Схилимо голови. В ту ніч, коли палали профспілки

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує двічі призера Дефлімпійських ігор, дзюдоїста Дмитра Максимова, який загинув за майбутнє України рівно 12 років тому, 19 лютого 2014 року під час Революції гідності. Хлопцеві було лише 19.

Слід у спорті

Дмитро Максимов народився 17 листопада 1994 року в Києві, в рідному місті навчався у загально-освітній школі №223, а згодом був переведений до спеціалізованої школи №118 «Всесвіт» з поглибленим вивченням іноземних мов у спортивний клас; був студентом Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПС України.

Дзюдо Дмитро займався під керівництвом колишнього збірника України Карена Балаяна. До 15 років Максимов займався у загальній групі, потім почав виступати за паралімпійську збірну, оскільки мав уроджені вади слуху. Дмитро майже не чув. На Дефлімпійських іграх-2013 Максимов здобув дві нагороди – срібло в командній першості і бронзу – в особистій. За це Дмитро був нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня. Також Дмитро був бронзовим призером чемпіонату світу-2012 зі східних єдиноборств серед людей з вадами слуху.

Загибель

В ту ніч, коли палали профспілки,
Коли вогонь розсік Майдан, немов кордон.
В ту ніч, коли найкращі з нас чоловіки,
Пішли на варту у «Небесний легіон»*

Загинув Дмитро у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час найдраматичніших подій на київському Майдані незалежності у ході Революції гідності. За словами свідка Вадима Сизоненка, після того, як протестувальники підпалили два БТРи, розлючені силовики спецпідрозділу «Сокіл» кинули в натовп протестувальників бойову протипіхотну осколкову гранату, котра попала Дмитру в плече і в той момент вибухнула. Сизоненко переконаний: Дмитро ціною свого життя уберіг його і всіх інших навколо — тіло стримало вибухову хвилю і більшість осколків гранати.

Хірург, котрий оглядав тіло, також підтвердив вибух бойової гранати. Від вибуху гранати Дмитру відірвало руку і сильно понівечило тіло. У Будинку профспілок він помер від втрати крові, його тіло декілька днів лежало в Михайлівському золотоверхому соборі. 22 лютого рідні впізнали Дмитра серед загиблих. У морзі маму хлопця не пустили на впізнання тіла, настільки понівеченим воно було. Дмитра впізнав його тренер.

Вшанування

У школі № 118 міста Києва, де навчався хлопець, а також в Олімпійському коледжі імені Піддубного відкрили меморіальну дошку на честь Дмитра.

21 листопада 2014-го до роковин Революції гідності Президент України Петро Порошенко посмертно нагородив 109 героїв Небесної сотні і Максимова в їх числі званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також Дмитро посмертно нагороджений Українською православною церквою Київськиго патріархату медаллю «За жертовність і любов до України».

* - це строки з вірша поета Сергія Скальда (справжнє ім’я - Сергі́й Баламутовський), який теж брав активну участь у тих подіях, з 2014-го боронив східні кордони України, був «кіборгом» Донецького аеропорту, а життя за Україну віддав 21 квітня 2022-го під час вуличних боїв у Маріуполі на Донеччині.

Читайте також:

На фронті загинув 23-річний дзюдоїст з Донеччини