Юлія ЛЕВЧЕНКО: «Я не знаю, як це пояснити. Кожен українець...»

Відома легкоатлетка Юлія Левченко розповіла, як переживає війну в Україні. Спортсменка зізналась, чи цікавляться за кордоном ситуацією, яка відбувається на нашій землі.

– Скажіть, будь ласка, коли в нас уночі тривоги, як ви проводите час? Мається на увазі: ви читаєте новини в телеграмі чи віддаєте перевагу спати й не зважати? Може, спускаєтеся вниз?

– Залежно від ситуації, звичайно. Я думаю, що більше сприймаєш на слух. Якщо розумієш, що це вже десь дуже поруч...

– Це ж буває перша-друга ночі. Просто також важливо, аби тренування провести нормально, треба ще якось виспатися.

– Так, і це впливає. От улітку були такі моменти, що була якась зовсім безсонна ніч, я прийшла на тренування й розумію, що взагалі не відновилася – таке було, це наші реалії. Але вдома мені спокійніше все одно. Я не знаю, як це пояснити. Це, певно, зараз кожен українець важко пояснює.

Але коли ти за кордоном – ще важче, бо ти взагалі не розумієш, що відбувається вдома. Тобто коли ти локально на місці, якось легше сприймати інформацію.

– Коли за кордоном, то переживаєш за рідних, які тут?

– Так, звичайно, за рідних – хто, де, як. Інформацію теж важко знайти, її ж не оприлюднюють із міркувань безпеки, і ти не розумієш взагалі, що там – могли бути обстріли. Ти не знаєш, що й де. Ти вже більше моніториш – це страшно насправді. І викручуємось, виходячи з тих обставин, які в нас є.

– Ви ділилися цими відчуттями з іноземцями, щоб вони розуміли, як це – як ви живете?

– Постійно. До 2025 року у мене було таке відчуття, що у мене була місія їздити на змагання тільки для того, щоб поговорити з ними [про війну]...

– Вони самі питають?

– Звичайно, у 2022-му вони й самі питали дуже активно і зараз продовжують. Просто вже такі специфічні питання, їх цікавлять їхні питання. Тобто їм теж треба щось цікаве написати, і вони хочуть із цього екшену.

– Ви говорите про журналістів?

– Так.

– Я ж кажу про ваших колег – атлетів. Вони запитують про це?

– Звичайно, вони знають все, вони нам дуже довіряють. Для них наше слово авторитетне. Тобто вони не піддають сумнівам те, що якщо ми говоримо, що в нас стріляють, що в нас летить ракета і що в нас розбомбили будинок або стадіон чи ще щось. Ні в кого не виникає сумнівів, що, мовляв, це вони, можливо, придумали. Такого взагалі немає. Тобто в нас є авторитет нашого слова, і всі наші колеги нас підтримують і розуміють.

А журналісти... Я ж кажу, до 2025 року мені здавалося, що моя місія була їздити не змагатися, а просто виривати мікрофон й говорити: у нас війна, це ненормально, давайте щось робити. Тоді ми більше вірили в те, що всі в цей час почнуть щось робити дуже активно. Роблять, але, звичайно, не так, як нам хотілося б, – сказала Левченко.