Тренер збірної України пояснив, чому втік до білорусі

Старший тренер збірної України зі спортивної гімнастики В’ячеслав Лаврухін виїхав до білорусі та почав працювати в цій країні.

Лаврухін пояснив в інтерв'ю виданню Чемпіон свій переїзд до білорусі.

– Чому саме білорусь?

– Було кілька пропозицій, але зупинились на білорусі. Для мене це ближче по менталітету, не потрібно вивчати нові мови. Люди тут мене знають, поважають і давно кликали.

– Вас не зупиняла підтримка білоруським режимом війни в Україні?

– Я скажу так: люди, з якими я тут спілкуюсь, різні, і дуже багато з них не люблять росію, а певною мірою і ненавидять. Це звичайно може бути пов’язано з побутовими історіями. Раніше, як казали, всі закупались у Західній Європі, а тепер закупаються тут в білорусі. Тому ціни підскочили на нерухомість і так далі.

Загалом і відношення до місцевого режиму різне, дуже багато різних думок. Я не вважаю їх ворогами, можливо, в інших якесь інше ставлення. Я вже давно живу в цьому світі й багато знаю. От раніше всі дружили, а потім раптом стали ворогами. Ніхто не задавався питанням, як це сталось, що змінилось в людях?

– Щонайменше те, що з білорусі летять ракети та шахеди по українських містах.

– Не знаю, чи летять вони з білорусі, думаю, навряд. Але білорусь і росія – це союзні держави.

– То чому ви вирішили поїхати?

– Пропозицій у мене було багато – і Єгипет, і В’єтнам, і Китай. Але повторюсь – мова, менталітет, природні умови – ці фактори були ключовими у моєму виборі. Все ж мені вже за 60 років. Для України я зробив усе, що міг, нехай хтось інший спробує повторити той шлях і успіх, що був у мене.

– Але яка причина такого рішення?

– Причиною став Верняєв (Олег), який підняв це питання, йому, мабуть, подобається це лайно місити. І також Сартинський (Геннадій, колишній тренер збірної України) – це дві людини, через яких я поїхав.

У нас є такий Пантелей Колодій, американець, в нього є паспорт США. Він відкрито заявив президентці федерації Ірині Дерюгіній, що поки Сартинський при владі, його в Україні не буде. Всіляко його вмовляли повернутися, але який ідіот з Америки повернеться. Він зараз отримає дозвіл і буде представляти збірну США.

Далі, є такий гімнаст Ващенко Роман, він живе в Канаді – категоричний щодо Верняєва та Сартинського. Є ще Петро Пахнюк, він зараз працює в Німеччині – також не сприймає присутність Верняєва та Сартинського. Та ж історія і з Радомиром Стельмахом.

Просто ви не знаєте з середини всього, що там відбувається. Хороша та добра людина Верняєв, але це все його рук справа.

– І які їхні дії вплинули на вас?

– Знаєте як кажуть, жінка на кораблі – до біди. Колись у нас з’явилась така собі Ірина Надюк (прим. – Горбачева). З’явилась зі своїми вихованцями, молодіжка тоді була. Сартинський її гнобив, а я захищав – дурень. А потім щось сталось, і він зрадив наші з ним стосунки заради неї, він мене просто кинув.

Надюк влізла в нашу кухню. І ось весь результат роботи, коли хлопчики понабирали маленькі суми балів на чемпіонаті України, й вона почала їх відразу поливати лайном – лайно людина. Окрім того, вона дуже багато прибрала людей. Досі в чоловічій збірній України немає лікаря – вона його зжерла, масажист був, вона його зжерла і мене теж.

Колись у 2021 році був конкурс на посаду головного тренера, там був я і Козін, який зараз обіймає цю посаду. І нас просто викинули. Вони знайшли спільну мову з тодішнім міністром молоді та спорту Гутцайтом. Коли нас кинули, до збірної прийшли Сартинський, Надюк, і вони привели ще Попова, людину без жодного досвіду і звань.

Попова поставили старшим тренером, просто, щоб не було в команді мене. А мене просто помножили на нуль. Просто зжерли, ще у 2021-му. Вас хвилює питання чому в білорусь, а мене – чому втікають зі спортивної гімнастики в Україні.

Гімнастику просто вбили. У 2015 році я вмовляв Сартинського стати головним тренером, мені пропонували теж цю посаду, але я відповідав, що ми домовились – він стане головним, а я старшим. Я ж не думав, що між нами може щось статися, душа в душу були, поки не з’явилась Надюк.

А щодо Верняєва. Ви можете собі уявити, що з людиною моїх заслуг, стільки медалей і досягнень, не вітались діти 11-17 років. Та навіть тренери боялись зі мною привітатись, щоб не потрапити в немилість до пана Сартинського. А хто це зробив? Вони обидва.