Схилимо голови. Фанат ЦСКА помер, переживши Азовсталь і Оленівку

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує фаната київського ЦСКА Олега Мудрака, легендарного воїна, який боронив Україну в лавах «Азову» ще до початку повномасштабного вторгнення, опинився в полоні після тривалої героїчної оборони «Азовсталі», вийшов з неволі і помер рівно три роки тому, 21 лютого 2023 року. Воїнові було 35 років.

Життєвий шлях

Олег Мудрак народився 20 серпня 1987 року в Києві, в рідному місті навчався в школі №193. Ще в шкільні роки Олег твердо для себе вирішив проходити строкову службу в армії. В школі він не був відмінником, але вчився дуже старанно, годинами міг зачитуватися книгами про Другу світову, подумки поринаючи у вир тих подій.

Після закінчення школи Олег більше року очікував призову на службу, і щоб не гаяти часу, пішов працювати в один із відомих столичних супермаркетів. Зоною відповідальності його були снекові товари, сухарики, чіпси – через що серед фанатського руху і пізніше на війні йому дадуть символічний позивний Сухар.

З дитинства Мудрак захоплювався спортом: в п’ятому класі займався веслуванням, ходив у походи на каное із Дніпра по Десні. Згодом Олег почав проявляти інтерес до бойових мистецтв: у шостому-сьомому класах спробував себе в дзюдо, тхеквондо та карате. Проте всі ці секції і тренери були «одноразовими» і займатися системно не виходило. Свій спорт Олег знайшов восьмикласником. Це була «Школа мужності» на Оболоні, секція із айкідо, під керівництвом тренера і сен-сея Олександр Оборського. А демобілізувавшись у 2006-му зі строкової служби, Олег до 2014 року системно займався кікбоксингом в спортклубі «Фортуна» на Виноградарі.

Слід у довколафутболі

На фанатський сектор київського ЦСКА Мудрак прийшов старшокласником, у 2004-му. Одноклубники згадують веселу історію за участі Олега, яка сталася на початку його фанатського шляху. 11 вересня 2005 року київське «Динамо» грало на виїзді з одеським «Черноморцем». В ті часи Київ ще був містом без дербі – фанати «Динамо» та ЦСКА завжди виступали за столицю, а не за клуби. Олег з друзями поїхав потягом на виїзд до Одеси. Загалом у складі тоді було 17 осіб. Паралельно автобусами до Одеси на забив з одеситами поїхала фірма «Capitals», яка після крутої сутички отримала від «піратів» на горіхи. Отже одні кияни побиті, потрібно брати реванш. Склад із 17 бійців, у якому і Олег, висувається на стадіон. З вулиці Канатної кияни повернули за ріг на провулок Сабанський, запалили дими. І через увесь цей провулок під пам’ятником Шевченка однієї миті - сотня пар піднятих рук.

«Давай, понєслась!» - Олег зі щасливими очима. – Їх сотня, а нас 17! Понєслась! Ми ж цього хотіли, пацани!»

Вулична бійка тривала хвилин 5, поки сторони не розвели правоохоронці. Олег за всю цю бійку не те що не впав ні разу, він присадив трьох чи чотирьох опонентів і ще при цьому встигав допомогати підійматись із асфальту своїм друзям.

За тиждень після цього виїзду Олег відправляється проходити військову службу до військової частини 3027, спецпідрозділ «Барс», 4 батальйон спеціального призначення.

Олег був учасником Революції гідності, після якої вирішив створити свій довколафутбольний колектив. Мета була проста: сколотити невеличкий міцний кулак, орієнтований на «двіж» на міських вулицях. Бо ж ліс – це лише тренування для молоді. Отже 23 березня 2014 року колектив вперше заявив про себе на фан-турнірі у Сумах, що і вважається днем народження «Trouble Company». Авторитет Олега був настільки високим, що не те що молодь, а й старші хлопці, лідери фірми, його друзі дитинства зверталися до нього виключно Олег Васильович.

Повернувшись з армії, Мудрак вступив до Національного авіаційного університету, за напрямком «Телекомунікації та зв’язок». Доречно сказати, що Олег за 35 років встиг здобути 3 вищі освіти – технічну, військову та юридичну.

За період 2006-2014 років Олег точно знав, що хоче бути спецпризначенцем, проте у круті підрозділі на кшталт СБУ «Альфа» або спецназ МВД «Омега» в той час без великого блату потрапити було нереально. «Беркут» Мудрак відверто зневажав, а навіть краще сказати «прєзірал до омєрзєнія». Проте до самого 2014 року Сухар не полишав спроб здобути роботу своєї мрії, водночас працюючи інженером структурованих кабельних систем, барменом, охоронцем.

Найближчі друзі, разом з якими Олег їздив на футбольні матчі, згадують, що він був душею компанії, завжди дотепно жартував, міг заступитися за друзів та ніколи не давав задню. А ще радував друзів приготуванням коктейлів з елементами фристайлу. Окрім спорту та навколофутбольних пригод, Олег полюбляв рок-музику. Особливе місце у його житті займав гурт «Metallica». 18 серпня 2019 року він здійснив одну з найбільших мрій свого життя – разом із побратимати ОСЗП «Азов» відвідав концерт улюбленого гурту в Празі. Це історія про те, що Олег будь яку мрію робив своєю метою та завжди її здобував.

Бойовий досвід

З початком війни на сходу України в 2014-му Олег разом з кількома друзями вирушив на фронт. Про своє рішення повідомив лише невеликому колу близьких, суворо заборонивши говорити мамі.

Побратими згадують, що Сухар від самого початку націлився потрапити до «Азову». У складі підрозділу зарекомендував себе як людина-скеля, був прикладом стійкості і мужності, брав участь в операціях в Лебединському, Водяному, Широкиному. Всюди Сухар проявив себе як рішучий воїн і врешті був призначений командиром 1-го батальйону ОЗСП «Азов» НГУ. Він пройшов шлях від солдата до комбата – був кулеметником, командиром відділення, командиром взводу, командиром роти, командиром батальйону.

Початок повномасштабного вторгнення Сухар зустрів у Маріуполі. Якою б складною не була ситуація, командир не давав бійцям падати духом, був налаштований стояти до останнього в оточеному ворогом місті.

Коли за наказом вищого командування наші воїни в травні 2022 року покинули «Азовсталь» і стали військовополоненими, саме постать Олега під час першого контакту з ворогом демонструвала українську незламність найяскравіше. Мудрак впевнено дивився російським вертухаям у вічі і не соромився тих татуювань, які були на його тілі.

Олег потрапив до колонії в Оленівці на Донеччині. В ніч теракту він перебував у сусідньому бараці від того, де ворог підірвав українських військових. Довгий час рідні та друзі не мали інформації про місце перебування та стан Сухаря, аж поки не побачили кадри, на яких його важко було впізнати через схудлість та виснажений вигляд.

Читайте також:

Схилимо голови. Боксер, який поліг в Оленівці: Зроби так, щоб моя мати жила

Після повернення з полону Олег проходив лікування, бачився з друзями та роздумував про повернення на фронт. Був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня, Козацьким Хрестом II ступеня, медаллю МВС «Захиснику Маріуполя», Почесною відзнакою командувача ОТУ «Маріуполь» «За оборону Маріуполя», відзнакою полку «Азов» «Широкінська операція», нагрудним знаком Нацгвардії «За доблесну службу», нагрудним знаком МВС «За відзнаку в службі», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Смерть

Здавалося, найважчі моменти залишилися позаду.

Але 21 лютого 2023 року серце воїна зупинилося під час поїздки в Дніпро, куди вирушив у справах з кількома побратимами. Тортури та катування пережиті в полоні не змогли зламати залізну волю командира. Та, на жаль, похитнули його фізично.

Прощання з Олегом Мудраком відбулося 25 лютого 2023 року на одній з баз «Азову» в присутності побратимів комбата. Прах Сухаря розвіяв його командир Герой України Друг Редіс (Денис Прокопенко) разом із побратимами та близькими над Дніпром у Києві під композицію гурту Metallica, як і заповідав Сухар.

13 червня 2024 року київську середню загальноосвітню школу №193, де колись навчався Олег Мудрак, було перейменовано на ліцей № 193 імені Олега Мудрака.

29 серпня 2024 року на честь Олега було перейменовано колишню вулицю генерала Наумова в Святошинському районі Києва.

Читайте також:

Схилимо голови. Харківський фанат, борець з корупцією загинув на Донеччині