстера та ексчемпіона світу.

Це була 2-га партія (й перша результативна!) двобою за право зіграти матч за світову шахову корону проти Карпова. Корчной задав у ній переможний заспів, наче підкресливши, хто є фаворитом протистояння. Надалі він поступово нарощував свою перевагу в рахунку. Однак на початку другого десятку партій матчу у Віктора Львовича стався справжній провал: 4 поразки поспіль. Утім, опісля він зібрався і залишок матчу провів бездоганно.

4. Корчной – Карпов – 1:0, матч за звання чемпіона світу, Багіо, 1978

В туровому ендшпілі Корчной виявився сильнішим, краще прорахувавши варіанти й здобувши, зрештою, вирішальну пішакову матеріальну перевагу.

Це була 31-ша партія безлімітного (до 6-ти перемог, нічиї не рахуються) матчу, після звитяги в якій претендент зрівняв рахунок – 5:5 (а програвав 2:5). Та в дальшій партії Карпов усе ж таки поставив переможну крапку в тій мегабитві.

5. Карпов – Корчной – 0:1, турнір Sparkassen, Дортмунд, 1994

Довга цікава партія, в якій чорні тривалий час змушені були опонувати двом ферзям (!) суперника. Власне, тій подвійній потузі вони протиставили ферзя, туру й слона, а також загнаного в глухий кут короля суперника. Невдала позиція білого короля, зрештою, і відіграла вирішальну роль у долі партії. І хоча непримиренні суперники в 1990-ті вже, певно, пройшли пікові періоди своїх ігрових кар’єр, партія вийшла суперовою і стала справжньою окрасою турніру.

А в підсумку й Корчной, і Карпов набрали 50% очок і фінішували посеред турнірної таблиці. Переможцем же став нідерландець Єрун Пікет.

***

Згадуючи Віктора Корчного, не можу не відзначити кіношні деталі: як його, так і його образ у художніх стрічках. У фільмі «Гросмейстер» камео Віктор Львович був дуже органічним. Шахова розмова з Михайлом Талем, за якої присутній головний герой Андрія Мягкова, – це наче підкреслення ролі шахової гри, а не ролі акторської гри. Переглядаючи цю сцену, посміхнувся: ну хіба може «Женя Лукашин» фахово підтримати рівень шахової розмови з такими ревними підданими Каїсси! Природньо, совок фільм заборонив через участь у ньому неповерненця, і я подивився його в Мережі вже в ХХІ ст. Ну й російський панегірик чинному (сказав би, завше чинному) політику – Анатолію Карпову – фільм «Чемпіон світу». Дочекалися ж на болотах того, що Корчной пішов із життя, і ніхто не заперечить їхній трактовці шахової історії. Агітка? Так. Спричинило посмішку те, що «Спартак» із київським «Динамо» в 1978 р., за версією авторів цього фільму, зіграли внічию. Чинний чемпіон із новачком вищої ліги? Й унічию? Ну не фантастику ж знімаєте, того сезону були дві впевнені сухі перемоги киян над червоно-білими. А от Корчной у тому фільмі – образ яскравий. Костянтин Хабенський, попри свою відданість путінізму та побудову успішної кар’єри за умов диктатури, може, й мимохіть показав людину, для якої шахи – на 1-му місці. Й от ця пристрасть до гри імпонує і в образі (хай яку б мету собі ставив Хабенський), і в самому житті Віктора Львовича. Та, на жаль, світової вершини неповерненець так і не дістався.

«Довго, занадто довго країна жила в лещатах тоталітарної ідеології», – констатував Корчной у передмові до російського видання своєї книги «Антишахи» в 1992 р. Та навіть людина з таким потужним аналітичним розумом як він не могла передбачити те, що минулий час дієслова в цій фразі через історично невелику часину перетвориться знову на теперішній. А лещата тиснутимуть не лише на запоребрикове населення, а намагатимуться піддавати тиску й тих, хто довкіл. Та обов’язково впораємося, іншого виходу немає!

Олексій РИЖКОВ